Бійці віддають шану загиблим побратимам під час одеського турніру пам’яті

Два роки тому Одесу вразив ракетний удар з тактикою подвійного влучання — коли по одній точці випущено дві ракети підряд. Трагедія, що сталася 15 березня 2024 року, забрала життя полковника поліції Олександра Гостіщева, його заступника полковника Дмитра Абраменка та ще 19 людей. Для колег і підлеглих ця дата — не просто відмітка в календарі, а подія, що назавжди змінила підрозділ і життя кожного з них. Ідея провести пам’ятний турнір виникла як спосіб вшанувати загиблих і продовжити їхню справу.

Журналісти побували на заході та власними очима побачили перебіг змагань.

Турнір пам’яті

Мета змагань — вшанувати пам’ять першого командира штурмового полку “Цунамі” Олександра Гостіщева, його заступника Дмитра Абраменка та всіх, хто загинув того дня. Також турнір присвятили всім полеглим побратимам полку, які віддали життя в боротьбі проти російської агресії. Військові кажуть, що пам’ять має проявлятися не лише словами, а й конкретними діями.

“Оскільки ми — підрозділ спеціального призначення, який виконує бойові завдання на лінії зіткнення, стрілецький турнір — це спосіб увіковічнити пам’ять наших побратимів, які віддали найцінніше — своє життя на фронті”, — зазначив командир штурмового полку “Цунамі”, підполковник поліції Максим Цуркан.

У змаганнях брали участь представники різних формувань — військові, правоохоронці та курсанти. Серед учасників були бійці 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ, представники бригади Нацполіції “Лють”, курсанти військових навчальних закладів та діючі поліцейські. Для багатьох ці змагання — не лише перевірка сили, а й нагода вдосконалити стрілецьку майстерність, що безпосередньо підвищує ефективність підрозділів у бойових умовах. Такі тренування дають перевагу на полі бою і зберігають життя побратимів.

“За наших побратимів ми нищимо окупантів значно більше, ніж втратили своїх. Тому відпрацювання цих навичок серед бойових підрозділів — це наша необхідність і наша сила”, — наголошує командир.

Поряд із бойовою підготовкою підрозділ продовжує виконувати завдання з оборони міста. Мобільні вогневі групи щодня працюють над захистом Одеси від повітряних загроз. Військові зазначають, що їм регулярно вдається знищувати ворожі дрони, що намагаються атакувати регіон.

“У нас працює мобільна вогнева група, яка прикриває підступи до Одеси. Були дні, коли збивали два шахеди, були — коли три. Найбільше за один раз — п’ять. Навіть сьогодні вночі був збитий дрон. Ми працюємо постійно і прикриваємо як узбережжя, так і саме місто”, — каже командир штурмового полку “Цунамі”, підполковник поліції Максим Цуркан.

Поки вони продовжують службу, щодня згадують полеглих побратимів — у думках, спогадах і в серці кожного.

Бойові змагання

Програма турніру була складна та інтенсивна, поєднуючи фізичні випробування й стрілецьку підготовку. Учасники долали завдання у повному бойовому екіпіруванні, після чого одразу виконували стрільбу по визначених мішенях. Такий формат імітує умови, з якими стикаються на передовій. Загалом програма включала шість стрілецьких вправ і дванадцять фізичних елементів.

“Такі змагання ми проводимо ще з 2019 року. Якщо за кордоном це більше цивільний формат, то ми робимо їх у повному бойовому екіпіруванні, щоб максимально наблизити до реальних умов”, — пояснює суддя міжнародної категорії, викладач кафедри вогневої підготовки Одеського державного університету внутрішніх справ Андрій Конько.

Навантаження під час дистанції були дуже високими. Після серії фізичних вправ учасники мали зберігати точність стрільби, що вимагає не лише сили, а й витримки. У таких умовах перевіряється реальна готовність бійця до дій у бойовій обстановці. Вага спорядження часто сягала 20–25 кг, включно зі зброєю та боєприпасами. Бійці працювали з кількома видами зброї — автоматами, пістолетами й дробовиками; кожен етап містив свої особливі фізичні випробування.

“Є другий і третій рубежі. На другому працюємо з короткоствольною зброєю — пістолетами. А завершальний етап — це третій, де використовуємо гладкоствольну зброю, дробовики”, — розповідає учасник турніру, військовослужбовець полку “Цунамі” за позивним “Магістр”.

