Болградського району може не бути: на Одещині зірвали плани адмінреформи

Ключові моменти:

• Під час адміністративної реформи 2020 року Болградський район мали ліквідувати або розділити між сусідніми районами

• Місцеві активісти винесли проблему на міжнародний рівень, спираючись на норми захисту прав національних меншин

• У підсумку район не лише зберегли — його площа фактично зросла майже втричі

• Адміністративна реформа спростила керування для центрів громад, але ускладнила життя мешканцям віддалених сіл

Адміністративно-територіальна реформа в Україні (2014–2020) стала однією з найґрунтовніших змін у системі державного управління за останні десятиліття. Кількість районів скоротили з 490 до 136, пояснюючи це потребою підвищити ефективність управління та зменшити бюрократичний тягар. Водночас на місцевому рівні реформа часто викликала незадоволення, спротив і непорозуміння між владою та громадами.

Болградський район в Одеській області став одним із найгучніших прикладів таких протистоянь. Під час обговорення реформування у столиці пролунала фраза першого заступника міністра регіонального розвитку В’ячеслава Негоди: «Болградського району не буде». Це спричинило рішучу реакцію з боку місцевих депутатів, громадських організацій, а також представників болгарської та гагаузької спільнот.

Боротьба за збереження району швидко вийшла за межі суто внутрішньоукраїнської дискусії. Місцеві активісти і депутати апелювали до національного законодавства, міжнародних договорів та принципів захисту прав національних меншин. Саме під впливом цього юридичного та суспільного тиску початкові плани реформування були переглянуті.

Нині Болградський район функціонує як укрупнена адміністративна одиниця, до якої увійшли території кількох колишніх районів. Однак дискусії щодо реальної ефективності реформи, збереження культурної ідентичності та її впливу на щоденне життя людей залишаються актуальними й потребують відвертого громадського обговорення.

Питання: приєднати «оптом» чи ділити навпіл?

Кілька років тому майбутнє Болградського району було невизначеним: у владних кабінетах розглядали варіанти його розділення або приєднання, що позбавляло б місто статусу районного центру. Заява чиновників про те, що «Болградського району не буде», стала каталізатором для місцевих ініціатив, які вивели питання на міжнародний рівень і врешті отримали позитивний результат для району.

А чи вирішила реформа всі проблеми? Депутат і краєзнавець Борис Кальчев у своїй книзі розповідає не лише про механіку укрупнення, але й про забуті протести 1842 року та плани депортацій болгар під час Другої світової. Він зібрав унікальні документи та відтворив історію свого роду вісімма поколіннями назад, переконуючи, що знання минулого допомагає захиститися від помилок бюрократії сьогодення.

Депутат, письменник та краєзнавець Борис Кальчев

З Борисом Федоровичем знайомі вже багато років. П’ять каденцій підряд його обирають депутатом Болградської районної ради, у якій він і досі працює.

– Борисе Федоровичу, що спонукало вас узятися за таку велику роботу? Чи могла б історія району загубитися без вашої книги?

– Ідея виникла після того, як район було врятовано, але деякі посадовці продовжували просувати ідею приєднання «оптом» до Ізмаїльського району. Був і варіант розділення району: північну частину приєднати до Арцизького, а південну — до Ізмаїльського. Коли ж завдяки зусиллям депутатів і громадських організацій вдалося зберегти район і статус Болграда як центру, деякі опоненти почали приписувати собі ці досягнення. Тому я почав збирати документи й за рік склав хронологію подій: із публічними заходами, аргументами сторін — усі точки зору наведені у книзі.

Книги Бориса Кальчева, присвячені історії Болграду та Бессарабії

Читайте також: У дівчини з Болграду загинув чоловік: як каміння повернуло її до життя

Якщо укрупнювати — робіть це з урахуванням місцевості

– Ви були в групі, яка відстоювала збереження Болградського району й вивела питання на міжнародний рівень. Які аргументи ви використовували?

Коли стало зрозуміло, що процес укрупнення незворотний, ми звернулися до законодавчих норм і міжнародних угод, що захищають права національних меншин. У законодавстві прописано: під час зміни адміністративних кордонів відсотковий склад національних меншин не повинен істотно зменшуватися. Якщо би Болградський район приєднали до Ізмаїльського, доля болгар та гагаузів у відсотковому співвідношенні помітно б скоротилася.

Тож ми запропонували простий підхід: якщо мета — укрупнити райони, наближаючи населення до 160 тисяч і більше, тоді приєднуйте ті громади, де проживають переважно болгари та гагаузи, щоб зберегти пропорції. Було багато поїздок до Києва, Одеси та Болгарії, у тому числі в комітети, які працюють зі зв’язками діаспори. Деякі ЗМІ писали, що болградські депутати «втягнули Україну в міжнародний скандал», але на нашому боці було законодавство, і це вплинуло на рішення. У результаті до Болградського району приєднали Тарутинський і Арцизький райони та одне село Ізмаїльського району.

Болградський район на мапі

Щоб зберегти мову і робочі місця

– Чим зумовлена ваша позиція: емоціями чи прагматизмом?

Болград із часу свого заснування у 1821 році завжди був адміністративним центром — його називають столицею бессарабських болгар. Втрата цього статусу сприймалася як приниження пам’яті про предків. Але є й практичні аспекти: якщо район втратив би центр, то скоротилися б структурні підрозділи — податкова, Пенсійний фонд тощо, що означає зменшення робочих місць і державного фінансування.

Ми також піклувалися про збереження національно-культурної ідентичності й передачу традицій молодому поколінню. У моєму дитинстві в підготовчому класі у Виноградівці ніхто не знав російської: діти володіли гагаузькою або болгарською. Сьогодні вулицями Болграда та сусідніх сіл рідну болгарську чутно рідше — це теж нас мотивувало діяти.

