Загадковий одесит
Розпочнемо з цитати з нашої попередньої публікації про історію створення Біломорканалу.
“А тепер — інтрига. Продовжуючи тему, ми розповімо про керівника будівництва каналу — одесита, який виявився настільки спритним, що разом з Мойшею Вольфовичем Винницьким організовував бізнес, і, попри арешт з особистого наказу голови ВЧК Дзержинського, зміг вижити!”
Йому загрожував розстріл, але натомість “успішно” потрапив у СЛОН на 10 років, а згодом став генерал-лейтенантом інженерно-технічної служби та першим керівником Головного управління таборів залізничного будівництва НКВС СРСР. Виникає питання — хто ж це і яка його історія? Про все це — через тиждень.”
І ось, тиждень минув — ми відкриваємо секрет. Мойшею Вольфовичем Винницьким насправді звали відомого одеського бандита на прізвисько Мішка Японець (через особливий розріз очей). СЛОН — це Соловецький табір особливого призначення, частина небезпечного ГУЛАГу. А одесит, про якого йдеться, — Нафталій Аронович Френкель.
Помічник Мішки Японця
Він народився 1883 року в Константинополі, але незабаром його сім’я переїхала до Одеси. Починаючи з 15 років, він працював у будівельній компанії, а в 17 вже здобув статус прораба.
З 1902 по 1904 рік навчався у будівельному технікумі в Німеччині. Повернувшись додому, він продовжував кар’єру в будівництві, а згодом занявся торгівлею деревиною.
На Півдні Росії його прозвали “лісовим королем Чорного моря”: він постачав деревину до країн Близького Сходу. Під час Першої світової війни він заробляв на продажу зброї. Ще до Лютневої революції він зрозумів, що ситуація в Росії не стабільна, і вивіз своє багатство в Туреччину.
У період НЕПу, коли настала певна стабільність, він почав відвідувати СРСР, зблизившись із чекістами та заснував чорну біржу, скупуючи цінності у населення за паперові “дерев’яні” рублі.
Згодом, через кілька років, держава заснувала магазини ТОРГСІН. У 1918 році він “закорешував” з Мішкою Японцем, який став командиром 54-го радянського революційного полку ім. Леніна. Френкель брав участь у Громадянській війні!
Пізніше Френкель знову почав приїздити до Одеси, де організував потужний підпільний трест, спеціалізуючись на контрабанді. У 1921 році він заснував пароплавну компанію для провозу контрабанди.
Більше того, він створив артілі, у яких шили модний одяг під марками відомих брендів (можливо, на Малій Арнаутській?). Товар розподіляли через ресторації, магазини та готелі.
Як кажуть в Одесі — жадібність призвела до шкоди. Масштаби діяльності Френкеля дійшли до керівництва ОГПУ Фелікса Дзержинського.
Френкеля заарештував Дерибас
За його наказом до Одеси направили члена колегії ОГПУ Дерибаса (нащадка кріпосних одного з засновників міста — Хосе де Рібаса). У жовтні 1923 року Френкеля було “затримано”, а в січні 1924 року, після смерті Леніна, колегія ОГПУ засудила його до смертної кари.
Френкеля звинуватили у привласненні $8000, які один чекіст передав йому на зберігання в Константинополі. В подальшому вирок замінили на 10 років у СЛОНі.
Але навіть у таборі цей одесит не втратив своїх здібностей. У жахливих умовах Соловків Френкель запропонував за один день побудувати лазню — йому виділили робітників. Він виконав завдання.
“Кар’єра” на Соловках
Далі були інші лазні. Потім — переведення до Кемі. За легендою, назва цього міста є абревіатурою з указу Петра І: “відправити К Є…й Матері!”
Там він знайшов запаси шкіри та організував виробництво взуття. Налагодив виробництва, які почали приносити прибуток.
У 1926 році Френкель став начальником експлуатаційно-виробничого відділу управління СЛОН. Він запровадив розподіл їжі в залежності від продуктивності праці — і значно підвищив ефективність.
З в’язнів у сексоти
У 1925 році у доповідях зазначали, що “робоча сила на Соловках не використовується повністю”, а до 1928 року табір налічував вже 21 900 осіб. 10 тисяч працювали у лісозаготівлі та на будівництві. Кемський табір перетворився на промислову зону.
У 1926 році термін його ув’язнення скоротили до 5 років, а влітку 1927 року він отримав звільнення. Проте: підлеглі не хотіли підкорятися екс-зеку. Але визнали — “як працівник — цінний”.
Гліб Бокій, лідер ЧК (розстріляний 1937 року), підтримав його та заявив, що Френкель — не контрреволюціонер, а сексот ОГПУ.
Френкель перетворив людей на витратний матеріал
1930 рік: 63 000 в’язнів у Соловках, 24 тис. — на контрактах, 11 тис. — на внутрішніх підприємствах.
Френкеля перевели до Москви для управління виробництвом усіх таборів. Тоді розвивалася концепція “перевиховання працею”.
Зеки займалися вирубкою лісу, будівництвом доріг. Лагеря почали називати виправно-трудовими.
Ось як описав систему Френкеля Олександр Солженіцин у “Архіпелазі ГУЛАГ”: «Треба забрати все за перші три місяці, а далі — він нам не потрібен».
Хазяїн ГУЛАГу
1930 рік: керівництво таборами в Комі. 1931–1933 — робота в Біломорбуді, отримав орден Леніна. З 1933 — головний інженер будівництва БАМу. Пізніше — начальник залізничного будівництва НКВС на Далекому Сході та заступник голови ГУЛАГу.
Під час Другої світової війни він будував дороги в прикордонних районах. Під час битви під Сталінградом — демонтували рейки БАМу та проклали нову дорогу від Ульяновська до Сталінграда. 992 км — за 6 місяців!
У 1943 році отримав третій орден Леніна. У 1947 році звільнений через стан здоров’я. Помер у Москві 1960 року у віці 77 років.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
