Ключові моменти:
- В Одесі вулицю Мічуріна перейменували на вулицю Петра Болбочана.
- Рішення прийняте міською радою в рамках процесу деколонізації.
- Підставою стало законодавство України про заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімії.
- Нова назва зрушує акцент із радянського селекціонера Івана Мічуріна на трагічну постать полковника армії УНР Петра Болбочана.
Перейменування офіційно затверджено рішенням Одеської міської ради №2072-VIII від 24 квітня 2024 року. Це рішення є частиною загальнонаціональної програми з перегляду топонімів, пов’язаних із Російською імперією та радянською добою.
Правову основу таких змін визначає закон України №3005-IX «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», ухвалений 21 березня 2023 року. Він зобов’язує органи місцевого самоврядування вилучати з публічного простору назви, що відображають імперську спадщину, і замінювати їх на топоніми, які відображають український історичний та культурний контекст.
Ім’я Івана Мічуріна протягом десятиліть було широко поширеним у містах колишнього СРСР як елемент офіційної радянської ретроспективи. Біолог і селекціонер (1855–1935) став символом певної наукової школи, яку активно просували державні інститути, і його прізвище масово закріплювалося в топоніміці.
Петро Болбочан (1883–1919) — український військовий діяч, полковник армії Української Народної Республіки. Його життя закінчилося трагічно: у 1919 році він був розстріляний; у сучасній українській історіографії його роль оцінюють здебільшого позитивно.
Мічурін як елемент радянської міфології
У Одесі вулиця Мічуріна розташовувалася в Хаджибейському (колишньому Малиновському) районі. У межах декомунізаційного й деколонізаційного процесу в 2025 році її перейменували на честь полковника Петра Болбочана. Це рішення було частиною ширшої політики зміни топонімів, яка відгукується на сучасні історико-політичні виклики.
Особисто я мав у планах звернути увагу на цю вулицю, але не одразу — і саме цьому рішенню передувало своєрідне «нагадування» про актуальність теми.
По-перше, у місті Мічурінськ у Тамбовській області Росії нещодавно пролунали вибухи — це сприйняли як наш умовний «відповідь» на військові об’єкти. По-друге, на Привозі продавець наполягав, що саме Мічурін «вивів» знамениті сорти яблук, і активно намагався продати мені свій товар на підставі цієї легенди.
Я не надто коректно пояснив «професору-продавцю», що справжнє походження сорту «Ренет Симиренка» пов’язане з українським помологом Левом Симиренком, а не з Мічуріним, який має власну історію. Продавець сприйняв мої доводи без захоплення, але згодом був задоволений — я піддався промовам і купив у нього три кілограми «семеринівки». Тим часом цікаво розглянути, хто ж такий був Іван Володимирович Мічурін.
Мічурін: дитячі роки та професійний шлях
Іван Мічурін — відомий біолог і селекціонер, автор понад 300 сортів плодових і ягідних культур, народився 1855 року. Він продовжив родинну традицію садівництва: і батько, і діди захоплювалися плодовими деревами та сільськогосподарською літературою, що дало молодому Івану ґрунт для подальших досліджень.
З дитинства він допомагав у саду та на пасіці, опановував посадку й щеплення. Уже в восьмирічному віці вміло виконував кілька методів щеплення рослин. Вищої освіти Мічурін не отримав: у 1872 році його виключили з рязанської гімназії за «непоштивість до начальства».
За переказами, приводом стало те, що під час сильного морозу й болю в вусі він не зняв шапки перед директором гімназії. Попри відсутність формальної освіти, він багато читав і самонавчався, опанував французьку, англійську та німецьку мови. У 1872 році Мічурін оселився в місті Козлов (нині Мічурінськ), де працював і жив до кінця життя.
Працював на залізниці, а вечорами й у вільний час займався селекцією. Орендував занедбану садибу площею близько 500 кв. метрів, де проводив експерименти зі щепленнями та підщепами. З часом його справа почала приносити дохід — він торгував щепленнями й матеріалом для садів.
У середині 1890-х переїхав на більшу ділянку з розвинутим садом, де вивів перші сорти. Після цього остаточно залишив роботу на залізниці й присвятив себе селекції.
У наступні роки Мічурін виростив тисячі гібридних сіянців сливи, черешні, абрикоса та винограду. У власних спогадах він писав про десятки тисяч експериментів і сотні отриманих сортів, що, за його словами, не поступалися іноземним аналогам. У 1896 році американський ботанік Франк Мейєр перевіз до США колекцію його яблунь, вишень і слив.
Петро Болбочан — полковник, звинувачений у зраді
Петро Федорович Болбочан (1883–1919) — український військовий діяч, полковник армії УНР. Він очолив Кримську операцію проти більшовиків із метою встановлення української влади на півострові та заволодіння контролем над Чорноморським флотом.
Від листопада 1918 до січня 1919 року Болбочан керував обороною північно-східних рубежів України. Народився на території колишньої Бессарабської губернії (тепер — частина Чернівецької області). У 1905 році вступив до військової служби, згодом навчався в Чугуївському піхотному училищі, де навіть організував гурток української мови й за це отримав догану.
Воював у Першій світовій війні, отримав контузії, був відзначений чотирма бойовими орденами.
Після революції брав участь у формуванні українських бойових частин, зокрема 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького. Пізніше очолив Республіканський курінь, який брав участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.
Після відходу з Харкова Болбочана звинуватили в безсторонній здачі міста, усунули з посади й заарештували. У червні 1919 року військово-польовий суд засудив його до страти. 28 червня 1919 року полковника Петра Болбочана розстріляли.
Його ім’я носять вулиці в Києві, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Львові, Харкові, Луцьку, а з 2020 року — також одна з бригад Національної гвардії України.
Раніше ми розповідали чому провулок Щорса перейменували на честь Людмили Гінзбург у межах декомунізації.
Читайте також про перейменування Піонерської на Академічну: як одеська вулиця втратила ідеологію та набула сенсу.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
