Ключові моменти:
- Гастровечори збирають гроші на ремонт історичної будівлі
- Страви на свята готують самі мешканці двору
- На заходах лунає жива музика, проводять творчі аукціони
- У подіях беруть участь місцеві жителі, переселенці, туристи та іноземні гості
Культура одеських двориків давно стала окремим явищем, яке цікавить істориків, краєзнавців та соціологів. Нещодавно до активних дворових ініціатив у місті приєднався ще один двір, де мешканці одразу поставили собі амбітну планку — вони організовують гастромузичні вечори, відкриті для всіх охочих. Журналіст і гастрооглядач Олексій Овчинніков особисто завітав на один із таких вечорів, поговорив з організаторами та сусідами й дізнався, як вони власними зусиллями збирають кошти на відновлення будинку.
Одеський дворик — кохання з першого погляду
З боку фасад і брама цього будинку нічим не вирізняються серед сусідніх споруд на вулиці Ніжинській. Але варто придивитися до розмалюваних соняхами воріт — у день заходу вони гостинно відчиняються для відвідувачів.
У дворі на перший погляд теж типово: облущені стелі під’їзду та тріщини на стінах, припарковані авто, коти, білизна на мотузках. Та чим далі заходиш, тим більше відчуваєш, що незабаром тут розгорнуться щось особливе.
Посеред великої клумби стоїть довгий стіл, на якому один за одним з’являються яскраві літні страви. Біля нього чоловік розпалює мангал, а поруч юні музиканти налаштовують інструменти та апаратуру. Назустріч виходить жінка з теплою усмішкою:
– Вітаю, я Ганна. Ми от-от закінчуємо приготування. Погуляйте поки що двором, а потім я розповім і про сам двір, і про будинок, — каже вона.
Рух навколо столу посилюється: витягують тарілки, стакани, прибори. Людей стає більше. Я оглядаю квіти в горщиках, дворові меблі, імпровізовані виставки — одна присвячена історії будівлі, інша — фотографіям міста, розвішаним поруч із білизною. Сідаю на гойдалку й тихо спостерігаю за подіями.
Двір, що бережно зберігає історію
Незабаром на вечерю починають приходити гості. Ганна щиро вітає кожного й проводить невелику екскурсію по двору, виводячи людей за ворота та показуючи цікавинки. Вона довго шукала відомості про будинок у книгах, інтернеті та в знайомих — завдяки цьому змогла зібрати багато деталей: звертає увагу на фігури на фасаді, які, за переказами, є копіями тих, що можна зустріти на Пасажі. У цьому будинку мешкали відомі вчені, лялькар, лікарі — і про кожного підготовлена коротка довідка. Колись тут була пекарня; тепер у тій частині будинку розташована квартира, де готують страви для гостей.
У будинку налічується понад сорок квартир. Деякі помешкання пустують — власники виїхали через війну — але більшість мешканців прагнуть змінити двір на краще. Кладки, карнизи й дах потребують ремонту; стіни також де-інде руйнуються. У мешканців є спільна мрія:
– Коли зробимо ремонт, хочемо зняти старі шари фарби й штукатурки в підʼїзді — можливо, там збережені давні орнаменти, — говорить Ганна.
Саме тому мешканці вирішили збирати гроші на поточний ремонт у форматі званих вечерь, які організовують самі.
– До підготовки залучено багато людей, — каже Ганна. — У нас є навіть «дівчата» за вісімдесят — вони з радістю сидять і чистять картоплю. Я чищу тюлєчку, а Анжеліка смажить биточки. З кожним разом долучається все більше сусідів, і це надихає.
Картопля вже парує на столі. Гостей запрошують сідати — але спочатку знайомство за столом. Серед відвідувачів є місцеві, туристи з інших міст і навіть гість із Канади. Приїхали й «спеціальні гості» — родичі хлопця, з яким дружить старша донька Ганни; вони завітали з Києва. Отак і відбуваються перші зустрічі між майбутніми родичами.
Справжній одеський дворик — це його мешканці
Господарі представляються гостям. Всі вони настільки цікаві й різнопланові, що про кожного можна написати окрему розповідь. Основні активістки проєкту — дві подруги: Ганна Біленко та Анжеліка Кузнєцова. Ганна розповідає, як усе починалося.
– 31 грудня ми з сусідами планували зустріти Новий рік у дворі. Та свято зіпсував обстріл. Анжеліка запропонувала відсвяткувати Новий рік влітку. Коли потеплішало, ми провели перший захід — усім дуже сподобалося. Ось це вже наша третя зустріч, — згадує вона.
Ганна живе в цьому дворі приблизно двадцять п’ять років. Анжеліка переїхала трохи пізніше. Виявилося, що обидві закінчили романо-германський факультет місцевого університету. Нині Ганна знімає мультфільми, Анжеліка працює перекладачкою і «трошки співає», як вона жартома каже. Страви на мангалі готує чоловік Анжеліки — художник Олексій Хмиров, який усе життя працював в одеських театрах. Чоловік Ганни займається самоваром, а молодша донька Єва допомагає сервірувати стіл. Син Анжеліки, Єлисей, навчається в консерваторії й готує музичне оформлення заходів; його фотографії розвішані на виставці в дворі.
Марія Плахотнюк — головна «шефкиня» застілля. Її квартира колись знаходилася на місці старої пекарні, тож, можливо, тут неспроста такий хист до готування. У вільний час Марія професійно шиє джинси.
До компанії долучилися й інші сусіди та друзі: Тетяна Захлевська — старша викладачка фізкультури в Технологічному університеті й одночасно майстриня форшмаків; Ксюша з дітьми; художниця Марія Савченко; Олена, яка приїхала до Одеси з Нової Каховки; Бесім із Іраку; діти, місцеві коти й такса, яка приїхала переселенкою з Покровська.
Форшмак, танці та «новий гімн» Одеси
Поки триває знайомство з господарями, гості не витримують і починають куштувати страви. Чим пригощають у дворі? Традиційними одеськими стравами: варена молода картопля з вершковим маслом і кропом, биточки з тюлечки, бринза з стиглими помідорами, курячі крильця з мангалу.
Особливим моментом вечора стала «битва форшмаків». Тетяна Захлевська приготувала дві версії — класичну й одеську. Наприкінці гості могли проголосувати гривнею за ту, що більше сподобалася, і дізнатися рецепти переможців.
Далі були застільні розмови та розваги: аукціон фоторобіт, веселі та життєві історії, танці під акомпанемент молодих, але вправних музикантів, а також співи. Анжеліка повідомила, що готує для двору окрему концертну програму — цього вечора вона виконала джазову композицію. Загалом звучали пісні українською, англійською та навіть івритом.
Наприкінці вечора всі, зокрема й гість з Канади, заспівали своєрідний «гімн» Одеси українською. Після цього бажаючі пили чай із столітнього родинного самовара, який розпалювали прямо у дворі.
Мені здалося, що цей дворик — сучасний зріз міста, де мирно співіснують кілька поколінь місцевих жителів, переселенці, які знайшли тут прихисток, і іноземці, що приїхали в гості.
Слідкувати за подіями на Ніжинській, 5 можна у соцмережах — нещодавно зʼявилася сторінка «Одеський дворик пригощає» в Instagram та Facebook.
Читайте також:
- Своє, одеське: де в Одесі знайти морозиво місцевих виробників
- Заради цих чебуреків варто їхати на Таїрова? Перевіряємо кафе «Смак Криму»
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
