Ключові тези:
- Кодекс спричинив суперечки через норми, що стосуються сім’ї та майна
- Автори наполягають на відповідності документа європейським стандартам
- Критики побоюються тиску на ЗМІ та ризику судового свавілля
- Юристи вважають, що ухвалювати такі зміни під час війни — ризиковано
Проєкт нового Громадянського кодексу України вже спричинив протести, гарячі дискусії серед юристів та активні обговорення у соцмережах. Журналіст Дмитро Жогов розбирає найбільш суперечливі пункти — від обов’язкового примирення при розлученні до «права на забуття» та норм щодо майнових спорів. У матеріалі зібрано аргументи як опонентів Кодексу, так і його творців, включно з публічними поясненнями спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука. Також свою думку висловив одеський адвокат Юрій Канікаєв, який стверджує, що навколо документа вже розгортається політична боротьба.
Я вирішив розібратися й подати інформацію по пунктах. Розгляну:
- позицію розробників Кодексу,
- аргументи його критиків,
- і власні міркування.
Що саме найбільше обурило противників нового Громадянського кодексу?
Норми сімейного права
- Обов’язкове примирення при розлученні
Якщо подружжя подає заяву про розірвання шлюбу, суд матиме право зобов’язати сторони пройти процедуру примирення тривалістю до шести місяців.
Народна депутатка Інна Совсун вважає, що держава не повинна нав’язувати рішення двох повнолітніх осіб жити окремо. Особливо небезпечно це в ситуаціях домашнього насильства, коли примирення може загрожувати безпеці жінки.
- Примусова зміна прізвища
Положення передбачає, що після розлучення, якщо поведінку колишньої дружини визнають «негідною», чоловік зможе через суд домагатися повернення їй дівочого прізвища.
Совсун називає це принизливим, особливо для жінок, які роками будували кар’єру під прізвищем чоловіка.
- Аліменти
Нині заборгованість зі сплати аліментів можна стягувати за термін до десяти років. Новий текст Кодексу пропонує скоротити цей період до одного року. На думку Совсун, така зміна б’є перш за все по матерях, які самостійно виховують дітей.
Позиція авторів Кодексу.
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, один із ініціаторів документу, зазначає, що механізм примирення під час розлучення вже існує в українському праві. Суд і зараз може відкласти розлучення на строк до шести місяців.
За словами Стефанчука, у запропонованому Кодексі ця норма насправді пом’якшена у порівнянні з чинною практикою: якщо подружжя домовляється про розлучення й має маленьких дітей — строк примирення скоротять до максимум одного місяця; у випадку домашнього насильства — процедура примирення взагалі не застосовується.
Стефанчук вважає, що навколо цієї теми циркулює багато емоційних фобій і перебільшень.
Моя думка.
Я сам розлучався у 2000 році. У суді запитали, чи хочемо помиритися — ми відповіли «ні», і це було кінець. Здається, тоді теж був місячний строк.
Висновок:
я б особисто не вийшов на мітинг через лише цю норму.
Поняття «доброчесність», що викликає непорозуміння
Термін «доброчесність» у проєкті Громадянського кодексу згадується понад 45 разів.
- Чому це викликає занепокоєння?
У чинному законодавстві вже є близьке за змістом поняття — «моральні засади суспільства», але воно лишається досить абстрактним і рідко має практичні юридичні наслідки.
- Що пропонують змінити?
Критики вважають, що «доброчесність» перетворюється на повноцінний юридичний інструмент: суди зможуть посилатися на це поняття під час ухвалення рішень.
- Чому це тривожить фахівців?
У контексті української судової системи розмиті формулювання можуть відкрити простір для суб’єктивних трактувань та зловживань.
Позиція спікера ВР Руслана Стефанчука:
— «Доброчесність» — це еквівалент європейського критерію (boni mores), який давно використовується у цивільних кодексах країн ЄС, зокрема Німеччини, Франції, Нідерландів. Термін підібраний професійною філологічною групою як заміна застарілого «моральні засади суспільства».
Моя думка.
Поняття «доброчесності» справді можна інтерпретувати по-різному. Для когось поцілунок мощей — прояв віри й благочестя, для іншого — дивина чи навіть блюзнірство. Аналогічно і зі знаковим фото Єрмака з іконкою в суді: одні бачать людяність, інші — театральність.
Отже багато залежатиме від судді: його поглядів, виховання, релігійних переконань та уявлень про «нормальне». Проте й зараз суди не завжди вирішують, керуючись виключно формулюванням закону — і це не новина.
Висновок: і через цю норму я б сам на мітинг не пішов.
