Учора в Болграді (Одеська область) відбувся оголошений раніше спеціальний допрем’єрний показ документальної стрічки «Вона» — роботи режисерки та уродженки Болградщини Тетяни Станєвої. Протягом чотирьох років авторка знімала будні трьох дружин військовослужбовців 88-го окремого батальйону морської піхоти — жінок, які з перших днів широкомасштабного вторгнення живуть між очікуванням, вірою та щоденною боротьбою за своїх рідних.
Зала другого корпусу Центру культури та дозвілля Болградської міської ради давно не збирала такої кількості глядачів. Незважаючи на відключення електроенергії та холодну погоду, люди приходили, щоб разом пережити ці історії — подивитися на війну очима тих, хто не лише чекає, а й робить усе можливе, щоб наблизити Перемогу.
Героїні стрічки — Олена Лисак, Ніна Биковська та Ольга Атанасова — зовні схожі на багатьох місцевих мешканок: працюють, ведуть домашнє господарство, виховують дітей. Проте в їхніх серцях — велика сила, любов і непохитна віра, що підживлює їхню щоденну витримку.
За 1 годину 40 хвилин стрічка проводить глядача крізь ці емоції — від болю й сліз до надії та віри. У фільмі показано, як жінки різного віку об’єдналися задля підтримки батальйону: збирали посилки, продукти й одяг, гігієнічні набори, виготовляли окопні свічки, поки їхні чоловіки захищали країну на передовій.
На жаль, серед тих військових, хто з’являється у фільмі, є ті, кого вже немає серед живих.
Відкриваючи кінопоказ, Болградський міський голова Сергій Димитрієв висловив подяку режисерці та військовим, які також були присутні на заході:
«Дякую всім, хто сьогодні знайшов час бути тут. Це важливо для нашої громади, для міста — для тих, хто в тилу тримає свій фронт. Дякую Тетяні за її енергію і наполегливість, за те, що вона показує світу правду про те, що переживає наша країна. І особлива подяка нашим військовим — за те, що ви є і бороните нас. Бажаю, щоб ви поверталися додому живими і здоровими».
Перед початком показу до глядачів звернулася й сама режисерка.
«Друзі, нарешті ця історія повернулася додому — на Болградщину. Коли ми показували фільм у Болгарії, наші земляки підходили зі сльозами — бо впізнавали рідні вулиці і будівлі. Цей фільм — не тільки про війну. Він про любов. Любов жінок до своїх чоловіків, любов військових до свого дому і любов до рідної землі. Саме вона об’єднує нас усіх», — сказала Тетяна Станєва.
Режисерка зізналася, що робота над картиною тривала чотири роки і стала для неї одним із найскладніших проєктів у кар’єрі.
«Я просто спостерігала за трьома історіями, за трьома родинами. У фільмі війна ніби трохи осторонь — але вона присутня в кожному кадрі. І я дуже хочу, щоб після перегляду ви поїхали додому з надією», — додала Тетяна Станєва.
На сцену запросили двох героїнь стрічки — Ніну Биковську та Олену Лисак (Ольга Атанасова не змогла бути присутньою на показі).
«Вони не акторки і не знали, як працювати перед камерою. Але вони мали сміливість поділитися своєю історією», — зазначила режисерка.
Після завершення сеансу глядачі підвелися й аплодували стоячи — овації були адресовані й режисерці, й героям стрічки.
Представник 88-го батальйону морської піхоти вручив Тетяні Станєвій відзнаку «Разом до Перемоги» від командира батальйону. Також була відзначена Ніна Биковська — дружина військового психолога батальйону Сергія Биковського.
«Дякую, що прийшли подивитися цей фільм, щоб хоча б трохи зрозуміти, чим ми живемо на фронті і як це переживають наші дружини. Дуже важко дивитися на хлопців на екрані — багатьох із них уже немає… Але повірте, інколи нашим дружинам тут не легше, ніж нам там. Дякую всім, хто допомагає і підтримує нас», – зазначив Сергій Биковський.
Героїня фільму Ніна розповіла, як починалося їхнє волонтерство і хто надихнув їх узятися до справи.
«На початку було дуже важко і було багато сліз. Але ми почали допомагати батальйону. І за це я дуже вдячна своїй доньці Лілії — саме вона надихнула нас почати. Дякую всім, хто донатить. Ми будемо продовжувати робити свою справу до Перемоги», – поділилася Ніна.
Її донька Лілія Биковська теж сказала кілька слів про власні враження:
«Це історія про кохання і про те, як волонтерство об’єднало нас і дало сили. У перші дні війни без цього ми б просто не витримали. Серед тих, хто допомагав нам носити важкі коробки, є хлопці, яких сьогодні вже немає… Тому не переставайте донатити».
Особливо зворушливою була промова Олени Лисак, яка за ці роки зазнала особистих втрат.
«Я молила Бога, щоб він послав мені людину, яка допоможе пережити все це на початку війни. І так у моєму житті з’явилися Ліля, Ніна, Оля. Ми втратили багато, але знайшли цілу родину — це 88 батальйон. Я люблю кожного з них. І дуже вдячна Тані, що вона зберегла частинку нашого життя в цьому фільмі».
Один із операторів стрічки, Юрій Слободянний, який нині служить у Збройних силах України, також поділився своїми враженнями:
«Я звик бути по інший бік камери. Але коли почалася війна, я бачив, як багато людей допомагали нашим військовим. І знав, що колись ці історії мають побачити інші. Дякую Тетяні, що цей фільм відбувся».
Попри складні умови — показ відбувався за допомогою генератора — вечір став особливим для всіх присутніх.
«Ми були світлом і теплом один для одного», — згодом написала режисерка у соцмережах.
Глядачі також активно підтримали збір коштів для батальйону — під час показу вдалося зібрати 8 360 гривень на батареї для дронів.
Тетяна Станєва додала, що в березні заплановано показ фільму в Києві: це буде спеціальна подія для представників медіа та кінематографічної спільноти з подальшим обговоренням стрічки.
А у Болграді вечір перетворився на більше ніж просто кінопоказ — це ще одне свідчення того, що навіть у часи війни люди об’єднуються, підтримують одне одного і зберігають віру.
Бо історія «Вона» — передусім про любов. Ту, яка допомагає вистояти.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
