Коли дитина опиняється у важких життєвих обставинах, і її біологічні батьки не в змозі про неї піклуватися — через бойові дії, важкі хвороби, безробіття, проблеми з алкоголем чи інші причини — можливе влаштування в тимчасову родину. Такі родини на певний час приймають дітей під свою опіку, поки соціальні служби допомагають біологічним батькам. Для таких ситуацій в Україні існує патронатне виховання.У Білгороді-Дністровському наразі функціонує одна така родина — подружжя, що протягом року забезпечує прихисток дітям. У їхньому домі зараз живе піврічне немовля, яке було вилучене з родини через загрозу його життю. Як Сергій та Світлана Бухани вирішили стати патронатними вихователями та які виклики їх чекають, розповіли вони самі, а також фахівці соціальних служб.
«Війна змінила наші погляди»
Сім’я Буханів має значний досвід батьківства: у них четверо біологічних дітей — дві доньки та два сини. Наймолодшому з них 13 років. Ідея створити патронатну сім’ю та допомагати дітям у скрутних обставинах виникла в Сергія та Світлани під час повномасштабної війни. Однак спершу вони мали певні сумніви:
«Хоч у нас багато знайомих, серед яких є й прийомні сім’ї, та все ж ми не були готові до нових форм виховання. Але війна стала каталізатором змін наших поглядів. Після обмірковування ми дізналися про патронатне виховання, і це надихнуло нас на дії», — розповідає Світлана.
Патронат, як форма виховання, має свою специфіку, зокрема непередбачуваність, що спочатку викликала у родини сумніви. На відміну від усиновлення, патронатні вихователі не можуть обирати дитину, що потребує допомоги, як пояснює Сергій:
«Патронат передбачає оперативне реагування. Нам повідомляють, що знайшли дитину, і її можуть привезти. Це свого роду «швидка допомога» у вихованні, адже дітям потрібно знайти нову родину, коли їх не можна залишити в небезпеці», — зазначає вихователь.
Світлана додає, що саме тимчасовість патронату — можливість забезпечити допомогу дитині, поки фахівці намагаються вирішити питання щодо її біологічних батьків — стала вирішальною у виборі цієї форми виховання.
«Ми довго думали, адже усиновлення — серйозний крок. Патронатна допомога дозволяє показати дитині, яким може бути інший стиль життя», — зауважує Світлана.
«Чому цього не навчають у школах?»
Після прийняття остаточного рішення, подружжя пройшло курс обов’язкового навчання для майбутніх патронатних вихователів. Фахівці навчили їх основам та надали корисну інформацію. За словами Буханів, такі курси могли б стати у нагоді і у школах, щоб майбутні батьки знали більше про виховання:
«Навчання було дуже продуктивним. Якщо б ці теми викладали у школах, то кількість патронатних вихователів зменшилась би, адже молоді батьки мали б більше знань», — зазначає Сергій.
Протягом курсу підкреслювали, що адаптація дитини до нових умов може зайняти деякий час, оскільки їй потрібно звикнути до нового оточення:
«Дитина лише закінчить адаптацію до попереднього дому, і тут Ви приходите з бажанням стати частиною її нового світу. Це певний виклик для усіх», — пояснює Сергій.
Офіційно ставши патронатною родиною, подружжя вже рік працює у Білгороді-Дністровському, прийнявши за цей час двох дітей, обох зовсім маленькими.
Прибуття нових членів родини та реакція близьких
Першою дитиною, що потрапила до них під патронат, стала місячна дівчинка, яка отримала нову сім’ю після відмови від неї у пологовому будинку. Вона жила з Буханами більше семи місяців, після чого її усиновили. Наступним до родини став малюк, вилучений через загрозу здоров’ю:
«Чоловік мені подзвонив з новиною, що є можливість прийняти ще одну дитину. Це була спонтанна, але свідома відповідь. І ми вирішили взяти хлопчика», — ділиться спогадами Світлана.
Реакція їхніх дітей була неоднозначною. Донька спочатку була у захваті, однак син, зі свого боку, проявляв обережність:
«Спочатку він боявся, а потім почав цікавитися новими членами сім’ї, активно приділяючи увагу до них», — розповідає Світлана.
