Ключові моменти:
- Тарас Шевченко розглядав Одесу як одне з міст, де мріяв оселитися після заслання;
- План будинку, про який мріяв поет, дійшов до наших днів;
- Одесити допомагали Кобзареві під час служби: надсилали книги, фарби та гроші;
- В Одесі протягом десятиліть формували унікальну шевченкіану, частина якої нині зберігається в Каневі.
Матеріал підготовлено з нагоди 165-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі — дати, що щороку відзначається в Шевченківському національному заповіднику. У підготовці використано архівні листи, спогади сучасників поета та матеріали одеської шевченкіани.
До статті включено коментарі заслуженого працівника культури України, колекціонера і краєзнавця Тараса Максимюка, який понад пів століття досліджує зв’язки Кобзаря з Одещиною. Також використано факти про музейні колекції, етапи перепоховання поета та маловідомі свідчення про його плани оселитися на півдні України.
Нездійснена мрія Тараса Шевченка
Мандри Шевченка Україною обросли багатьма легендами. Хоча сам поет так і не побував в Одесі, місто залишило вагомий слід у його житті.
У роки заслання — з квітня 1847-го до травня 1857-го, коли Шевченко служив в Оренбурзькому краї й Казахстані — Одеса стала одним із найважливіших джерел моральної та матеріальної підтримки для нього в перші роки служби.
Княжна Варвара Рєпніна, що мешкала в Одесі, надсилала поету фарби, книги і все необхідне — зокрема «Мертві душі» Миколи Гоголя. А поміщик Андрій Лизогуб пересилав твори Шекспіра й Лермонтова, брістольський картон, пензлі та фарби.
Що ще пов’язувало Тараса Григоровича з півднем України? Чи дійсно він шукав тут місце для власного дому? Які містичні історії пов’язані з ім’ям цього великого поета?
Коли добігав кінця термін заслання, Шевченко написав одеському художнику Віктору Ковальову, з яким був знайомий ще по академії мистецтв: якщо йому не дозволять жити в Петербурзі чи інших столицях, він поїде до Харкова, Києва або Одеси.
Одеса приваблювала поета не випадково: йому вона уявлялася землею свободи, де зберігався дух і лад колишнього Запорізького козацтва. Саме тому Шевченко мріяв залишити сірий і холодний Петербург і провести останні роки на півдні, у затишній хатині.
План домівки, про яку мріяв Шевченко, зберігся у вигляді креслення 1860 року. За зазначеними розмірами, будівля мала становити 14 × 7,7 метрів (приблизно 109 квадратних метрів). У проєкті передбачалися просторі сіни, робочий кабінет, кухня, світлиця та окрема кімната- спальня.
У ті часи більшість селян мешкали в трикамерних хатах: сіни, світлиця і комора.
Частково задум поета втілився: він знайшов вічний спокій на кручі над Дніпром. А проєкт його омріяної хатини пізніше реалізував Віктор Ющенко — у селі Нові Безрадичі Обухівського району на Київщині була зведена хата за цим кресленням.
Про що мріє колекціонер, який знає про поета майже все?
Про бажання Шевченка оселитися на Одещині підтверджує українознавець, заслужений працівник культури України, колекціонер і краєзнавець Тарас Максимюк. Упродовж понад п’ятдесяти років він досліджує зв’язки Кобзаря з регіоном і зібрав унікальну колекцію матеріалів.
До зібрання входять твори українських художників, портрети Шевченка, автографи відомих письменників, які жили на Одещині, перше видання «Кобзаря» 1840 року, усі одеські видання про поета XIX–XX століть, матеріали про засновників «Братства Тарасівців», фотографії акторів, що виконували шевченківські ролі в Одесі наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, а також значна колекція листівок і тематичних видань.
Максимюк мріяв, щоб його збір став основою комплексного музею україністики в Одесі — музейно-виставкового центру «Тарасів дім», де різнопланові експонати могли б відобразити різні грані шевченкіани. Він звертався з пропозиціями до місцевої влади, але не отримав підтримки. Лише в березні 2006 року на базі приватної колекції в одеській «Просвіті» відкрили музей «Одещина – Шевченко», який за кількістю унікальних речей міг конкурувати з провідними українськими музеями. На жаль, через аварійний стан будівлі експозицію довелося закрити.
Як Одеса пов’язана з Кобзарем?
— Більша частина моєї шевченкіани нині зберігається в Каневі, зокрема колекція «Кобзарів», серед яких є першодрук 1840 року. Починаючи з 1968 року, частина колекції експонувалася в Україні, Польщі, США та інших країнах. Одеса пов’язана з Тарасом Григоровичем не лише виданнями, що з’являлися тут, а й місцями, названими на його честь: поета в місті завжди шанували, — розповідає Тарас Максимюк. — Мені вдалося зібрати в Одесі вісім портретів Шевченка, які в кінці ХІХ — на початку ХХ століття часто прикрашали інтер’єри одеських осель. Серед авторів — Михайло Жук та Іван Краснобородченко.
