“Смерть однієї людини – трагедія. А смерть десятків і сотень тисяч незнайомих людей – це вже абстрактна величина. І вона не так зачіпає пересічного українця, як смерть конкретної людини. Тобто цифри у стрічці новин перетворюються на абстракцію, від якої людина відгороджується”, – говорить професор.
За його словами, ці цифри вже не викликають особистісної емоційної реакції.
“Тобто десь – цунамі, десь – землетрус, у нас – війна, і скрізь гинуть люди, але абстрактні. Людина припиняє на це реагувати – так влаштована її психіка”, – додає він.
Також Михайлов пояснив пригніченість і апатичну реакцію деяких людей на небезпеку, які думають, що “хай вже вб’є нарешті ракетою, і це все скінчиться”.
Лікар говорить, що такі думки – один із варіантів захисної реакції організму.
“В одних людей відбувається активна реакція, як і на будь-яку стресогенну подію. Ця реакція спрямована на те, щоб подолати небезпеку – намагання усунути небезпечну ситуацію, тобто зробити все можливе, щоб врятуватися на місці або ж втекти подалі. Що б такі люди не обрали, це буде активним реагуванням”, – каже спеціаліст.
“Діаметрально протилежною є група людей, які не бажають ніяких змін. Вони навіть на тлі смертельної загрози відстоюють свою позицію жити так, як звикли, там, де звикли, і нічого активно не робити”, – продовжує Борис Володимирович.
“Ця реакція відбувається й у звичному повсякденному житті – є люди активні, а є цілком їм протилежні. І реакції на кшталт “нехай мене вб’є”, “хай буде, як буде”, “така моя доля”, “що Бог дасть”, “я ніде нікому не потрібен” – це пояснення позиції, чому людина не хоче і не буде нічого робити. Такі люди намагаються дати якесь пояснення своєму фаталізму, а насправді це небажання змін і дій, навіть в умовах смертельної загрози. Фаталістичні заяви – це лише захисна реакція”, – додає він.
При цьому, зазначає психіатр, таких людей зараз чимало.
“Їх закликають виїжджати із зони бойових дій, організовують евакуаційні рейси, але все має зробити хтось. Дехто з цієї категорії людей може піддатися і поїхати, але треба, щоб хтось прийшов, узяв за руку, дав валізу й посадив у автобус. Самі вони робити цього не будуть”, – говорить доктор медичних наук.
