«Політичний» генерал
Так, був у лавах Червоної Армії (РККА) така зовсім не звичайна людина – Леонід Бочаров. У роки Другої світової дослужився до звання генерал-майора. Щоправда, був він не просто військовим, а політичним керівником (політруком) – завданням його було проводити політику партії та товариша Сталіна в маси солдатів та офіцерів.
Народився на Уралі, жив у містечку Сатка (крім Одеси це було в СРСР друге місто, де на його честь назвали вулицю). Хотів стати льотчиком, але з льотної школи його у 1932 році відрахували через короткозорість.
Але оскільки він не страждав на політичну короткозорість, тобто був «відданий справі Леніна – Сталіна», то він і пішов цією лінією. 1938 року закінчив Військово-політичну академію. У роки війни був серед керівників Головполітуправлінь різних фронтів.
Одеський начальник Бочарова
До речі, ще з довоєнних років, і всі військові роки Глав ПуРККА, тобто УСЕ це могутнє відомство очолював одесит Лев Захарович Мехліс. Ду-уже впливова була особа! Чи не права рука Сталіна, генерал-полковник.
У 1941-1942 рр., як представник Ставки на Кримському фронті, Мехліс вольовим рішенням підмінив собою командувача. Його накази були некомпетентними, і німці змогли зайняти Севастополь та Керч.
І Сталін… пробачив Мехліса. Чому я на це відволікся? А з 1972 по 1976 роки я, коли навчався в Одеському інституті зв’язку, квартирував в одному з дворів наприкінці Чкалова (нині Велика Арнаутська). Жив у тому дворі дідусь такий, абсолютно «безпонтовий», таких називали «простий, як 3 копійки». Років йому було, як мені зараз. Сусіди називали його Захаричем і шепотілися, що це «рідний» брат ТОГО Мехліса.
Читайте також: Майже став маршалом СРСР: на честь кого названо вулицю Черняховського в Одесі
Повертаючись до теми Бочарова зазначимо, що під час оборони Одеси він керував партійно-політичною роботою військових частин, іншими словами, організовував «промивання мозку» у солдатів (звідси і «його» вулиця в Одесі). Після війни Бочаров продовжував армійську службу високих посадах.
Загадкова загибель
В молодості він мріяв про небо – в небі його життя і завершилося: будучи членом радянської делегації, Леонід Бочаров загинув у 55 років в авіакатастрофі Іл-18 – борти ВПС СРСР у жовтні 1964 року поблизу Белграда (Югославія).
Подробиць про цілі тієї військової делегації та причину катастрофи немає. Але достовірно відомо, що тодішній глава Югославії Йосип Тіто хоч і був комуністом, але дуже специфічно бачив шлях розвитку Югославії і посилав кудись подалі спочатку Сталіна, а потім і Хрущова з їхньою «керівною роллю».
Його «виховували», і не виключено, що вчити Тіто «правильно» дивитися на світ і «промити мізки» надто самостійному колегі якраз летіла делегація, що так і не долетіла.
До речі, одним із заходів демонстрації невдоволення Союзу РСР Югославією перед цим став наказ 70 тисячам радянських фронтовиків здати у військкомати медаль «За визволення Белграда» з метою їх заміни на медаль куди менш «цікаву» для учасників походу в Югославію – «За бойові заслуги».
Нове ім’я вулиці Бочарова
А вулиця Генерала Бочарова в Одесі зараз має ім’я Владислава Бувалкіна. Він наш сучасник (1979–2022) – майстер-сержант СБУ, Герой України, повний кавалер ордена «За мужність».
Довгий час мешкав в Одесі. З початком війни на Донбасі Владислав та його два брати стали добровольцями, Влад служив Україні в прикордонних військах. З 2019 року – у СБУ. 20 березня 2022 року загін спеназу СБУ, повертаючись із завдання на Київщині, потрапив під артобстріл. Владислав Бувалкін загинув смертю хоробрих… Героям слава!