Реальність vs очікування

– Як оцінюєте наслідки реформи на прикладі Болградського району?

Дати однозначну оцінку складно. Збереглася практика призначення голів райдержадміністрацій, і деякі керівники, які приїжджають з інших регіонів, не мають часу або бажання детально ознайомитися з особливостями району. Ідеологи реформи обіцяли скорочення бюрократії, але на практиці управлінський апарат залишився: в кожній ОТГ є своя адміністрація.

Ізручно ж тим, хто живе у центрах ОТГ; проте для жителів віддалених сіл стало складніше. Наприклад, мешканці Калчева досі змушені долати погані дороги, щоб дістатися до Василівки — автобусного сполучення там немає. Або конфлікт між сусідами: рішення міськради Болграда у п’ять разів підвищити земельний податок для Виноградівки — якби існувала сільська рада, такий крок навряд чи пройшов би без значного опору.

Читайте також: У Болграді успішно розвивають туризм: своїм досвідом місто поділилося з громадами Одещини та Хмельниччини

Три відкриття минулого

– У вашій книзі є хроніки, що відбивають основні віхи історії краю. Що вас найбільше вразило?

Спершу я думав, що більше книг писати не буду і просто складатиму хронологію. Та потім отримав багато нових матеріалів і видав ще одну працю — «Історичні хроніки Буджака та Болградщини. Колонії, дати, події, люди» (2023). Мені хотілося, щоб молодь знала не лише класичні імена, а й історію свого краю та родин.

Розкрита книга з таблицею

Я довго збираю дані про походження прізвищ болгар, гагаузів та албанців у регіоні. Маю інформацію про багато поколінь свого роду: вдячний історикам і краєзнавцям з Одеси, Кишинева, Ізмаїла, Комрата та інших міст за допомогу.

– Розкажіть про найбільш несподівані знахідки.

Одне з відкриттів — те, що 9 травня 1842 року в Буджаку почалися масові акції протесту. Причина була проста: влада намагалася уніфікувати забудову колоній і вимагала будувати за певними проєктами, що для бідних колоністів було непідйомно. Стара житлова забудова руйнувалася, людей лишали без даху над головою — це й викликало хвилю протестів.

Мавзолей Івана Інзова у Болграді. Він був головою Опікунського комітету про іноземних поселенців південного краю Росії. Помер у 1845 році в Одесі. За клопотанням болгар його тіло перевезли до Болграду та поховали у місцевій церкві. З того часу її називають Мавзолеєм Інзова.

Ще один епізод: у 1861–1862 роках частина болгарських колоністів переселилася на територію сучасної Запорізької області. Це сталося після того, як за підсумками російсько-турецької війни 1856 року ці землі відійшли під юрисдикцію об’єднаних Молдавії та Волощини (згодом Румунії), де скасували пільги, надані колоністам царською владою. Тож люди шукали кращих умов і змінювали місце проживання.

Також знайшли документи, які свідчать, що в 1942–1943 роках, коли край опинився під румунською адміністрацією, існував план виселити болгар і гагаузів до Миколаївської області й на їхні місця поселити румунські громади з Македонії та інших регіонів. Проте події на фронті, зокрема битва під Курськом, змінили політичну ситуацію і ці плани залишилися нереалізованими.

Пам’ять про бабусин хліб

– Чим зараз займаєтеся?

Живу у рідному селі і не збираюся його міняти на місто. Продовжую краєзнавчу роботу: збираю матеріали про походження місцевих прізвищ, досліджую долю видатних земляків. Наприклад, збираю докази життя Антона Буюкли (1915–1945), посмертно удостоєного звання Героя Радянського Союзу за подвиг у радянсько-японській війні. Його вшановують різні народи, і він — наш земляк: пращури його жили в Південній Бессарабії.

– У вашій першій книзі є розділ «Про предків, про наш рід і сім’ю», де багато теплих спогадів про бабусю Марію. Розкажіть про це.

Образ бабусі Марії у книзі

У дитинстві ми любили приходити до бабусі за порадою. Вона, мама чотирьох дітей, пережила всі труднощі передвоєнного та повоєнного часу. Гостювала нас свіжим молоком і хлібом. Ми не пригадуємо, щоб колись відзначали її день народження тоді — тепер же зібрання онуків і правнуків стало доброю традицією. Це не лише зберігає пам’ять про неї, а й об’єднує рідню: двоюрідні й троюрідні брати й сестри можуть поспілкуватися. Вважаю, що пам’ять про предків має плекати кожна сім’я.

Болградський район: бюрократична «магія» в цифрах

Реформа 2020 року перетворила Болградський район із компактного, переважно моноетнічного утворення на значно більшу адміністративну одиницю, до якої увійшли землі трьох колишніх районів.

Що змінилося по суті:

• Географія: До складу «нового» району увійшли колишні Арцизький та Тарутинський райони, що зробило його одним із найбільших в Одеській області.
• Етнічний склад: Хоча район зберіг сильні позиції болгарської культури, сюди додалися значні громади українців, молдаван та інших народів.
• Центр впливу: Болград зберіг статус «столиці» регіону, але тепер йому доводиться координувати розвиток територій, які раніше були автономними сусідами.

Цитата

«Мрію, щоб науковці з України, Молдови та Болгарії разом підготували підручник з історії Буджака — без політичних домішок, лише факти».

Читайте також: 

• Вчителька з Рені, якій 90 років, викладає математику трьома мовами
• Ідоли, тринта і велике багаття: як у Новосільському на Одещині зберегли прадавнє різдвяне дійство
• На 1418-й день війни у Рені презентували книгу «Не брат» як вирок агресору

Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua