– Мене мучить гіпертонія, але на щастя, в Петрівці є амбулаторія, – розповідає Марія Павлюк, літня жителька села Петрівка Бородінської громади. – Зайду до дівчат, вони прокапають, і я далі живу. В цю спеку до поліклініки у Бессарабському я не доїду. «Швидку» взагалі не викликаю – поки вона по наших дорогах доїде, то і померти можна.
Основні виклики, з якими стикається сільська медицина під час війни, – це обмежений доступ до медичних послуг через розбиті дороги, недолік медичних кадрів та фінансові труднощі.
З початку війни частина молоді з сіл виїхала за кордон, а інші поїхали захищати країну, тож більшість жителів складають літні люди, які потребують особливої медичної допомоги. Для них фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи) та амбулаторії – це не просто можливість отримати первинну медичну допомогу, а фактично шанс на виживання.
Пологи у «швидкій» стають нормою
Пункт «швидкої» Арцизької станції екстреної медичної допомоги постійно працює в селі Буджак. Саме парамедикам цього пункту доводиться найчастіше приймати пологи в машині швидкої допомоги. Тут працюють чотири бригади, до складу яких входять парамедикині Світлана Чебан, Єлизавета Нєстєрук, Світлана Трифонова і Анна Желяпова, а також водії-медтехніки Іван Шарков, Олег Чебан, Микола Чумак і Дмитро Чебан.
– Приймати пологи в «швидкій» стало звично. Річ у тім, що велика відстань до пологового будинку, розбиті дороги і жінки не завжди лягають до лікарні вчасно, – пояснює парамедикиня Світлана Чебан. – Не так давно Світлана Трифонова і Микола Чумак виїхали на екстрені пологи в село Бородінської громади, що межує з Молдовою. Щоб пришвидшити доїзд, команда поїхала польовими дорогами, прибули оперативно, оцінили стан жінки і перенесли її до карети швидкої. Але пологи розпочалися в дорозі. Попри складність ситуації – подвійне обвиття пуповини, синюшність шкіри – парамедики діяли професійно і допомогли малюку з’явитися на світ. Маму та її хлопчика було доставлено до пологового будинку. Цього року це перший випадок, але всі парамедикині вже мають досвід пологів в дорозі.
Буджацький пункт «швидкої» забезпечений всім необхідним – має сучасний реанімобіль, медикаменти, обладнані кабінети і прийомне відділення.
– Під час війни забезпечення медикаментами, перев’язувальними матеріалами, паливом покращилося. Обладнання реанімобіля дозволяє проводити моніторинг і підтримувати хворого під час поїздки. Усі водії отримали бронювання, що дуже важливо, оскільки ми обслуговуємо більшість сіл у прикордонній зоні. Найбільша проблема – це відсутність доріг між населеними пунктами. Коли сухо, ми їдемо лише польовими шляхами, а під час негоди часто застрягаємо і викликаємо трактори з сусідніх сіл, щоб нас витягнули. Загалом сільські парамедики завжди готові до надзвичайних ситуацій, – зазначає Світлана Чебан.
ФАПам не вистачає ремонту і працівників
До комунального підприємства «Буджацький Центр первинної медико-санітарної допомоги» відносяться три амбулаторії і 19 ФАПів.
– У Центрі працює професійний колектив, але бракує лікарів та медсестер загальної практики. У нас всього троє лікарів на 32 села, плюс ще двоє приватників, але цього недостатньо, – розповідає Іван Шарков, директор КП «Буджацький ЦПМСД». – У шести ФАПах навіть немає медсестер загальної практики – з початку війни молодь не приїжджає. Транспорту також не вистачає – фельдшери обслуговують кілька сіл одночасно. Громада придбала одну машину для Центру і скутер для медбрата Василя Штефанька, який обслуговує три села. Хоча громада фінансово підтримує, цього вистачає лише на зарплати медикам.
