Він говорить мало, лагідно та уривчасто, хоча описів його подвигів набереться на цілу книгу.
З 2010 року Валерій працює електромонтером в одеській філії «Інфоксводоканалу» – компанії з водопостачання та водовідведення.
«Не знаю… Пішов і все» – так стисло чоловік коментує причину свого рішення стати добровольцем. 24 лютого 2022 року він був удома, про початок повномасштабного вторгнення дізнався з новин, а вже наступного дня вирушив до ТЦК.
Перші кілька місяців Валерій відновлював набуті під час військової служби навички. До травня 2022 перебував у територіальній обороні (тоді військові чекали ймовірного наступу з Придністров’я), а потім у складі 2-го стрілецького батальйону потрапив на фронт, туди, де вже йшли запеклі бої за Мар’їнку.
Валерія було призначено командиром відділення і разом із побратимами він обороняв позиції, відбиваючи штурми противника. Назва своєї – «Мазда» він чи забуде, розповідає боєць. Найважче дається штурм. За участь в одному з них Валері отримав відзнаку «За штурм».
А 22 червня 2022 року поблизу населеного пункту Старомайорського його вразив ворожий снаряд. Лікування тривало майже три місяці.
Валерій захищав Україну рік та три місяці – більше не дозволили наслідків поранення. Водночас на роботі на нього чекали колеги, тож питання, де працювати, він собі не ставив.
Дякую вам, наші мужні слюсарі, сантехніки, електрики, інженери, вчителі та землероби! Дякую за мужність на війні та працю в тилу!
