За тисячоліття тут «виколисалась» не одна європейська нація. Згодом, літ так 300-400 тому, вже їхні нащадки повертались на прабатьківщину, засновуючи нові поселення.
Серед них — надкодимські села Познанка Перша і Познанка Друга Зеленогірської громади, яким цьогоріч виповнюється 260 років.
Польський король і волелюбні козаки
Точний вік Познанок невідомий. Після Люблинської та Брестської уній польська шляхта почала зводити на кресах (креса — окраїна, прикордоння) фортеці, католицькі та уніатські церкви. Господарювали вони і на кодимському порубіжжі.
Заселенню спустошеного татарами краю між Південним Бугом і Кодимою сприяв польський король Ян Собеський. 1685-го він усім охочим видавав «приповідні листи», які надавали право дрібній шляхті селитися на вільних землях. Відтоді й веде літочислення українсько-польське село Познанка Перша, засноване вихідцями з міста Познань.
А ось Познанку Другу, розташовану навпроти Першої на правому березі річки Кодими, заснували волелюбні козаки, які влаштували тут зимівники і ловили рибу. Підпорядковувалось село турецькому каймаку.
Щедрі нива, річка та степ давали людям все необхідне для прожиття, а укріплене частоколом поселення захищало їх від грабіжницьких нападів степовиків та хижої звірини. Тому вправне володіння серпом, луком та шаблею було вкрай необхідним умінням для виживання на річковому прикордонні.
Познанкою мандрував Котляревський
А найбільш авантюрні познанчани з обох сіл — «ханської слободи» та «ляського краю» — були ще й відчайдушними контрабандистами. Вони переправляли через Кодиму різноманітний крам з українського на турецький берег або навпаки. А товару вистачало. Краєм пролягав один з найвідоміших чумацьких маршрутів — Шпаків Шлях. Починаючись на Волині, він доходив до Умані, а звідти таємними стежками, глибокими ярами й берегами степових річок прямував до Балти, а обабіч Познанки — до соляних промислів.
Пізніше у Познанці, розташованій на жвавому тракті, що вів з Кам’янця-Подільського до Одеси, Херсона та Очакова, була влаштована поштова станція. Декілька разів мандрували цією дорогою у ридвані «батько» української літератури Іван Котляревський, який служив у Балті, та опальний російський поет Олександр Пушкін, прямуючи в заслання у Кишинів.
Чому музей перекочував у підсобку
Про буремну історію Познанок засвідчують чимало експонатів, зібраних Павлом Глізнуцею.
— Як не дивно, але на старих дворищах ще можна відшукати щось цікаве для музею, — розповів краєзнавець. — Дехто неохоче розлучався з побутовими речами предків. Мабуть, думаючи, що колись в господарстві пригодяться. Особливо старий патефон або дерев’яне корито. Але врешті-решт експонати таки потрапили до зібрання старожитностей. Якось для поповнення колекції мені віддали ціле відро мідних монет царської чеканки.
Зі шкільних лав він мріяв про створення музею у селі Познанка. Збирав експонати, коли вчителював, був сільським головою. Багато чого привіз з села Погреби, вже зниклого з мапи. Ковальський міх, католицьке розп’яття від польських поселенців, глеки, дерев’яне ліжко.
Якось під час оранки тракторист знайшов в полі черепки від горщика трипільців та кам’яну сокиру і, звичайно, приніс до школи. Про період російсько-турецької війни, що точилася на кодимському порубіжжі у вісімнадцятому столітті, свідчить нерозірване гарматне ядро. Знайшлося місце і 200-річним жорнам, на яких мололи зерно. Свою історію мають фотографії, листівки, прядки, коромисла. Частина експонатів використана на облаштування української світлиці з дерев’яним ліжком, мисником, колискою та вишивками.
На жаль, музейна колекція чомусь «перекочувала» зі школи у підсобку старостату.
Проте староста Валентина Борідько запевняє, що музей буде відроджено у приміщенні Будинку культури.
Доля сільських святинь
До революції кожна із Познанок мала свій храм. Прихожани Познанки Першої молилися Богу в церкві Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього Кам’янець-Подільської єпархії.
Старожили розповідають, що перший храм у селі мав вигляд невеликої дерев’яної будівлі під солом’яною стріхою, яку побудували переселенці з-за Бугу у 1792 році. Коли ж село розрослося, у 1828 році сільська громада розпочала будівництво нової кам’яної церкви, яке було завершено у 1844 році. Через двадцять два роки до неї добудували кам’яну дзвіницю.
Православні Познанки Другої ходили до Захаро-Єлизаветинської дерев’яної церкви Херсонської єпархії. Оздоблена вона була чудовим іконостасом та іконами, мала цінне церковне начиння. Адже кожен із місцевих багатіїв та заможних селян жертвував храму значні кошти. У документі, датованому 1911 роком, розповідається, що церква також володіла 34,5 десятинами землі.
Невблаганний плин часу та буремні події двадцятого століття поглинули духовний осередок Познанки Першої. Якимось дивом збереглася в історичному буревії лише дерев’яна церква святих Захарія та Єлизавети, перейменована нині у Хрестовоздвиженську. Тривалий час вона використовувалась як колгоспна комора, слугувала цехом для виробництва металевої сітки. З роками негода зруйнувала дах, а в 1993-му пожежа мало не знищила святиню. Та рішенням тодішнього сільського голови Павла Глізнуци храм передали парафіянам. Спершу церкву впорядковував священник Олег Романов. Невдовзі за відбудову храму взявся випускник Одеської духовної семінарії отець Сергій Работніков разом зі своїм тестем, професійним будівничим і церковним істориком Іваном Поліщуком з Балти. Впродовж десяти літ вони удвох виконували реставраційні роботи, надавши сакральній споруді завершеного та витонченого вигляду.
***
Століттями звеличують і прославляють свою малу Батьківщину та Україну славні уродженці обох Познанок. Насамперед прості трударі-землероби, які при кожній небезпеці ставали на борню з ворогом. І сьогодні десятки познанчан, як і їх славні предки, взявши у руки зброю, боронять країну.
