В Одесі навіть найсерйозніша розмова про мистецтво може миттєво перетворитися на анекдот — особливо коли поруч затято висловлюється Фіма, а Сара має свій непохитний характер. Сьогоднішній випадок саме про це: про живопис, трохи бузку і — о, Боже! — про Пушкіна.
— Сара, доброго дня… Скажіть, якщо не важко, ви що тут, вибачте, робите?
— Фіма, добрий день. А що ви питаєте таке дивне? Що я тут роблю? На бульварі, з мольбертом, з фарбами… Ну звісно, малюю.
— Та то, що з мольбертом, видно. А от що ви малюєте… я ж не бачу. На вашому полотні якась фіолетова пляма.
— А що саме ви очікували побачити?
— Здрастуйте. Ви ж стоїте біля пам’ятника Пушкіну. Я, звісно, думав побачити Пушкіна.
— Фіма, якщо я спробую намалювати Пушкіна, у вас вийде саме та мазня, про яку ви говорите. Ви хочете, щоб над моїм Пушкіним глузував увесь бульвар? Ви цього справді прагнете? І от те, що ви назвали фіолетовою мазнею — зовсім не так, як ви, вельми непрофесійно, виражаєтесь. На моєму полотні — чарівний букет бузку. Зрозуміли?
— Сарочко, якщо це справді бузок, то тоді я, значить, Малевич. Де ви такого бузку взяли?
— Фіма, навіщо сперечатися? Кажуть же, незакінчену роботу дурням не показують. Приходьте завтра — і я вам це полотно не продам. Ні за які гроші. Не просіть. Від слова «зовсім» — не продам. Ідіть звідси… мистецтвознавець, та ще й який. Та що там, ви бачили цього пацана… Образити художника може кожен… Шлемазл. Усе настрій зіпсував. Де ж у мене та чарівна фляжечка… Ось вона… Ну що ж, за здоров’я!..
Марина ГАРНІК
Читайте також: Наш Дюк: декілька таємниць найвідомішого одеського пам’ятника.
Повідомлення опубліковано раніше.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
