Ключові моменти:
- Юлія Манукян вважає, що конкурс виявив кризу підходів до комеморативної культури та свідчить про перевагу «безпечних», застарілих рішень над сучасною художньою мовою.
- Журі конкурсу не включало жодного представника громадських ініціатив, які роками відстоювали створення скверу й встановлення монумента Лесі Українці, а також жодного практикуючого скульптора; серед членів журі переважали архітектори та посадовці.
- Міська влада не має наміру переглядати результати або проводить новий конкурс, аргументуючи це відсутністю процедурних порушень і коштів у бюджеті.
Критика вийшла за межі одного проєкту
У колонці для «Лівого берега» Юлія Манукян зазначає, що представлені проєкти сприймаються як «невдалий скульптурний пранк» і свідчать про системну проблему формалізму в державних замовленнях.
– Часто ми не обираємо найкраще з геніального, а віддаємо перевагу тому, що є найменш кривавим серед посередніх варіантів, – пише вона, підкреслюючи вплив ліміту бюджету та стиснутих термінів на якість конкурсних рішень.
Окрему увагу авторка приділяє проєктові, що отримав першу премію. Вона звертає увагу на очевидну подібність композиції до пам’ятника Лесі Українці роботи Галини Кальченко в Києві.
– Та сама статична поза фігури, схожий нахил голови та ідентичний жест правої руки, притиснутої до грудей, – констатує Манукян.
На її погляд, перенесення цієї пластики у відкритий простір Одеси виглядає недоречним.
– Пам’ятник не налагоджує діалогу з міським середовищем, а закривається в собі, повторюючи знахідки минулого, – зазначає дослідниця.
Манукян також звертає увагу на масштаб та композицію проєкту, називаючи їх відтворенням класичного радянського патерну героїзації через збільшення розмірів. Вона підкреслює, що заявлена недомінантність монумента не відповідає наданим візуалізаціям.
Критикує авторка й саму процедуру проведення конкурсу. За її словами, до складу журі не включили ані представників громадських ініціатив, які роками домагалися створення скверу та встановлення пам’ятника Лесі Українці, ані практикуючих скульпторів. Натомість у складі журі переважали архітектори та чиновники профільних структур.
У підсумку своєї публікації Манукян формулює ширший висновок про стан культурної політики загалом.
– Чіткий меседж від відповідальних осіб звучить так: «їжте те, що дають, або зробіть краще самі». Ця маніпулятивна логіка у сфері культури має згубні наслідки, підтверджені часом, – наголошує вона.
Водночас у матеріалі «Лівого берега» наводяться й аргументи представників влади. Вони стверджують, що конкурс організовано відповідно до чинного законодавства, яке не вимагає обов’язкового включення громадських активістів до складу журі.
Міська влада повідомляє, що перегляд результатів можливий лише в разі встановлення процедурних порушень у судовому порядку. Додатково вказано, що в проєкті бюджету на 2026 рік не передбачені кошти ані на проведення повторного конкурсу, ані на безпосередню реалізацію пам’ятника. У умовах воєнного стану організація нової процедури, за словами посадовців, є фінансово нереалістичною.
Отже, суперечка стосується не лише конкретної скульптурної форми. Питання ширше: це дискусія про модель прийняття рішень у сфері громадської пам’яті — як поєднати професійну експертизу, громадський запит і відповідальність влади за естетичний та культурний рівень міського середовища.
Довідка: Хто така Юлія Манукян
Юлія Манукян — дослідниця мистецтва Півдня України, мистецтвознавиця та публіцистка. Спеціалізується на культурній політиці, урбаністичних питаннях та меморіальних практиках. Її аналітичний матеріал «Одеський конкурс на пам’ятник Лесі Українці: тріумф посередності» був опублікований 22 лютого 2026 року у виданні «Лівий берег».
Подивитися на всі конкурсні роботи можна у матеріалі: В Одесі показали всі 12 проєктів пам’ятника Лесі Українці (фоторепортаж).
Раніше також публікували матеріали про погляд істориків щодо того, кому варто ставити пам’ятники в Одесі.
Повідомлення раніше публікувалося у відкритих джерелах.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
