Анастасія, Румунія: «Було відчуття, що ми зберемо речі та поїдемо»
Анастасія приїхала до Румунії з Одеси у квітні 2022 року. Після довгих переїздів у різні міста зупинитися з друзями вирішили в Бухаресті. Отримали статус тимчасового захисту. Він дає українцям право на працевлаштування, медичне обслуговування, гарантує можливість влаштувати дітей до садочків і шкіл, відкрити банківський рахунок і купити машину.
Більшість українців у Румунії працює.
– Тут неможливо байдикувати, – зазначає дівчина. – Адже жодних стабільних виплат біженцям немає.
Анастасія – дизайнерка за професією – торгувала своїми виробами на ярмарках, де організатори надавали українським майстрам безкоштовні місця.
– Нам давали дерев’яний будиночок, і ми туди стягували всю свою продукцію: натуральні свічки, прикраси, шкіряні вироби, футболки розписані. Торгували безкоштовно, напевно, рік. Потім це припинилося. І в принципі – справедливо, – вважає майстриня. – Адже румуни за участь у ярмарках платять великі гроші. Потім брала участь у ярмарках вже на комерційній основі. Робила на замовлення шкіряні вироби вдома, не в найкращих умовах, м’яко кажучи. Можна, звісно, придбати ліцензію, завести власну майстерню, але це дуже дорого. Бізнес має бути 100% успішним.
Підробляла Анастасія ще й нянею. За її словами, це дуже затребувана професія, багато мам залишилися в Румунії самі.
– Що буде далі – ніхто не знає. Були побоювання, що якщо президентом країни оберуть проросійського кандидата Джордже Сіміона, то він почне витісняти емігрантів. Коли він балотувався, взагалі було відчуття, що ми зберемо речі та поїдемо, – згадує Анастасія. – Не знали, яку країну вибрати. У Болгарії, наприклад, за відгуками, багато росіян, які можуть розбити скло, машину. Неприємно жити в такій країні, навіть якщо вона дешевша. В інших країнах – дуже дорого. На даний момент Румунія для нас ідеальна за цінами, менталітетом. Ми вже звикли до неї. А звикати до нової країни дуже складно. Сподіваюся, новий президент Нікушор Дан підтримуватиме інтеграцію українців.
Тимчасовий захист для наших громадян є дійсним до березня 2026 року. Можливість легально залишитися в Румунії – відкрити свій бізнес. Через п’ять років можна отримати громадянство.
Ще один варіант – офіційне працевлаштування. І Анастасія шукала таку роботу. Зазвичай варіантів небагато – склад, магазин або кулінарія. Зарплата – 700-800 євро. За мірками Румунії – зовсім невелика. Але якщо власники компанії українці – і зарплата більша, і умови роботи кращі.
Поки визначеності в подальших планах у Анастасії немає. До того ж і з квартири доводиться з’їжджати.
– Але ми вже звикли переїжджати, – каже дівчина. – Добре, не з країни виганяють.
Юлія, Польща: «Боятися завчасно не варто»
Коли в Одесі прогримів перший вибух, Юлія разом із мамою і десятирічним сином швидко зібралися і виїхали за межі міста.
– Повітряні тривоги, вибухи, невідомість, – згадує вона. – 10 днів ми жили з надією, що цей кошмар закінчиться. А потім вирішили, що я з дитиною маю виїхати до Польщі. За три години до відправлення потяга «Одеса-Львів» я знайшла попутників. Нас було троє молодих жінок і троє дітей. У Львові нас зустріли волонтери. З їхньою допомогою ми дісталися до кордону з Польщею. На території чужої країни всіх прибулих теж зустрічали волонтери – поляки.
Юлія із сином вирушили до знайомої, яка жила і працювала в Польщі вже кілька років. Вона допомогла знайти житло за програмою для біженців та оформити статус «UKR» – спеціальний статус тимчасового захисту для українців. На його підставі можна легально перебувати в країні, працювати та навчатися.
Перші півтора місяця вони жили в передмісті: знайомилися з польською мовою та культурою. Працювати тут не було де. Тож вирішили переїхати до найближчого міста – Явора. Досить швидко Юлія влаштувалася в ресторан помічником кухаря. Там, по суті, й почала вчити польську мову. Сина оформила до польської школи. На жаль, від навчання в українській довелось відмовитися. В обох школах заняття відбувалися в першій половині дня. Та й перевантажувати дитину не хотілося.
