Чому українці звикають до сирен і вибухів: пояснення психолога

Адаптація до війни: тепер ми самостійно визначаємо свій рівень загрози

Це свідчення дивовижної гнучкості нашої психіки.

– На етапі шоку наше тіло і свідомість отримують сигнал SOS і обробляють його на фізичному і психологічному рівнях: так, як можуть. Найбільш вражаючі симптоми – це прискорене серцебиття, потіння, спрага, тремтіння та інші. З психологічного боку реакція може проявлятися в агресивній поведінці або ж, навпаки, в апатії, зайвій балакучості, зниженні когнітивних функцій, – розповідає психолог Ірина Ємельянова.

Через шокову стадію частина громадян пройшла у 2014 році, а інші – у 2022-му. Як шкіра після оперативного втручання втрачає чутливість, так і ми тоді «заморозили» свої почуття, щоб вижити.

– Проте для психіки і тіла це занадто велике навантаження, і безмежно його витримувати неможливо. Тому природа обдарувала нас здатністю адаптуватися, щоб налаштовуватися на зміни в оточуючому світі найефективнішим способом. Тому емоції важливі – вони допомагають орієнтуватися у ситуації. Під час адаптації наш організм навчається перевіряти середовище, оцінювати ризики та формувати свою унікальну шкалу небезпеки, на яку покладається при ухваленні рішень. Слід зазначити, що вона не завжди відповідає реальному рівню загрози, – пояснила фахівець.

Важливо підкреслити, що кожна людина встановлює свою критичну межу небезпеки, зважаючи на такі індивідуальні особливості, як:

• особистий досвід;
• знання про даний тип загрози;
• емоційний стан, з яким людина стикається у цей момент;
• рівень сформованих психологічних захистів.

Чому дрон над головою не спонукає покинути небезпечне місце: як працюють психологічні захисти

В умовах війни активізуються різноманітні психологічні захисти, такі як заперечення, раціоналізація, витіснення, регресія та інші. Зазвичай вони не є усвідомленими, і зрозуміти, який саме механізм захисту обирає ваша психіка, допоможе психотерапевт.

– Психіка намагається знайти порятунок у витісненні, коли те, що відбувається навколо, настільки болісно, що єдиний спосіб впоратися з переживаннями – це ігнорувати їх, – акцентує Ірина Ємельянова. – Коли тривог надто багато, вони можуть «затопити» свідомість, і людина може «забувати» деякі епізоди свого життя, вигнати нестерпні почуття у підсвідомість. Це можна описати так: «Я чую дрон, але зараз піду під воду і не чую його, отже, його немає». Якщо потім запитати про дрон, що пролітає, людина швидше за все відповість: «Ні. Я нічого не помітив».

Раціоналізації часто вдаються ті, хто звик міркувати через логіку більше, ніж через емоції. Вони спираються на цифри, наводять результати досліджень, посилаються на експертні оцінки.

– Раціоналізація – це спроба поєднати реальність з очікуванням конкретної особи. І зовсім не важливо, чи відповідають факти об’єктивній дійсності. У спілкуванні з людиною, котра міркує раціонально, наводити будь-які аргументи безглуздо. Всі вони швидше за все наштовхнуться на переконання в своїй правоті співрозмовника, – пояснює спеціаліст.

Ця захисна реакція заперечення проявляється в сильному бажанні не знати правди. Визнання реальності означає використання її відштовхуючих рис, особливо під час війни.

– У стані заперечення людина активно чинить опір емоціям, з якими не може впоратися. Це часто біль, відчай, смуток та безсилля. Здається, що неможливо нічого змінити, простіше відсторонитися від важкого душевного страждання, з яким ми ще не навчилися боротися.

Ці та багато інших механізмів захисту повністю сформували нашу психологічну стійкість – ми дійсно адаптувалися до військових умов: навчилися обходитися без електрики та інших благ цивілізації, а сигнал тривоги багато хто сприймає як невід’ємну частину життя в місті.

– Однак тут криється основна небезпека: повна відмова від реальності і міцні психологічні захисти можуть призвести до спотворення фактів, хибного сприйняття інформації, звички ігнорувати дійсність під час переконаності «Я точно не постраждаю, тому що це не траплялося раніше!» стає причиною серйозних проблем з реальною оцінкою ризиків. Життєво важливо уважно аналізувати власні реакції, і коли виникають сумніви стосовно своїх рішень, варто запитати себе: «Що зі мною відбувається наразі і чому звук дрона над моєю головою не спонукає мене шукати безпечне місце?».

Жити – це нормально навіть під час війни

– Життя під час війни незворотно трансформувало кожного з нас, і ці зміни тривають щодня, – наголошує практичний психолог Ірина Ємельянова. – Ми проходимо через величезний потік досвіду, нового для нас, і наразі не можемо усвідомити і оцінити це, оскільки живемо в умовах постійного стресу. Ми ніколи не повернемось до колишнього життя, яке було до війни. Але ми можемо створити нове – наповнене змістом і інтересом.

Сьогодні українці продовжують насолоджуватися сонцем на одеських пляжах, святкувати важливі моменти та купувати морозиво в парках. Тому важливо зберігати зв’язок з реальністю та дбати про безпеку, коли це потрібно. Щоб життя в Україні тривало. Сьогодні. Завтра. Завжди.

Матеріал підготовлено практичним психологом Іриною Ємельяновою.