Перші книги й дослідження про перепоховання Тараса Шевченка, які започаткували одеську шевченкіану, уклав історик і педагог Олексій Андрієвський; він також започаткував фонд для догляду за могилою поета й школу його імені в Каневі.
Дослідник Тарас Максимюк шкодує, що поет не оселився в Одесі, і що не вдалося створити великий музей україністики та шевченкіани на базі його колекції.
Одеса і Шевченко
- Володимир Даль (відомий як Козак Луганський) — приятель Шевченка — вітав його від імені одеситів і пізніше допоміг звільнитися від солдатської служби;
- Чиновник канцелярії одеського градоначальника Аркадій Венгржиновський сприяв вигідному продажу малюнків Шевченка «Циган», «Тріо» та «Скеля. Чернець», а частина творчого спадку раніше була реалізована княжною Рєпніною; виручені кошти надсилали поетові;
- Перші ілюстрації до «Кобзаря» та «Гайдамаків» створили в Одесі двоюрідні брати Михайло Башилович і Яків де Бальмен;
- У 1839–1843 роках створена серія «Живописна Україна» мала великий попит в Одесі (1844 рік);
- Перші надходження творів Шевченка до зібрання Одеського художнього музею відбулися у 1928 році;
- Народно-мистецький музей отримав із Ленінграда два офорти Шевченка: «Судня рада» (із серії «Живописна Україна», 1844) та «Притча про робітників на винограднику» (1858). Вони й досі зберігаються в музейній колекції.
Містика навколо володаря Чернечої гори
Поет відійшов 10 березня 1861 року в Петербурзі, а через п’ятдесят вісім днів його друзі, виконуючи заповіт, перевезли прах і перепоховали «на Вкраїні милій».
На поминальному вшануванні було понад дві тисячі людей з різних куточків України.
1939 року на могилі з’явився гранітний постамент із бронзовою постаттю. Щоб не турбувати «володаря Чернечої гори», вхід до склепу замурували залізобетонною плитою — попередньо його відкрили. За свідченнями очевидців, вони побачили гарну труну з віконцем, на якому лежав засохлий віночок; через скляне віконце вгадувалося обличчя поета. Коли труну піддали впливу повітря, лик, за свідченнями людей, швидко перетворився на порох.
Після смерті Шевченко швидко набув ореолу містичної постаті.
У секретних рапортах царської жандармерії можна знайти згадки про легенди, що приписували покійному поетові чудодійну силу. Багато людей приходили до його могили, прагнучи релігійного втіхи чи дива.
Церковні кола, які розглядали можливість канонізації, навіть зверталися з цього приводу до заповідника, що опікується пам’яттю поета.
Цитата
Отаман козацького кубанського війська Яків Кухаренко писав Шевченкові з Одеси: «Ох, і люблять же тебе, брат, тут, в Україні!».
П’ять фактів про Шевченка
- Вірш про смерть чумака «Ой не п’ються пива-меди…» став відповіддю Шевченка на епідемію холери 1847–1848 років, що торкнулася великої частини Російської імперії, включно з українським півднем. Про холеру в Одесі Шевченкові писав А. І. Лизогуб у листах від 21 жовтня 1847 і від 15 липня 1848 року;
- Амвросій Ждаха (1855–1927), один із перших одеських художників, у 1901 році створив цілісний макет ілюстрованого «Кобзаря». Він виконав дві акварелі до «Утопленої», заставку до «Причинної» та варіант ілюстрації до поеми «Неофіти». 39 малюнків і графічних коментарів до 18 поезій Шевченка зберігаються в архіві Академії архітектури в Києві і досі не опубліковані;
- 1885 року на персональній виставці в Одесі скульптор Борис Едуардс (1860–1924) представив першу «шевченківську» скульптуру за мотивами поеми «Катерина»;
- У 1920 році Одеса вперше відзначила шевченківську річницю за радянської влади;
- 28 листопада 1928 року в Березівському районі на базі тракторної колони зернорадгоспу імені Шевченка була створена перша в СРСР машинно-тракторна станція (МТС).
Читайте також:
- Жарти, музика і характер: маловідомі історії з життя Тараса Шевченка
- Не лише автор «Кобзаря»: яким насправді був Тарас Шевченко — художник, модник і меломан
Повідомлення «Чи справді Тарас Шевченко мріяв про будинок на Одещині?» з’явилося раніше.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