«Право на забуття»
В інтернеті про будь-кого можна знайти масу відомостей. Наприклад, про мене: Жогов. Двічі розлучений. Відстрочка. Інвалідність. Ніколи не був притягнутий. Особливі прикмети — шрам від апендициту. І ще купа всього розповсюджено по мережі.
У проєкті Кодексу передбачене «право на забуття» — механізм видалення чи обмеження поширення певних персональних даних.
Опоненти побоюються сценарію, коли впливові фігури скажуть: «Я йду — приберіть усе про мене з інтернету», і через суди намагатимуться «підчистити» свою біографію.
Що каже спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук:
— Ніякого тотального «зачищення» минулого не буде. Право на забуття — не новинка, воно прописане у європейському законодавстві про захист персональних даних.
Крім того, за його словами, це право не поширюється на:
- журналістські розслідування,
- інформацію про публічних посадовців і політиків,
- архівні та історичні матеріали,
- відомості, що становлять суспільний інтерес.
Отже, Стефанчук запевняє: чиновники не зможуть просто так стерти компрометуючі факти з мережі.
Моя думка.
Навіть у ЄС право на забуття викликає гарячі дискусії: постійно відбувається баланс між приватністю та правом громадськості знати. Критикують закон і тут, і там через ризик тривалих судів, неоднозначних рішень та можливого тиску на медіа.
Якщо з’явиться реальна загроза утиску журналістів — я готовий захищати їх. Але наразі цей ризик виглядає доволі туманним.
Питання землі та нерухомості
Критики попереджають, що окремі норми можуть спростити захоплення державної та комунальної власності.
Вони побоюються можливих схем:
- маніпуляцій із реєстрами,
- дій «чорних» нотаріусів,
- схем, за допомогою яких землю або майно перереєструватимуть через суди й держреєстри.
Особливо тривожно це звучить у час війни, коли багато людей виїхали, квартири стоять пустими, документи губляться, і державне майно стає більш вразливим.
Позиція захисників Кодексу.
Автори кажуть, що частина новацій покликана захистити добросовісних покупців. Одна з ілюстрацій: людина придбала квартиру, перевірила документи в реєстрі, заплатила і вважає свою справу закінченою. А через роки з’ясовується, що колись майно незаконно вивели з державної власності, і суд повертає його державі. Людина залишається без житла і без грошей — це несправедливо.
Тому Кодекс пропонує: якщо держава має намір повернути майно, яке опинилося у добросовісного набувача, перед прийняттям рішення суд повинен мати підтвердження внесення компенсації на депозит. Тобто без компенсації судового рішення не буде.
Моя думка.
Тут відбувається така юридична акробатика, що звичайній людині важко розібратися. Одні фахівці стверджують, що Кодекс нарешті захистить чесного покупця, інші б’ють на сполох: «Вас пограбують!». Я надаю це питання юристам і поки що спостерігаю збоку, хто переконає краще.
Думка практикуючого юриста
На бульварі я зустрів Юрія Канікаєва — адвоката, котрий не любить пустих фраз. Я попросив його оцінити ситуацію.
— Чому люди виходять на протести через Кодекс? — запитав я.
Юрій відповів:
— Сутність протестів не стільки у тексті самого закону. Ніхто серйозно не перечитував вісімсот сторінок та тисячу шістсот сторінок порівняльних таблиць. Тут більше політична мотивація. Владі хочеться «привласнити» авторство нового Кодексу як одного з ключових законодавчих актів країни. Противники намагаються дискредитувати ініціативу й виривають з контексту певні фрази. Депутати ж часто голосують за партійною дисципліною — бо від цього залежить і матеріальний бік їхніх сімей.
Після цього юрист пішов гуляти з донькою.
Я тим часом знову глянув на мітинг. Хтось у натовпі тримав картонку з написом: «Ні свавіллю ТЦК». І раптом без зайвого шуму під’їхала поліція — і одного активіста забрали.
Я пішов додому з думкою: цей Кодекс не варто ухвалювати саме зараз. Потрібно дати документ на ґрунтовну експертизу фахівцям: нехай його ретельно проаналізують, протестують на практиці і лише після цього вирішувати, чи влаштовує він суспільство — палити шини чи ні, трясти плакати чи ні.
Мій вердикт: не на часі.
Читайте також:
- Протест проти зоопарку: на Біржовій площі в Одесі знову вимагали змін
- Одеса вийшла на мітинг: «Не дамо знищити історію!»
Автор — Дмитро ЖОГОВ, редактор — Іван СВИЩ
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
