9 жовтня в Одеському музеї західного і східного мистецтва відкрилась виставка «Бойчукізм як культурне явище: вплив на сучасність».
Молоді митці на виставці переосмислюють спадщину Михайла Бойчука та його школи. Радянська влада розстріляла багатьох із них і прагнула викреслити школу з історії.
Сьогодні, під час нової війни, експозиція ставить вагомі питання. Вона наголошує на тому, як зберегти українську художню традицію і передати її далі.
Ключові моменти:
- Михайло Бойчук створив школу, яка поєднувала українські традиції й новаторство.
- Радянські репресії знищили засновника школи, його учнів і чимало творів.
- Принципи бойчукізму живуть у творчості сучасних художників.
- В Одесі молоді митці показують, як ця традиція розвивається в умовах війни.
Особлива історія бойчукізму
У бойчукізму — своя драматична історія. Це прагнення створити самобутнє українське мистецтво й трагедія Розстріляного відродження.
Багато творів і життів були перервані. Проте художня думка і пам’ять залишилися. Кожне нове покоління говорить із світом власною мовою.
В експозиції музей закликає дивитися на спадщину Бойчука не як на завершену сторінку, а як на живу традицію. Вона продовжує жити в роботах сучасних художників.
У 1937 році радянська влада розстріляла Михайла Бойчука та його учнів. Разом із ними намагалися знищити цілу мистецьку школу — її ідеї та естетику.
Минуло майже дев’ять десятиліть. Історія знову нагадала про себе болючими втратами.
У 2024 році російська ракетна атака зруйнувала корпус Академії декоративно‑прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука в Києві. У будівлі зберігався фонд робіт бойчукістів і випускників Академії.
Твори, що пережили десятиліття, опинилися під загрозою нового знищення. Історична пам’ять стала ближчою й реальнішою через ці втрати.
Пам’ять входить у наше сьогодення через руйнування й одночасну рішучість зберегти своє. Це відчутно на кожному експонаті виставки.
Бойчукізм — не стиль, а спосіб мислення
Михайло Бойчук поєднав українські народні традиції, спадщину Візантії та Київської Русі з європейським модернізмом. Він мислив мистецтво як єдність образу, простору й матеріалу.
Учні продовжували цей пошук. Вони створили школу, де народні мотиви ставали опорою для новаторства.
«Бойчукізм не є стиль, а лише принцип свідомо й грамотно оперувати художньою формою», — писав учень Бойчука Іван Падалка. Ця думка стала ключем для кураторської ідеї виставки.
Що лишається від мистецької школи, коли її засновника вбито, учнів репресовано, а твори знищено? Чи може принцип пережити власну епоху й заговорити мовою нового покоління?
Кураторки просять шукати відповіді в роботах сучасних авторів. Їх цікавить не імітація прийомів, а трансформація ідей у сучасний контекст.
Мистецтво, яке продовжує жити
Виставка об’єднує живопис і графіку, мозаїку й емалі, текстиль і костюм. Тут є скульптура, рельєфи, ювелірні вироби, інсталяції й артоб’єкти.
Декоративним технікам приділили особливу увагу. Завдяки зусиллям Володимира Прядки в Академії відновили викладання ткацтва, килимарства і гончарства, створили нові майстерні.
Традиція живе не лише в музейних залах і текстах. Вона відроджується, коли хтось знову бере інструмент і вчиться давній техніці.
Молоді художники працюють у реальності, далекій від спокійних умов для творчості. Війна, переміщення, втрата домівок і постійні обстріли впливають на їхню практику.
Кураторки вбачають у цьому більшу паралель із долею бойчукістів. Ті також пережили руйнування інституцій, знищення творів і репресії. Вцілілим доводилося шукати способи вижити й творити в небезпечних умовах.
Між поколіннями існує не лише спільність болю. Їх об’єднує прагнення творити, передавати знання й не дозволяти обставинам визначати майбутнє мистецтва.
Одеса відроджує власне українське коріння
Для Одеси виставка — привід заговорити про українську культурну спадщину на півдні. Тут імперські наративи десятиліттями намагалися привласнити історію і визначити ідентичність міста.
Деколонізаційні процеси змінюють ставлення до минулого. Повернення імен і мистецьких шкіл набуває особливого значення.
Кураторська концепція пов’язує бойчукізм із явищем Розстріляного відродження. Це історія про людей, які прагнули створити модерну українську культуру й заплатили за це високу ціну.
Але це також історія про спадкоємність. Знищення митців не означає остаточної поразки їхніх ідей. Нові покоління повертають розмову своїми словами й образами.
«Виставка не пропонує бачити минуле лише як трагедію. Вона показує його як джерело сили й творчої енергії», — каже кураторка Вікторія Кравченко.
Історію можна намагатися знищити. Але якщо її ідеї живуть у нових поколіннях, вона не закінчується. Вона змінюється, розвивається й говорить із нами мовою сучасного мистецтва.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