Візит нових малюків змінив атмосферу у домі: тут знову з’явилися підгузки, пляшечки та дитячі іграшки. Світлана згадує, що обом з чоловіком було педантично складно налаштуватися на новий ритм:
«Спочатку Сергій намагався уночі вставати до малюків, однак потім звик і навіть почав синхронізувати своє життя під їхній графік», — ділиться жінка.
Сім’я отримала велику підтримку від матері Сергія та їхньої старшої доньки.
«Як потім віддавати дитину?»
Одне з найбільш поширених запитань, яке хвилює тих, хто знає про їхню справу: «Як ви можете віддати дитину після цього?». Сергій пояснює:
«Моя відповідь проста: виховання своїх дітей — це також тимчасовість. Минуло 18 років, і діти йдуть на свої шляхи», — говорить Сергій.
Хоча Бухани вибрали цей шлях через його тимчасовість, розставання з дитиною, з якою вони зуміли зблизитися, не виявилося легким рішенням.
«Коли нас повідомили про дівчинку, з якою нам доведеться попрощатися, ми були готові до цього, але все ж прощання виявилося досить важким», — додає серйозно Світлана.
Проте виявилося, що жінка, яка усиновила дитину, що жила в їхньому патронаті, була знайома з родиною. Так, до процесу усиновлення було залучено соціальних працівників.
Наразі родина Буханів виховує маленького хлопчика, і справа щодо позбавлення його матері прав розглядається у суді.
Подружжя переконане, що вже зараз такий досвід — це не лише допомога дітям, а й можливість придумати нову якість життя.
Як функціонує патронат в регіоні
Патронатне виховання — це тимчасовий догляд за дітьми у складних життєвих обставинах, поки батьки намагаються подолати труднощі. Тривалість перебування дитини у патронатній родині може складати від трьох місяців до півроку, у випадках, коли потрібно більше часу, терміни можуть бути продовжені.
Окрім родини Буханів, один кандидат пройшов навчання та готовий приймати дітей, троє інших на підтвердженні проходять підготовку для створення власних патронатних сімей.
«За відсутності вільних патронатних родин, якщо станеться потреба, ми завжди знайдемо альтернативу. Патронат — це варіант пошуку безпеки для дітей у кризовій ситуації», — підкреслює начальниця міської служби у справах дітей.
Коли дитина потребує захисту
Складні життєві обставини можуть мати різні причини — як погані стосунки у родині, так і проблеми з житлом або здоров’ям. Патронат — це можливість тимчасової підтримки:
«Патронат забезпечує спокій у родині, дозволяє дітям бути під наглядом замість інтернату», — зазначає начальниця служби.
Діти можуть бути влаштовані до патронатної родини за згодою батьків або на підставі рішення суду.
«Завдяки системі патронату діти переживають менше стресу, і в разі необхідності можуть повернутися назад до біологічних батьків», — прокоментувала Світлана Лавроневич.
Хто може бути патронатним вихователем
Патронатний вихователь — це не просто професія, це справжнє покликання. Це фізична особа, яка має бажання допомагати дітям. Необхідно, щоб вони мали відповідні житлові умови, а в ідеалі — досвід виховання своїх дітей. Якщо людина бажає долучитися до навчальних курсів, буде мати можливість опанувати необхідні знання.
«Ми завжди підходимо до навчанВам не так просто, вихователі проходять первинний відбір – мотивація має бути їхньою основною цінністю», — підсумувала Тетяна В’язових.
Патронатна сім’я виконує всі обов’язки, які покладаються на батьків — від навчання до виховання дітей.
За наданий догляд патронатний вихователь отримує щомісячну зарплату близько 24 тисяч гривень, а його помічник — близько 8 тисяч гривень. Державна допомога надається в залежності від віку дітей.
Якщо ви маєте бажання допомогти дітям у кризі, звертайтеся до Білгород-Дністровського міського центру соціальних служб за адресою: вулиця Олімпійська, 25 або за номером телефону: 0975796874.
