Традиційно святкування Дня народження Одеси відбувається 2 вересня – в день заснування порту за указом Катерини II. Проте знахідки археологів натякають на іншу дату. Якщо місто існувало задовго до визнаного терміна, чи не настав час переосмислити його ювілей і оголосити справжній «паспортний вік»? Це відкриття може змінити перебіг історії. Чи готова Одеса святкувати свій день народження у новому форматі і з новим змістом?
Фортеця Хаджибей: нові горизонти археології
Андрій Красножон, доктор історичних наук, археолог:
– Наша мета сьогодні – донести до громадськості, що конкретно ми виявили на Приморському бульварі влітку 2025 року. У соціальних мережах виникло багато емоцій і суперечок, проте бракувало чітких пояснень. Тож ми вирішили представити результати розкопок у формі науково-популярної лекції – з кресленнями, фотографіями та обґрунтуваннями, що дозволяють заглибитись у деталі. Людям важливо усвідомлювати: чому ми робимо саме такі висновки, які докази на підтримку наших тверджень.
Щодо питання, скільки років Одесі – 230 чи 700, моя відповідь така: я не знаю. Це не ухиляння, а науково чесна позиція. Щоб відповісти на питання, «скільки років місту», необхідно мати чіткі критерії виникнення. А таких універсальних критеріїв у світовій історичній науці немає. Велика частина міст, таких як Афіни, Єрусалим або Єрихон, взагалі не має «дня народження», оскільки це виглядає безглуздо.
Наші розкопки стали лише поштовхом до дискусії. І це нормально. Історичні знахідки завжди викликають суперечки — наукові, побутові та ідеологічні. Археологи, якщо хочете, лише «накривають стіл», викладаючи знайдені факти. А далі суспільство самостійно визначає, як їх інтерпретувати: змінювати міфи, створювати нові чи залишити все як є.
Ще на тему: 610 чи 231? Скільки років Одесі насправді – розгадуємо таємницю віку нашого міста
Фортеця Хаджибей, рештки якої ми досліджуємо, була захоплена у 1789 році, проте в певному сенсі баталії тривають і досі – тепер це не військові, а історичні й світоглядні конфлікти. І це цілком природно для демократичного суспільства.
Цей конфлікт свідчить не лише про розбіжності у цифрах, а й про змагання ідентичності. Чи вважаємо ми Одесу колоніальною «новобудовою» Російської імперії, чи ж натомість сприймаємо її як давнє європейське портове місто, яке лише трансформувалося? І саме в цьому розломі – вся драма сучасних дискусій про день народження міста.
Критика міфічного дня народження
Сергій Гуцалюк, офіцер ЗС України, історик:
– Одесі точно не «двісті з копійками». Це давно знятим та доведеним історичним фейком, причому ще з ХІХ століття. Перша достовірна згадка про поселення на цій території датується 3 травня 1415 року, а археологічні дослідження показують, що життя тут існувало ще з античності. Отже, реальна історія Одеси набагато глибша, ніж міфічна дата, яку нам історики нав’язували десятиліттями.
Останні археологічні розкопки на місці Хаджибейського замку підтвердили: точка відліку має базуватися на писемних джерелах. Але міська влада вперто дотримується 2 вересня – дати, яка не має наукового обґрунтування. Адже що це таке? Не «заснування міста», а рескрипт про реконструкцію гавані. І на цьому міфі будують ідентичність міста вже понад два століття.
В той же час в статуті Одеси досі наявні явно імперські та пропагандистські формулювання. Протягом останніх трьох років триває обговорення, створюються різноманітні «робочі групи», проте ситуація залишається незмінною. Навіть ганебне «слава руському оружію» ніхто не прибрав. Складається враження, що чиновники безпідставно побоюються зазіхати на ці «священні» радянсько-російські міфи, оскільки вони створюють для них комфортну ситуацію.
Доки Одеса продовжує святкувати міфічне 2 вересня, вона не відзначає себе, а чужу історію, міф, наратив. Це не день міста, а день капітуляції перед російською пропагандою. І доти, поки в міськраді не наберуться сміливості внести зміни до статуту та об’єктивно подивитися на власну історію, розмови про справжню європейську Одесу залишаться лицемірством.
У чому різниця: зручність чи історична правда?
Серед тих, хто закликає переглянути дату заснування та розглядати Одесу як місто з 700-річною історією, чутно й інші голоси: не рахувати роки, а просто святкувати все те ж 2 вересня.
Петро Обухов, депутат Одеської міської ради:
– На сьогодні готуються зміни до статуту міста, де серед іншого прописані пам’ятні дати. День міста залишається 2 вересня, але додається кілька нових дат: 3 вересня – це День міста-побратима та міста, з яким Одеса підтримує партнерські відносини, а також 19 травня – день першої згадки порту Хаджибей. У статуті присутня історична довідка: починаючи з давнього грецького поселення до сучасного періоду.
Щодо зміни дати Дня міста, я вважаю: нинішній склад міськради таку ініціативу не підтримає. Існує певне побоювання, що 2 вересня – це віртуальна дата, яку у свій час створив Полонсько-Ліковський. Легенда говорить, що це пов’язано з коронацією Миколи І. Проте ніхто насправді не святкує 2 вересня як день коронації. Я думаю, навіть ті, хто підтримує проросійські настрої, про це не згадують – і це добре.
А якщо навіть і привести це як аргумент, то його варто піддати сумніву. Враховуючи розбіжності між григоріанським і юліанським календарями, святкувати ту коронацію треба було б 3 вересня. Тож називати 2 вересня проросійським святом – це сильно натягнуто. Так, 2 вересня не відбулося якоїсь важливої події. Але я не вважаю за доцільне змінювати традицію.
Ця дата сама по собі має свою цінність. Вона подовжує туристичний сезон, дозволяє після літа відзначати святкові заходи, концерти, як це відбувалося раніше. Це залучає туристів і сприяє їх перебуванню в Одесі.
Мені подобається ця дата. І врешті-решт, реальної дати «народження» міста просто немає. Не існує точного дня заснування, немає моменту, коли закладався «перший камінь». Встановити це практично неможливо. Тому, на мою думку, немає сенсу намагатися його вигадати. Маємо традиційну святкову дату, і цього цілком достатньо.
Правда чи міф: яку дату вибирає Одеса?
Отже, скільки ж років Одесі – двісті з невеликим чи понад сімсот? Питання, здавалося б, просте, але відповідь на нього перетворили на політичний інструмент і міф, зручний для влади. Легше святкувати «красиву» дату 2 вересня, ніж визнати: історія цього міста набагато глибша, складніша й цікавіша.
Одеса заслуговує на правду про себе, а не на чужі легенди, зшиті нитками імперської пропаганди. Поки чиновники уперто тримаються за міфи, місто існує в спотвореному дзеркалі, де його справжня історія замінена вигаданою. І доти, поки ми не назвемо речі своїми іменами, День міста залишиться лише святом зручної брехні, а не справжнього народження Одеси.