Наші медики щороку самостійно роблять косметичні ремонти, хоча більшість ФАПів потребують капітального. Бородінська громада із запалом знайшла кошти на обладнання в Буджаку клініко-діагностичної лабораторії з гематологічним і біохімічним відділами, а також кабінетом для зберігання реактивів і стерилізаційним кабінетом, де працює лаборант Інна Сова. І нещодавно тут відкрили фізіотерапевтичний кабінет із сучасним обладнанням, де працює медсестра загальної практики Раїса Дондова.
Буджацькому центру всього чотири роки, та війна завадила його розвитку, адже частина місцевих податків йде на підтримку ЗСУ. Проте все більше людей звертаються саме сюди, хоча основним медичним закладом на колишній Тарутинщині залишається Бессарабська лікарня.
Спробувала на собі
Із цікавості я завітала до фізіотерапевтичного кабінету. Не думала, що в селі можна пройти такі процедури. Тут є ультразвук, магніт, УВЧ, інгалятор, міостимулятор та інші апарати. Я випробувала дарсонваль – прилад, який використовує високочастотні імпульсні струми для лікування та покращення стану шкіри, та протестувала апарат, що стимулює ріст волосся і зменшує його випадіння. Результат мене дуже потішив. Всі ці процедури, до речі, безкоштовні за направленням від сімейного лікаря.
У кожного місцевого жителя є телефони медиків
Рік тому в Бессарабському відкрилася нова модульна амбулаторія, побудована за співпрацею з міжнародним фондом допомоги та розвитку «Блакитний півмісяць», благодійним фондом «Маві Хіляль» та за фінансовою підтримкою «Коаліції допомоги Німеччини».
– З початку війни благодійні фонди почали більше звертати увагу на наш регіон. Завдяки їм ми отримали амбулаторію. Крім того, нам подарували дві автівки для обслуговування населення в селах, – розповідає Меланія Міланова, директорка КП «Бессарабський ЦПМСД». – Центр обслуговує 11 ФАПів і чотири амбулаторії. У нас працює 79 співробітників, з яких одинадцять – лікарі. У сільських ФАПах більше тридцяти років віддано працюють медсестри загальної практики Домнікія Кульчу (с. Петрівськ), Галина Желяскова (с. Виноградівка), Марія Делі-Стоянова (с. Лужанка), Марія Узун (с. Рівне), Світлана Євдошенко (с. Слобідка) та Світлана Білик (с. Підгірне).
Фінансову підтримку надає Бессарабська селищна рада. Навіть під час війни виконано капітальні ремонти ФАПів у селах Виноградівка, Рівне, Петрівськ та Серпневе. Як і багатьом, нам не вистачає медичних кадрів: є вакансії медсестер загальної практики, а лікар наявний тільки в Соборному; в селах – ні. Тому ми налагодили графік: кожного робочого дня лікарі з Бессарабської лікарні виїжджають у села, проводять прийом, а медсестри виконують вакцинацію, експрес-тести та збори аналізів. У часи війни, коли люди стали менш мобільними, майже усі медичні послуги надають сільські медики. Нас усі знають, у багатьох мешканців є наші телефони, тому виклик цілодобово – це норма.
Післямова
Сільські ФАПи існують завдяки підтримці громад – державні функції повністю перекладені на місцеве самоврядування. Тож доля сільської медицини залежить від активності громад.
Головними проблемами для парамедиків екстреної допомоги залишаються розбиті дороги між селами та велика відстань до центральної лікарні.
З початком великої війни різко знизилася народжуваність, що призвело до скорочення пологових відділень через вимоги НСЗУ до мінімальної кількості пологів. Залежно від нормативів, у пологовому будинку має прийматися 150 пологів на рік, але на дві громади – Тарутинську і Бородінську – за минулий рік їх було менше п’ятдесяти. Тому жінкам з віддалених сіл доводиться народжувати в «швидкій», а парамедикам – демонструвати свій професіоналізм. Але чи можливо в таких умовах гарантувати абсолютно безпечні пологи? На жаль, медики не є всевладними.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
