Соціологічне дослідження в рамках проєкту ODREAM виявило, що серед молоді Одеси сформувалися дві принципово різні позиції: частина молодих людей захищає усталений «одеський міф», інша — вважає деколонізацію необхідною для національної безпеки і переосмислення міського простору.
Учасники дослідження по-різному ставляться до процесу деколонізації: хтось бачить у ньому загрозу звичній ідентичності та культурним традиціям, а хтось — крок до посилення української ідентичності та безпеки. Такі висновки оприлюднили автори соціологічного дослідження, яке виконували в межах проєкту «ODREAM – Одеса долає російський імперський міф». Презентацію дослідження провела громадська організація «Історія. Культура. Демократія».
Дослідники підкреслюють, що робота носить якісний характер і не претендує на статистичну репрезентативність. Вони провели чотири фокус‑групи з молодими людьми віком 18–30 років, які негативно ставляться до деколонізаційних заходів, а також 11 глибинних інтерв’ю з тими, хто підтримує перейменування вулиць та демонтаж імперських символів.
Під час бесід респондентам пропонували розглянути найпоширеніші російські наративи про Одесу: твердження, ніби місто було засноване Катериною ІІ у 1794 році, що воно органічно належить до «русского мира», а пам’ятник Олександру Пушкіну є невід’ємним символом міста.
В якому році була заснована Одеса
Окремий блок дослідження торкнувся уявлень про вік міста. Для багатьох молодих одеситів дата 1794 року залишається базовою через шкільну освіту та місцеві звичаї. Натомість прихильники деколонізації активно сприймають відомості про першу письмову згадку поселення Кочубіїв у 1415 році — вони розглядають цю дату як засіб відмежувати історію міста від імперських наративів і підкреслити довшу, багатошарову історію регіону.
Демонтаж памʼятників
Тему пам’ятників також широко обговорювали. Частина опитаних сприймає пам’ятник Олександру Пушкіну як елемент дитячих спогадів, культурної спадщини та міської естетики, не пов’язуючи його з політикою російської імперії. Натомість прихильники деколонізації вбачають у монументі інструмент культурної експансії й вважають, що йому місце у музеї, а не на центральних міських просторах.
Дослідження також виявило, що більшість респондентів мало знають про письменника Ісаака Бабеля. Проте навіть ті, хто не могли детально розповісти про його творчість, часто виступали проти демонтажу відповідного пам’ятника — пояснювали це небажанням змінювати звичний міський простір і руйнувати знайомі орієнтири.
Висновки
У підсумку дослідники дійшли висновку: для однієї частини молоді «одеський міф» виконує функцію збереження особистої стабільності й емоційного комфорту, а для іншої деколонізація слугує шляхом до формування нової української ідентичності міста. Автори наголошують на необхідності ширше роз’яснювати причини змін у топоніміці, історичній політиці та культурному просторі Одеси, щоб сприяти більшому розумінню й громадському діалогу.
Створено за матеріалами: 048.ua
