Ключові моменти:
- Башир Алієв від початку повномасштабного вторгнення допомагав у захисті Херсонщини
- Окупанти не знайшли схованого українського прапора та боєприпасів
- Через постійні обстріли чоловік переїхав із Білозерки до Любашівки
- Ветеран досі не отримав офіційний статус УБД через документальні та правові складнощі
Події перших днів оборони Херсонщини відкривають нові приклади мужності та самовідданості. Журналіст Юрій Федорчук записав розповідь безпосередньо від Башира Алієва — одного з очевидців і учасників тих подій. Окремо в матеріалі підкреслено проблему легалізації статусу учасників бойових дій для добровольців перших місяців війни, що досі ускладнена через правові та документальні колізії.
Херсонщина стала рідною
Башир Бахрам огли Алієв, 66 років, родом із Білозерки на Херсонщині. З початку великої війни він брав участь у захисті краю: допомагав евакуації людей з окупованих територій і передавав розвідувальні дані Збройним Силам України.
Нині його рідне селище опинилося на передовій і щодня потерпає від артобстрілів, авіанальотів і атак дронів. Через руйнування інфраструктури й житла Башир змушений був переселитися до Одещини, у Любашівку. Про те, як він облаштовує новий дім, доглядає виноградник та сад із гранатом і інжиром — далі в матеріалі.
***
Башир оселився в Білозерці ще в 1979 році. Після служби в херсонському авіаполку молодий чоловік із Фюзулі в Азербайджані одружився та пов’язав долю з Україною.
– Раніше доводилося працювати в різних галузях. Після розпаду колгоспу в мене залишився значний наділ херсонської землі, тож займався фермерством. Переважно вирощував томати й інші овочі. Через кліматичні зміни городництво стало менш рентабельним, тож я віддав паї в оренду місцевому аграрію, — згадує Башир. — Азербайджан я не відвідував близько тридцяти років. Радію, що зумів створити родинний затишок тут, збудувати дім і закласти сад. У мене прижилися навіть екзотичні дерева — гранат і інжир. Плоди граната виростали майже до кілограма, а інжир — по 130–150 грамів.
Коли рідне місто перетворюється на привид
Батьки Башира померли рано, рідні роз’їхалися по Азербайджану після карабаських подій 1993 року, і його рідне місто стало безлюдним — подібно до багатьох українських населених пунктів, що зазнали руйнувань під час війни.
Дбайливий господар заздалегідь подбав про енергетичну автономію будинку: замість газу встановив на даху сонячні панелі. Зараз іноді продає надлишки «зеленої» енергії сусідам, бо під час обстрілів у селі часто виникають перебої з електрикою, водою і газом.
«Зброї не вистачало, як і багатьом»
25 лютого 2022 року сотні мешканців Херсона та околиць намагалися отримати зброю у військкоматі, щоб приєднатися до оборони міста. Після цього почали підвозити і боєприпаси.
– Як і багато інших, я не мав достатньої кількості зброї. Комбат Білозерського батальйону тероборони, майор Дмитро Кузьменко, запропонував виконувати особливі завдання. Спершу я на власній машині вивозив жінок у тил разом із секретними документами. Першого березня відбувалися бої за Херсон у Бузковому парку та на Білозерській площі, де супротивника стримував загін під проводом Костянтина Козака. Тоді наші бійці зазнали втрат: проти бронетехніки воювали лише з автоматами та «коктейлями Молотова». Багато людей загинуло, а я в цей час допомагав відступаючим, шукаючи безпечні шляхи евакуації, — розповідає Башир.
Комбата відзначили посмертно
Кузьменко, що опинився з побратимами в Білозерці, попросив Башира сховати залишки боєприпасів і прапор, з яким він воював ще на Донбасі.
– 8 березня Дмитро переховувався у мене. Тоді ж ми дізналися, що йому було присвоєно орден Богдана Хмельницького посмертно — він вважався загиблим. Пізніше командир повернувся до Херсона, де ховалися бійці його батальйону. У листопаді 2024 року Дмитра повторно відзначили орденом під час вручення в Любашівці, — каже Башир.
Щоб обороняти Білозерку, місцевий депутат запропонував звести барикаду. Башир дістав зі схрону кілька цинків патронів і певний час тримав варту сам.
Росіяни зайняли Білозерку 11 березня. Уже 13 березня, у річницю звільнення селища від нацистів 1944 року, люди сміливо вийшли на перший проукраїнський мітинг протесту проти окупації.
Пощастило, що не було зрадника
Деякий час Башир передавав через військовослужбовця розвідувальні дані про розміщення окупантів, їхню техніку та склади боєприпасів. Сили оборони, що тримали рубежі біля Миколаєва, знищували ці цілі далекобійною артилерією, ракетами та авіацією. На жаль, навідника Ігоря було затримано росіянами, і його доля досі невідома. У липні 2022 року затримали й комбата Кузьменка; на щастя, його згодом відпустили, хоч і скаліченого.
– У окупації моя дружина Марина вишила нам українські вишиванки — спочатку синіми нитками, а жовті додала після звільнення селища та Херсона. Це було подвійне свято, адже 11 листопада — мій день народження. Також пощастило, що не знайшовся зрадник, який би здав мене ворогу, — згадує Башир. — Одного разу до нас прийшли з обшуком близько десяти озброєних людей. Я відкрив двері і заздалегідь сховав у погребі та сараї цінні плоди граната й інжиру та пляшки домашнього вина. Боєприпаси зі стягом ховали у надійному місці. Ворог нічого не знайшов. Пізніше прапор я передав Дмитру, який нині зберігає його в кабінеті Любашівської мерії, а вибухівку — передано СБУ під розписку.
«Не можу жити на чужині»
Невдовзі родина вирушила до Європи: дочка Асія вже давно мешкає в Нідерландах із доньками Мією і Ліветтою. Батьки побували в Німеччині, де Марина потребувала термінової операції на хребті.
– Європа цікава, але жити там мені не до душі. Я не звик бути чужим, тому по кілька місяців жив у Білозерці, доглядав господарство. Торік після свят повернувся додому, але щоденні обстріли змусили шукати притулок на Любашівщині. Наприкінці червня російські удари масовано влучили по цивільній інфраструктурі Білозерки та навколишніх сіл, — сумно каже Башир. — На щастя, дім поки що вцілів, хоча шифер та сонячні панелі пошкоджені осколками. За порадою побратима Дмитра я остаточно переїхав у Любашівку у квітні.
Найсмачніший плов — із продуктів власного саду
Як вимушений переселенець з Херсонщини, Башир купив невелику стару хату на вулиці, названій на честь Героїв України, і одразу взявся за капітальний ремонт — він чекає приїзду коханої.
До початку серпня планує добудувати веранду, облаштувати санвузол і привести до ладу кімнати. Вже самостійно провів каналізацію, а місцева влада пообіцяла допомогти з підведенням води, оскільки криничної води бракує.
– Дуже допоміг сусід Леонід. Зараз разом з помічником зводимо веранду, хоча без фахівців не обійтися: треба вставити вікна, міжкімнатні двері і завершити внутрішній ремонт. Частину матеріалів привіз із собою, решту придбав тут, — ділиться планами Башир. — Також облаштував місцевий сад і виноградник. І головне — у мене вже прижилися саджанці граната й інжиру, привезені з Білозерки. Вірю, вони добре плодоноситимуть і в Любашівці, як і на Херсонщині.
Господар додає, що його азербайджанський плов із гранатом, який він готує для рідних і друзів, найкращий саме тоді, коли плоди беруться з власного саду.
Покладатися доводиться передусім на себе
Оптимістично налаштований, але з гіркотою в голосі, Башир згадує криваві події окупації. Він розповідає, що бійців, які загинули в Бузковому парку, посмертно відзначили орденами «За мужність» III ступеня.
Багато захисників Херсона — перш за все учасники місцевої тероборони і добровольці перших днів — і досі стикаються з проблемою присвоєння статусу УБД через юридичні колізії, відсутність наказів або брак документальних підтверджень виконання бойових завдань. Баширу двічі відмовляли у суді в присвоєнні статусу ветерана війни. Тому він уповні покладається на власні руки, навички і прагнення налагодити побут та добробут.
Раніше ми писали про випадок, коли ветеран на Одещині після понад 50 операцій і досі добивається належних виплат.
Читайте також:
- Військовим не доплачують бойові: чому гроші «зависають» і що робити
- «На милицях ходив по колу»: ветеран з Одеси розповів, як бюрократія випробовує захисників у тилу
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