Учасники відзначали, що на початку дистанції втому майже не відчуваєш через адреналін, який створює відчуття бойової обстановки. Проте з кожним етапом навантаження зростає. Вправи включали роботу з гирями понад 30 кг, пробігання сотень метрів між рубежами і одночасну підготовку до стрільби. Наприклад, між окремими етапами треба було пробігти до 500 метрів після інтенсивного фізичного навантаження — і вже у стані втоми продемонструвати точність і швидкість ураження цілей.

“Насправді для нас тут небагато нового — усе максимально наближене до бойових умов. Є укриття, є умовний ворог, якого потрібно уразити. І ти використовуєш свої навички, щоб зробити це швидше, точніше і ефективніше”, — додає “Магістр”.

Саме така реалістичність — головна особливість турніру. Він не лише вшановує пам’ять загиблих, а й готує тих, хто сьогодні продовжує їхню справу — захищати країну на передовій.

Справа живе

На турнірі були присутні й найближчі рідні загиблих; для них такі заходи — не формальність, а доказ того, що пам’ять про їхніх коханих, синів і побратимів жива. Вони бачать, що справа загиблих продовжується, а їхні імена не зникають. Підтримка бойового братерства сьогодні — одна з найважливіших опор для тих, хто пережив втрату. Ірина Голуб, дівчина загиблого командира Олександра Гостіщева, зізнається, що численна присутність людей на турнірі стала для неї сильним емоційним сигналом.

“Звичайно, це неабияка підтримка. Насправді, це викликає велику повагу і вдячність за те, що стільки побратимів приїхали. І навіть не домовляючись — дехто просто був тут, хоча вже служить в інших підрозділах. Це дуже цінно для нас і для родини. І те, що сьогодні відбувається, свідчить про правильні цінності у людей. Не дарма кажуть: людина живе доти, доки ми про неї пам’ятаємо”, — говорить Ірина Голуб.

Ірина згадує Олександра не лише як командира, а й як людину, яка вміла вести за собою. Його поважали за професіоналізм і за людські якості: вміння передбачати ситуацію та приймати рішення, від яких залежали життя інших.

“Він був максимально прекрасною людиною у всіх проявах. Дуже талановитим керівником і справжнім лідером. Таких людей — одиниці. Він мав природну здатність бачити на кілька кроків уперед. Це був командир, про якого можна лише мріяти. Я кажу це з власного досвіду, адже певний час була в нього в підпорядкуванні. Він завжди йшов уперед і вів за собою інших”, — згадує вона.

Побратими знали: на нього завжди можна покластися. Він встановлював чіткі правила і вимагав їх дотримання незалежно від обставин. Їхня знайомість розпочалася ще у 2014 році після Іловайська, а під час повномасштабної війни їхні шляхи знову перетнулися. Олександр створював підрозділ, який згодом став штурмовим полком “Цунамі”. Ірина опинилася поруч з ним і пізніше була в його підпорядкуванні. Говорити про нього у минулому їй все ще боляче, але вона відчуває, що його присутність залишається в спогадах, словах побратимів і в справах, які продовжують жити.

“Час вчить жити з болем. Ти отримуєш досвід і витримку. Але навіть через два роки не стало менше ні болю, ні горя. Просто спочатку воно тебе поглинає, а потім ти вчишся з цим жити. Дуже цінно, що є підтримка друзів, побратимів, рідних. Але це те, що ніколи не зникне — воно завжди буде з нами”, — каже дівчина.

Війна забрала тисячі життів і залишила по собі багато історій втрат. За кожним іменем — родина, яка щодня живе з цим болем. Водночас ці історії — про силу, пам’ять і відповідальність.

Раніше ми писали, що Острів Зміїний і надалі залишається однією з ключових точок у Чорному морі. Російські сили періодично демонструють активність поблизу нього, але закріпитися там не можуть. У Військово-морських силах наголошують, що будь-яка спроба висадки для окупантів приречена.

Також повідомляли, що сили оборони України продовжують системні удари по тимчасово окупованих територіях. 11–12 березня уражені об’єкти протиповітряної оборони, склади боєприпасів та логістичні інфраструктури ворога, у тому числі в Криму.