Чи можуть бомбардування змусити місто капітулювати? Чи здатні ракети й дрони зруйнувати не лише будівлі та інфраструктуру, а й бойовий дух людей? Британська газета Telegraph пропонує пошукати відповідь у минулому. Військовий історик Пітер Кеддік-Адамс порівнює нинішні російські атаки на Україну з німецькими бомбардуваннями Великої Британії під час Другої світової війни. Про це повідомляє ВВС Україна.
Кеддік-Адамс нагадує, що Київ продовжує зазнавати повторних ударів, які нищать тканину міського життя.
Минулого тижня російський реактивний дрон влучив у будівлю Національної академії наук України.
Раніше росіяни атакували Києво-Печерську лавру – давній комплекс монастирів і храмів із майже тисячолітньою історією.
Історик веде мову про Лондон 1940 року. Тоді нацистська Німеччина сподівалась, що безперервні авіаудари зламають волю британців до опору.
У ніч на 29 грудня німецькі бомбардувальники знову атакували британську столицю.
Серед тих, хто гасив пожежі, був працівник газети Daily Telegraph Джордж Роксбург. Невисокий 44-річний астматик тягнув важкий пожежний рукав по даху, поки навколо падали стіни та розліталися уламки. Він вижив, а будівлю газети врятували.
Таких історій було тисячі. За вісім місяців німецького Бліцу загинуло понад 40 тисяч цивільних, близько мільйона домівок були зруйновані або пошкоджені. Лондон пережив 57 ночей безперервних бомбардувань.
Однак очікуваної Гітлером капітуляції британського суспільства не сталося.
Кеддік-Адамс проводить паралель із сучасною Україною. Російські цілі нагадують цілі німецьких бомбардувань у роки Бліцу: “церкви, бібліотеки, магазини, доки, ресторани, офіси та пам’ятники” – і, головне, моральний дух людей.
Стратегія проста: постійні удари, безсонні ночі, вибухи. Невпевненість у завтрашньому дні – чи буде вода, тепло і електрика.
Росія розраховує, що рано чи пізно люди втомляться і вимагатимуть припинити війну.
Однак, на думку Кеддік-Адамса, Путін повторює помилки Гітлера.
Сьогодні в українських містах сирени та вибухи стали звичною буденністю. Та ознак капітуляції громадян немає.
За даними опитування, на яке посилається Guardian, три чверті українців все ще відкидають територіальні поступки заради миру. Готовність терпляче терпіти не означає готовності здатися.
Ця історична аналогія працює і в зворотному напрямку.
З 1942 року британці масово бомбардували німецькі міста. Командувач авіації Артур Гарріс, цитуючи Біблію, казав: “Вони сіяли вітер, тепер пожнуть бурю.”
Британське керівництво очікувало, що знищення житлових кварталів позбавить німців домівок і зламає їхній моральний дух. Проте й серед населення Німеччини бомбардування не викликали повстання проти режиму.
Навіть поява нових видів зброї – ракет Фау-1 і Фау-2 – не стала тим “чудом”, на яке розраховував Гітлер, щоб змінити хід війни.
Кеддік-Адамс вважає, що Росія нині йде подібним шляхом. Вогнева міць зросла: з’явилися реактивні безпілотники, які розвивають велику швидкість і складніші для збиття.
Але новітня зброя ще не гарантує перелом у війні.
Життя під звуки війни
Цю думку підкреслює Guardian.
Журналіст Раджан Менон зазначає, що цього року російська армія не досягла значних успіхів на фронті, а територіальні цілі Кремля залишаються недосяжними. Тому Москва, на думку автора, намагається впливати напряму на українців через постійні атаки на міста.
У вересні Росія запустила понад 3177 реактивних безпілотників по Україні – це на 12% більше, ніж у серпні, і значно більше, ніж у червні. Дрони доповнюють балістичні ракети, зокрема “Іскандери”.
Менон сам випробував цю реальність під час своєї поїздки до України у вересні. У Миколаєві він за одну ніч нарахував понад десять повітряних тривог.
У селі Копилів під Києвом він вечеряв у ресторані, коли вибух змусив тремтіти стіни. Російський дрон влучив у будинок всього за 500 метрів від закладу, і за кілька секунд дах зайнявся полум’ям.
“Такі події стали частиною повсякденного життя українців”, – пише Менон.
Проте інтенсивність атак ще не свідчить про успішність цієї стратегії.
“Історія доводить: бомбардування не зламали бойовий дух суспільства. Навпаки, вони можуть його зміцнити. Україна не стане винятком”, – переконаний Менон.
Відповідаючи на запитання, чому українці продовжують боротися, він почув відповіді, що різняться за формулюванням, але мають одну суть: альтернатива – відмовитися від незалежності.
Українці вважають, що Путін скористається будь-якою угодою, щоб виграти час, перегрупувати війська і поновити наступ.
Тому вони ставляться з недовірою до ідей “території в обмін на мир”, особливо коли такі пропозиції лунають від Дональда Трампа та його радників Стівена Віткоффа і Джареда Кушнера.
В Україні їх сприймають скоріше як прибічників Путіна, а не як нейтральних посередників.
“Зберігайте спокій” по-українськи
Відмова суспільства від капітуляції не означає, що бомбардування не мають наслідків.
Західні ЗМІ повідомляють, що Росія прагне перетворити зиму на найважчий період війни. Під загрозою – енергетика, транспорт і міська інфраструктура.
Російські удари вже вразили офіси, дата-центри, школу, лікарню та мости Києва. Одночасно почалися нові атаки по об’єктах енергопостачання.
New York Times писала, що за даними їх джерел, Росія планує застосувати тисячі ракет, безпілотників і авіабомб проти підстанцій, електростанцій, водопостачання та каналізації.
Серед ймовірних цілей – інфраструктура, що пов’язує українські атомні станції із загальною енергосистемою.
Мета – одночасно залишити великі міста без світла, тепла та води, створити гуманітарну кризу.
Міністр енергетики України Денис Шмигаль назвав такий підхід “холодним, терористичним розрахунком.”
Київ готується до важкої зими: люди, хто може, планують тимчасово виїхати. Сім’ї шукають запасні варіанти, підприємства аналізують спроможність працювати у разі перебоїв з електропостачанням.
Знову постає паралель із Бліцом Гітлера: британці не перестали боятися бомбардувань, вони навчилися жити з цим страхом.
Отже, сьогодні головне не питання: чи зруйнує Росія українські міста?
Вона зможе.
Питання в іншому: чи вдасться їй разом із містами зламати волю їхніх мешканців?
Історія і сама Україна поки дають схожу відповідь: зруйнувати можна багато. Змусити капітулювати – значно складніше.
