Душа болить за Батьківщиною
— Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, мій брат, який живе в США, почав кликати нас до себе. І переконав у необхідності переїхати до Америки. Так ми опинилися тут, — розказує пані Валентина.
Читайте також: Одеська область експортує кулінарний делікатес
Сім’я швидко адаптувалася за кордоном. Може тому, що тут було рідне плече, а може завдяки характеру та звичці працювати і досягати успіху. Молодші вчаться, старші працюють. Як каже пані Валентина, не сидять на дотаціях від держави. Вже самі є платниками податків.
Діти мають друзів, досконало володіють англійською. Пані Валентина зізналась, що їй мова дається трохи важче, бо в школі та інституті вчила німецьку. Але переконана, що мовний бар’єр з часом буде подолано. Жінка каже, що місцеві дуже добре ставляться до українців. Все добре, однак душа болить за Україною, за селом. І не дивно, що наша розмова 28 серпня, коли село Нестоїта відзначало своє храмове свято, навіяла спогади.
Традиції храмового свята
— Цього дня наше село ставало особливим. Я це свято дуже любила і чекала, — згадує пані Валентина. — До нього ретельно готувалися. Починалася підготовка, мабуть, за місяць, а то й більше. Починали з хати. Її потрібно було викрасити, вибілити, переклеїти шпалери, де було потрібно. Щоб все сяяло. На вікнах чисті і нові фіранки. Призьби на хаті та шуба — пофарбовані синьою фарбою. Обмостка фарбована сажею, розчиненою у воді з вапном. Коли хата і подвір’я причепурені, починалося приготування їжі.
Накривали стіл і чекали гостей
Готували багато, бо ніхто не знав, скільки гостей буде на Пречисту. А в село їхали всі, хто мав там родичів, батьків, кумів.
— До цього дня гнали багато горілки — сливової, абрикосової. До свята обов’язково потрібно заколоти кабана, наробити ковбас і копченого м’яса. Напекти піч хліба, ще піч пряників з маком і варенням. Наварити холодцю з півня. Насмажити казан котлет і сирників із солоного сиру. Натушкувати мʼяса, накрутити голубців казан. Зробити бабку в печі, спекти торт, зварити кисіль з молока і вишень.
А ще обов’язково — бігус (страва з капусти, перцю, моркви, цибулі та помідорів). Баклажани, перець, фарширований морквою. Кровʼяна ковбаса, мʼясна ковбаса. Стіл ломився. І ще квас домашній, холодний, з погреба. Накривали стіл і чекали гостей, — розповідає жінка.
«Я розповім вам про хліб!»
Коли я попросила пані Валентину поділитися рецептом традиційної нестоїтської страви, вона сказала: «Я розповім вам про хліб, який є головним на святі».
— Мама завжди казала, якщо вдасться хліб на свято, то вдасться все. Бо ніяка страва на святковому столі не могла перевершити смак хліба з печі. На стіл його ставили у спеціальні високі вази.
Для хліба потрібно було якісне борошно з місцевого млину. Батько був млинарем і знав, з якого борошна виходить найсмачніший хліб. Тому борошно готувалося заздалегідь. Потрібні також якісні домашні дріжджі — фрикацеії. Мама дуже прискіпливо до цього ставилася, — пригадує пані Валентина.
Обіймаю думками своїх земляків
У ці дні з далекої Америки пані Валентина шле вітання землякам. У Нестоїті вона прожила сорок п’ять років, з яких двадцять два працювала вчителькою.
— Наша Нестоїта — єдина на всій планеті — колоритна і неповторна. Тільки наше село ділиться на Кріпаки і Молдовани, Царани і Нахалівку. Тільки наші люди і посваряться, але й допоможуть. Такі ми.
Хочу сказати, що війна це не лише про територію, яку хоче захопити ворог. Це про нашу ідентичність: про нашу мову, про нашу віру. Якщо ми збережемося, збережеться Україна
Нестоітський Хліб
Пекли хліб зазвичай у четвер або суботу. Напередодні ввечері до хати з комори заносилося велике дерев’яне корито. У нього мама просівала борошно і накривала ковдрою. Були дві спеціальні ковдри, які використовували тільки для хліба і зберігали окремо.
Мама з вечора замочувала дріжджі з цукром, борошном і теплою водою, укутувала і ставила в тепле місце. Як тільки вони підходили, починався процес замішування. На плиті було гаряче молоко. Його мама лила у борошно, робила ніби заварне тісто. Тоді додавала розведені дріжджі, сіль, олію, могла ще додати сироватку, що залишилася після проціджування м’якого сиру. І починала вимішувати до тих пір, доки корито не залишалося чистим — щоб до нього нічого не приставало. Тісто вона укутувала і залишала.
Вночі вставала двічі, щоб перемісити його і перевірити, чи не охололо. Звечора тато приносив дрова, які теж ретельно відбиралися, — мали бути сухі, дубові, бо дадуть кращий жар.
Читайте також: Як з’явилася вежа з курантами в старовинному селі Нестоїта
О п’ятій ранку хліб переминався ще раз, і мама починала готувати дека: змащувала їх олією і розкладала на краю печі, щоб вони теж були теплі. Потім починала виробляти хліб і розкладати його по деках.
У хаті панувала тиша, тільки в печі потріскували дрова. Коцюбою дрова постійно перегортали, щоб піч прогрілася рівномірно, черінь дзвеніла, а цегла ставала світлою. Тоді піч вважалася готовою до випікання. Виробивши хліб, завжди залишали невеличкий шматочок тіста для парпалака — це розкатаний шмат тіста, який випікався безпосередньо перед вогнем у печі, він був подзьобаний виделкою і ми його їли ще гарячим із сіллю та олією.
Потім жар вигортався на край печі і спеціальною хлібною лопатою хліб садився у піч. За один раз випікали не менше дванадцяти хлібів. Закривали піч заслінкою і починали прибирати в хаті.
Через півтори години хліб діставали з печі. Перший хліб мама передавала батькові, він його цілував і клав на спеціально підготовлене застелене місце на бік, щоб охолонув. Обов’язково накривали «хлібною» ковдрою. Коли повністю охолонув, його виносили у велику хату, де він зберігався тиждень, а то й більше. Ще була така традиція: позичати хліб сусідам. А коли вони пекли, то віддавали свіжий. Ось такий він, Нестоїтський Хліб!
Читайте також:
- Усім селом місити чамур: як наші пращури будували хати з глини та соломи
- Свято «Чистих криниць»: як у Загніткові всім селом борються за чистоту та смак води
- Хліб всупереч війні: аграрії Одеської області не здаються і збирають врожай
Сообщение Хліб з Одещини у США: чим українці дивують американців появились сначала на Одеське Життя.
