Ключові моменти:
- У Гидеримі українці й молдавани століттями живуть однією громадою
- Майже в кожному дворі є виноградник і власний винний льох
- До цілющого джерела щомісяця приїжджають паломники з різних областей
- Свято-Успенський храм залишається головною святинею села
Журналістка Любов Кузьменко побувала в Гидеримі Куяльницької громади Подільського району. Вона поспілкувалася з місцевими жителями та настоятелем Свято-Успенського храму — отцем Павлом. У матеріалі також використано історичні дані про село та інформацію органів місцевого самоврядування Куяльницької громади.
Як виноград рятував мешканців села
Гидерим — невелике село на Поділлі, де протягом кількох століть пліч-о-пліч живуть українці й молдавани.
За переказами, виноградну лозу сюди принесли перші поселенці. Старійшина села посадив біля хати першу лозу й промовив: якщо вона приживеться — село житиме і множитиметься. Лоза пустила коріння й розквітла, тож виноград став символом стійкості громади. Кожна молода сім’я й досі садить власну лозу — на щастя та добробут.
У найважчі часи, зокрема під час голодомору, виноградні лози рятували людей: коріння варили й споживали, щоб вижити. Допомагало також місцеве цілюще джерело.
Серце села — Свято-Успенський храм
Головна святиня Гидерима помітна здалеку. На високому пагорбі височіє Свято-Успенський храм (церква Успіння Пресвятої Богородиці).
Першу дерев’яну церкву жителі звели тут у 1750 році. За легендою, в ніч, коли Дід Рим відійшов у вічність, над пагорбом помітили дивне світло — наче Божа Матір опустила над селом свій захисний омофор.
Часи змінювалися, дерев’яна споруда занепала. У XIX столітті під керівництвом священика Іоанна Берещинського громада — молдавани й українці разом — збудувала кам’яний храм. Церква вистояла навіть у найскладніші періоди, бо селяни стали навколо неї живим оберегом і не дозволяли руйнувати святиню.
І сьогодні храм залишається духовним центром села.
Нещодавно прихожани вирішили звести при храмі трапезну. Спочатку обіцяли спонсорську допомогу, проте коли настав час заливати фундамент, спонсор відмовив. Тоді люди самотужки зібрали потрібні кошти і спільно завершили будівництво.
Нині трапезна знову потребує підтримки — необхідно покрити дах, а це значні витрати.
До порожньої криниці не ходять
Отець Павло (в миру Павло Глухий) служить у Свято-Успенському храмі понад тридцять років.
— Коли приїхав сюди, почув від місцевих про колись забуте цілюще джерело. Зацікавився й звернувся до працівника архіву Олександра Челея за допомогою у його пошуках. За кілька днів він вказав, що джерело розташоване в районі Доги. Ми зі старостою відшукали кришталево чисту воду і діти допомогли прочистити місце. Згодом встановили хрест, а місцеве керівництво та сільгосппідприємство впорядкували під’їзну дорогу, — розповідає отець Павло.
За його ініціативи збудували дерев’яну капличку та накриту купальню-басейн. Тепер кожного першого понеділка місяця віруючі збираються тут на хресну ходу й на освячення води.
— Біля джерела завжди є люди. Знаєте, до порожньої криниці не ходять, — каже отець Павло.
До джерела приїжджають звідусіль: вода має приємний, трохи солодкуватий смак і високу мінералізацію, а люди вірять у її лікувальні властивості.
Читайте також: Палац посеред степу: як князі Гагаріни створили на Одещині ботанічне диво
Дві мови і особлива гордість чоловіків
У Гидеримі живуть так, як вчили їхні батьки. Тут не поділяють людей на українців і молдаван — всі свої. У повсякденному житті звучать дві мови, а на свята лунають і сумні молдавські дойни, і запальні українські козацькі пісні.
Місцева кухня — це мистецтво гостинності. Господарі охоче запросять у хату, де можна побачити яскраві килими з молдавськими візерунками. Тут пригощають і українським борщем із пампушками, і гарячою мамалигою з ароматними плациндами. І, звісно, домашнім вином.
Особлива гордість кожного чоловіка — погріб, або як тут кажуть, пімніца. Це великі, сухі й прохолодні підземелля, які є майже в кожному дворі. Виноградарство для місцевих — справа честі й невимовного змагання: восени кожен дбайливо обробляє свій врожай, а потім сусіди запрошують один одного на дегустацію — у кого вино виявиться кращим, солодшим чи міцнішим. Тому діжки в пімніцах ніколи не пустують.
Довідка
Село виникло на початку XVIII століття, коли ці землі належали князю Любомирському. До революції 1917 року воно входило до Херсонської губернії. Нині — частина Куяльницької громади Подільського району.
Звідки пішла назва села?
Існують дві версії походження назви села. Офіційна — від прізвища місцевого поселенця Гидеримського.
Місцеві натомість розповідають легенду.
Кажуть, колись у тутешніх лісах оселився Дід Рим — за переказами, то був або колишній козак, або молдавський гайдук, який завжди заступався за бідних. Мав він і дар знаходити воду під землею: де копав — там виникали джерела. Люди звідусіль, і навіть з Бессарабії, приходили оселятися біля цілющої води. Так виникло поселення, яке згодом почали називати Гидерим. Старожили іноді й досі згадують його як «ДедРим».
Також переказують, що Дід Рим заховав на пагорбах свої скарби — мовляв, золото розчинилося у гидеримській воді, через що вона не псується й має лікувальні властивості.
Про властивості води у Гидеримі
- Був особливий весільний звичай: молодята йшли до джерела й набирали води в глиняний глечик, який несли батькам для міцності шлюбу та щасливого сімейного життя.
- Дівчата перед весіллям умивалися цією водою, вірячи, що вона дарує красу й чистоту.
- Немовлят купали у воді з джерела, щоб вони росли здоровими.
- Хворим давали по три ковтки води до сходу сонця — щоб недуга відступила.
- Господарі окроплювали худобу й поріг хати, аби відлякати нечисту силу від оселі.
Як допомагає цілюща вода: розповіді очевидців
- Старожили згадують діда Василя — сторожа городньої бригади. Якось він пішов на роботу та заскочив провідати знайому, яка два роки не вставала з ліжка. Вона попросила принести їй води з джерела. Дід Василь виконав прохання: жінка пила й умивалася цією водою два тижні — і згодом змогла встати на ноги.
- Подружжя, яке десять років не могло мати дітей, теж звернулося до джерела: вони занурилися в купіль і взяли з собою воду. Через деякий час повернулися до отця Павла вже зі своєю дитиною.
- Інша історія — про проскурницю, яка ночами не могла спати через сильний свербіж тіла. Лікарі не допомогли, тож вона почала вмиватися джерельною водою і вже за три ночі відчула полегшення — хвороба відступила.
Раніше ми розповідали про столітній млин на Одещині та чому по борошно їдуть саме в Шершенці.
Читайте також: Безкоштовна реабілітація, психолог і відпочинок: на Одещині відкрили ветеранський простір
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