– Наступним моїм кроком став пошук роботи за фахом, – розповідає Юлія. – В Україні я була майстром манікюру і дуже хотіла повернутися до улюбленої роботи. Незабаром у найближчому салоні з’явилася вакансія, і мене прийняли в команду. Тут я працюю вже третій рік і не хотіла б нічого змінювати.
Жінка вважає, що в Польщі їй дуже пощастило і з людьми, і з роботою. Замість статусу «UKR» вона вже оформила тимчасову посвідку на проживання – так звану «карту побиту». Про депортацію не думає і вважає, що боятися завчасно не варто.
– Про переїзд в іншу країну я не думала ніколи, – каже Юлія. – У Польщі ми з сином вже побудували своє нове життя з нуля. І мама тепер теж із нами.
Ірина, США: «Ніхто нам грін-карти не гарантував»
У те, що може початися війна, Ірина не вірила до останнього дня. І навіть після бомбардування Одеси сподівалася, що за тиждень усе закінчиться. А у квітні дізналася про появу американської програми U4U. Вона дозволяла громадянам України в’їжджати до США за наявності спонсора, готового надати їм у Сполучених Штатах фінансову підтримку.
– У мене в Америці живуть батьки і сестра. Вони покликали нас із донькою до себе, оформили документи. І ми прилетіли в Атланту, – розповідає Ірина. – Рідні позичили грошей для оренди житла, і ми зняли напівпідвальне приміщення.
На 10 місяців Ірина з донькою отримали безкоштовну страховку Medicaid. Півроку їм виплачували державну грошову допомогу.
– Але щоб жити в Америці, треба багато працювати, – зазначає жінка. – Я за професією масажист, орендувала невеликий масажний кабінет. Потихеньку «обросла» клієнтами. І, крім того, влаштувалася доглядати за людьми похилого віку.
Начебто життя налагоджувалося. Але в січні новообраний президент Дональд Трамп призупинив прийом заяв у рамках програми U4U. І цим позбавив українських біженців у США можливості продовжити дворічний захист і дозволи на роботу.
– Наш TPS (тимчасовий захищений статус, що дозволяє іноземним громадянам легально проживати і працювати в США) незабаром закінчується. А ре-пароль (гуманітарний пароль, що дає можливість продовження перебування в країні) досі перебуває на розгляді в Службі громадянства та імміграції, – розповідає Ірина.
І сьогодні вона не уявляє, яким чином вони з донькою зможуть залишитися в США, що робитимуть далі. Жити нелегально жінка не хоче.
Тривожну невизначеність загострила й нещодавня звістка про отримання деякими українськими біженцями електронних листів від міністерства внутрішньої безпеки США. Там йшлося про те, що їхній тимчасовий статус анульовано. І протягом семи днів вони мають покинути країну. Інакше – їх «знайде федеральний уряд». Щоправда, потім влада заявила, що повідомлення були помилковими. Однак листи ці викликали масову паніку.
Остаточного рішення про тимчасовий захист для громадян України уряд США не ухвалив досі. Водночас адміністрація Трампа розробила план добровільної депортації близько 200 000 українців.
– Я знала, що з приходом Трампа буде боротьба з мігрантами, – каже Ірина. – Але, оскільки ми приїхали сюди легально, була спокійна. Знову ж таки, ніхто нам не гарантував грін-карти.
Отримання грін-карти (документа, що засвідчує право на постійне проживання та працевлаштування в США для іноземця) – мета-максимум більшості українських іммігрантів. Але якщо програми для біженців не продовжать, легалізуватися в Сполучених Штатах їм буде майже нереально. Хіба що укласти шлюб із власником грін-карти. Або попросити зробити її роботодавця. Але далеко не всі з них на це погодяться.
– У волонтерському центрі, де нам допомагали з документами, порекомендували про всяк випадок обрати країну, куди можна переїхати: Канаду, наприклад, або країни Європи. Можна оформити студентську візу, можна відкрити бізнес і зробити робочу візу. Але на все це потрібні гроші. Є ще віза талантів – для тих, хто має видатні здібності в галузі науки, мистецтва, спорту. Але цей талант ще потрібно підтвердити, – каже Ірина. – Тож, найімовірніше, будемо розглядати інші країни. Хоча поки що не знаю, куди б ми могли поїхати. І, звісно, ніж поневірятися, краще залишитися б тут.
Читайте також:
