Головне – почати
Учасники форуму могли обрати теми і напрями, які їх найбільше цікавлять, – з десяти запропонованих. Це сільське господарство, енергетика, підприємництво, соціальні проєкти тощо.
Ті, хто працюють безпосередньо на землі, послухали доповіді на тему стійкості агробізнесу перед глобальними загрозами, дізналися про нове щодо крапельного зрошення та тепличного господарства. Говорили навіть про вирощування промислових конопель.
А чого ви іронічно посміхаєтесь? Раніше для українців коноплі були традиційною культурою, вони приносили волокно та олію. Зараз ця культура потрібна ще й у медичній галузі, а також майстрам народно-ужиткового мистецтва.
Звичайно, краще все один раз побачити. Тому Болградська міськрада створила умови для того, щоб всі охочі змогли показати продукцію власного виробництва.
Деякі з них вже відомі, наприклад, «Балканскі ястія» родини Русєвих. Деякі тільки злітають на ринку, – такі як крафтова сироварня «Щедра околиця», що розташована в селі Табаки поблизу Болграда.
Але не важливо, на якому етапі розвитку знаходиться підприємство, головне, що початок вже є. І це надихає.
Я вже хочу побачити ваші здивовані очі!
Хто сказав, що для незабутніх вражень треба їхати за тисячі кілометрів? Яскравий відпочинок можна знайти у Городненської громаді, що північніше Болграду.
– Перші кроки в туристичному розвитку – це тур вихідного дня, – розповіла на форумі проєктна менеджерка громади Майя Константинова. – До недавнього часу основними викликами були стан доріг і відсутність гостьової інфраструктури, але минулого року транспортне питання вирішено – і сьогодні громада відкривається для інвестицій та партнерств, щоб створити зручні умови для проживання туристів. У селах Городнє та Нові Трояни проживають болгари, у Дмитрівці та Олександрівці – гагаузи. Нас єднають спільні традиції, свята й кухня, але кожен народ має свої характерні риси: мова, національний костюм, фольклор. Це – багатство, яким громада пишається і яке зберігає з любов’ю.
Серед унікальних звичаїв – Великодній обряд «На прът», що зберігся виключно в болгарській спільноті села Городнє. А фестиваль «Bessarabiya Folk» відкриває світові багатонаціональну культуру півдня України.
За словами Майї, потужний магніт для гостей громади – Олександрівський жіночий монастир.
– Це – духовне серце громади, місце миру, тиші й паломництва, – каже пані Майя. – Свято-Петропавлівська церква діє безперервно з 1820 року. У Городненському музеї – понад шість тисяч експонатів. А етноколектив «Седеф» оживляє традиції через одяг, фольклор і рукоділля. Ансамблі «Извор» і «Български сърца» мають звання «народний».
Місцеві виробники крафтової продукції раді запропонувати гостям широкий асортимент локальних продуктів, створених за старовинними рецептами. Болгарська та гагаузька кухня вражають розмаїттям.
У громаді живе багато талановитих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, відомих не лише в Україні, а й за її межами.
Через візити, онлайн-присутність, проєкти й партнерства ми прагнемо показати Українi та світу, що Городненська громада — жива, творча та унікальна. Доречі, завтра ми приймаємо групу гостей з Рені. Вони відвідають Городнє, Нові Трояни, а також зупиняться в Олександрівському монастирі. Я вже хочу побачити їхні здивовані очі!
Що розумієш від шматочка каварми?
Років десять тому мені пощастило доїхати до села Голиця, що в Болградському районі. Приводом до подорожі в глибини бессарабського степу тоді стала виставка племінних овець асканійської м’ясо-вовняної породи. Очікувала побачити сіреньке стадо, яких багато в Бессарабії, але це були фотогенічні топ-моделі тваринного світу.
Пам’ятаю, як професорка, що супроводжувала племінну роботу голицького підприємства «Кара-Марин», занурювала руки у густу вовну довжиною до сімнадцяти сантиметрів, щоб продемонструвати надзвичайну сировину. Навіть на тварині, без очищення і обробки, вовна вражала красивим білим із благородним блиском.
Господарі ферми розповідали, що проблем зі збутом такої якісної вовни немає. До того ж цей ресурс сировини відновлюваний, як енергія сонця: тварин не ріжуть, а стрижуть.
Отара овець – це багатофункціональне створіння: корисне м’ясо, цілюще молоко та поживна бринза.
І ось зараз, на форумі, у голицьких тваринників з’явилась ще одна нагода розповісти про себе та дати можливість шановному панству скуштувати мучні вироби з бринзою. А головне, каварму, від одного шматочка якої розумієш, що недарма приїхав у Болградський район.
Домовились: ми неодмінно завітаємо у Голицю, щоб розповісти читачам про унікальну ферму в степу.
І домовленостей різного рівня – бізнесового, організаційного, логістичного – на цьому форумі було багато. Досвідом ділились голови громад, роботу презентували громадські діячі, бізнесмени обмінювалися ідеями та контактами.
Гердани знову в моді: як війна повернула повагу до традицій
Ще одне враження від форуму: його організатори, Болградська міська рада, не бояться залучати підприємців з інших регіонів. Наприклад, серед майстрів ужиткового мистецтва ми побачили народну майстриню з міста Ізмаїл і гостю зі Львова. Так, вони склали певну конкуренцію місцевим майстриням. Але ж конкуренція надихає.
– Я часто приїжджаю на такі заходи, – розповіла майстриня зі Львова Галина Русняк. – Перш за все хочу сказати, що ми всі – Україна. Навіть якщо наше коріння є різним, але ми дуже подібні. Жінки України дуже люблять бути гарними, і я роблю для них прикраси з бісеру. Неважливо, де мешкає жінка – на Бессарабії, Закарпатті чи в іншому куточку України, – ми всі маємо бути красиві й нарядні.
– У Міжнародному Бессарабському економічному форумі я беру участь вдруге, – розповіла народна майстриня України Ірина Василенко, яка приїхала зі своєю виставкою з міста Ізмаїл. – Кожен майстер, виробник хоче про себе заявити, показати свої роботи, щось продати. Тому я завжди подорожую по Україні і за кордон. Неодноразово брала участь у ярмарках в Німеччині, Румунії, Молдові. Це – нові знайомства і презентація себе. Приємний бонус – якщо продаси свої вироби. П’ять років тому я була на творчому форумі в Києві, подала заявку, пройшла атестацію і отримала звання «Народний майстер України».
Пані Ірина розповіла, що з початку війни творчу діяльність почали більше цінувати.
– На початку війни люди приділяли особливу увагу прикрасам патріотичної тематики, – розповідає майстриня. – Війна – це дуже страшно, але вона помножила в українцях відчуття ідентичності, ми почали ще більше поважати свої традиції. Ось я, наприклад, виготовляю гердани – це старовинні українські прикраси з бісеру. У гердана дуже цікава історія – з початку це була чоловіча прикраса, вже потім вона стала жіночою. Я дуже радію, що українці почали гердани цінувати. Раніше наші вироби більше цінували за кордоном.
Пані Ірина розповіла, що не лише сама виготовляє національні прикраси, але й відкрила у рідному місті студію, де навчає дітей мистецтву бісероплетіння.
– Мої перші учні вже дорослі, навчаються у вишах, але продовжують творити і навіть трохи заробляють на цьому, – каже майстриня, до речі, педагог за другою освітою. – Мені приємно бачити роботи моїх учнів в інтернеті, я радію за їхні успіхи. Іноді вони звертаються за допомогою, підкидають мені замовлення. Приємно, що бісероплетінню почалинавчатися і хлопці. І знаєте чому? Вони побачили, що дуже багато військових не забувають про свої хобі, які мали у мирному житті, щось виготовляють, показують це в соцмережах – і наших хлопчиків творчість захисників надихає.
Міжнародний економічний форум не може принести миттєвий результат. Але такі заходи з боку органів місцевого самоврядування і за підтримки бізнесу – це ще один крок вв об’єднанні зусиль заради добробуту держави, яка виборює свою незалежність.
Фото авторки
Читайте також:
