А поки наші воїни сантиметр за сантиметром повертають українські землі, Одеса стала другою домівкою для херсонців, які тікали від «русского мира». «Одеське життя» поспілкувалося з цими людьми і дізналося, як вони пережили окупацію і відреагували на звільнення Херсона.
Віра, мати-одиначка: «Це був найкращий день!»
Віра із Херсона
— У п’ятницю, 11 листопада, мені друзі повідомили про те, що наші військові перебувають на Шуменському (мікрорайон на заході Херсона). Я сказала, що це «фейк». Ну не вірилося мені, що ЗСУ без бою могли ось так зайти в Херсон. О 12:45 я стала дивитися в інтернеті новини і побачила свіже фото з центру Херсона.
Для мене це був найкращий день! Уся в сльозах почала обдзвонювати друзів за кордоном. Потім пояснила трирічній доньці, що в нашому місті більше немає «поганих дядьків». Тепер вона чекає, коли «відремонтують» автобус і ми зможемо повернутися додому.
Віра, її донька та прапор Херсона
Читайте також: Ми окуповані, але не зламані: історія молодої матері з Херсона Віри
В Одесі ми вже сім місяців, у нас усе добре! Я знайшла нових друзів, а господарі квартири, яку я знімаю, прекрасні люди. Взагалі, багато допомоги від одеситів. Херсонці дуже вдячні, що нас так радо прийняли. З окупованого Херсона нам із донькою допомогли втекти знайомі. 19 квітня ми виїхали в бік Одеси через Снігурівку (пропускний пункт у Миколаївській області).
Дорога тривала з 6 ранку до 19:30. Ми проїхали шість блокпостів, і чесно вам скажу, це було дуже страшно. У Херсоні досі перебуває моя мама. Вона не виходить на зв’язок уже понад тиждень. З останнього листування я знаю, що в неї немає води, світла і продуктів.
А от моя кума Олександра перебуває в ще окупованому селі Рибальче (розташоване на березі Дніпровської затоки Херсонської області). Там досі коїться жах: орки заходять до будинків і намагаються відібрати в людей усе, що можна… Попри те, що бої за Херсонську область ще тривають, додому я готова була бігти, щойно дізналася, що наші в місті! Але розум присутній, і їхати з дитиною туди, де немає нічого, дуже небезпечно. Думаю, що поїду в Херсон ближче до Нового року або пізніше. Є страх через те, що місто можуть обстрілювати.
Інна, дружина пастиря: «Молимо Бога за повернення Генічеська»
Інна з Генічеська
— До війни я і мій чоловік — він пастир — жили в курортному містечку Генічеську, займалися богослужінням, допомагали людям, підтримували їх. Під окупацією пробули два місяці, а 17 квітня вирішили покинути місто. Спочатку думали їхати через Мелітополь, але 18 квітня місто закрили. У підсумку виїжджали через Херсон. На це пішло два дні — до Херсона довелося пройти 19 блокпостів, а після ще 11.
Стаття на тему: Життя в окупації: Все українське стало «російським»
Про те, що наші солдати увійшли до Херсона, я дізналася, перебуваючи в лікарні під крапельницею: я вагітна і в мене сильний токсикоз. Ми з чоловіком дуже зраділи! Це було несподівано, особливо коли ти думаєш, що остання надія згасла і Херсонщину вже не звільнять. Якщо Бог допоможе, і Генічеськ також звільнять, є мрія побувати вдома і обійняти близьких.
Ми спілкувалися з друзями з Генічеська та Новотроїцька, там люди вже «звикли» до російської окупації, намагаються жити, як жили. Але сумно від того, що окупанти просто так заселяються в будинки наших друзів і живуть у них, як ні в чому не бувало.
Є й ті, хто «перевзувся», і ті, хто чекає повернення України. Нашим там важко, суспільство тисне, їм складно бачити росіян і людей, які їх зрадили. Ще кажуть, що українців із російськими паспортами мобілізують. Зараз ми з чоловіком перебуваємо в Болграді (його перевели сюди служити) і чекаємо народження малюка. Наші плани на майбутнє невеликі — продовжувати молитися Богу, щоб звільнили наш дім!
Володимир, військовослужбовець: «Я радий, що моє місто звільнене»
— Я виїхав із Херсона 2 квітня, а приїхав до Одеси 4 квітня. Виїжджав я не просто. На блокпосту ДНРівці знайшли в мене український прапор, тому вони відібрали в нас із другом машину, готівку, телефони. Близько 2-3 годин над нами знущалися і фізично, і морально: змушували тримати гранату в руці, бігати замінованим полем, приставляли до чола автомат.
Коли я приїхав до Одеси, я практично відразу подав документи до військкомату. Але до лав ЗСУ мене прийняли тільки нещодавно. З 12 жовтня я перебуваю в армії і зараз проходжу навчання КМБ (курс молодого бійця). Уже в ЗСУ я дізнався, що моє рідне місто звільнили. Я був дуже радий! Я повернуся до Херсона, щойно буде така можливість, бо дуже хочу побачити друзів. Але поки я на службі, то їздити в рідне місто не можу… якщо тільки по службі, або після Перемоги, коли я разом із побратимами дивитимусь на Азовське і Чорне моря з палаючим Кримським мостом.
Херсонці святкують своє визволення
Юрій, пенсіонер: «Весь наш народ об’єднався заради цього»
— Ми з дружиною виїхали з Херсона ще навесні, і відтоді перебуваємо в Одесі. Поки що додому ми повертатися не будемо, туди поки що не можна, там усе заміновано. Наша обласна влада попередила, що потрібно ще почекати. Та й там, на лівому березі Дніпра, все ще стоять російські війська: можуть бути і провокації, і обстріли міста. Поки що там усе важко. Але ми дуже раді за наш Херсон, і дякуємо ЗСУ і нашому президенту за те, що вони звільнили наше місто від окупації. Ми всіх їх любимо і обіймаємо! Весь наш народ об’єднався заради цього. Слава Україні, героям Слава!
Ігор, інженер-метролог: «Чекаю зустрічі з мамою»
— В окупації я прожив понад місяць, а виїхав із Херсона 13 квітня. Мене з окупованого міста вивозили волонтери за маршрутом Херсон — Снігурівка — Баштанка-Миколаїв — Одеса. В Одесі я спочатку майже два місяці допомагав переселенцям у центрі гуманітарної допомоги на Рішельєвській, 18. А зараз допомагаю людям, яким вдалося виїхати з окупації, відновлювати документи. Одному жителю Бердянська, який евакуювався взагалі без документів, ми змогли все відновити, і людина зараз уже навіть влаштувалася на роботу.
Ще на тему: Втеча з окупації: майже шпигунська історія херсонського журналіста (відео)
До війни у Херсоні я працював керівником метрологічної служби на дистанції сигналізації та зв’язку одеської залізниці. Після 24 лютого наша дистанція припинила роботу, і нас поставили у простій. Тому зараз, як тільки до міста подадуть електроенергію, ми відновлюватимемо нашу роботу. Але поки що в Херсоні немає ні світла, ні зв’язку, ні тепла, ні води. Там важка гуманітарна ситуація, із продуктами теж дуже складно. У місті досі моя мама, вона пережила окупацію. За цей час вона не отримувала пенсію. Як тільки ситуація налагодиться, і в місто почнуть пускати, я одразу до неї приїду.
«Одеське життя» про херсонців:
Підготували Анастасія Єпур та Віра Корольченко
