Незважаючи на офіційні запевнення Кремля, що Російська православна церква — лише релігійна інституція, довіряти цим словам дедалі складніше. Існує безліч доказів не лише тісного зв’язку Московського патріархату зі спецслужбами, а й того, що РПЦ фактично функціонує як окремий родовий склад у збройних силах Росії. Священнослужителі — вербувальники, кулеметники й артилеристи, пропагандисти й кати — часто є контрактниками армії країни-агресорки. На передовій вони можуть підпорядковуватися місцевим офіцерам, тоді як у тилу діють за церковною ієрархією. Ба більше: священника зі зброєю в руках, який бере участь у бойових діях, можуть переводити між військовими підрозділами за прямою вказівкою патріарха Кирила.
У цьому матеріалі, підготовленому на основі розслідувань та публікацій, зокрема “24 каналу”, йдеться про роль РПЦ у війні проти України: як священники привласнюють кошти, зібрані «на допомогу учасникам СВО», які злочини допускаються в середовищі церковних працівників, а також чому для багатьох із них найлогічнішим вибором було б або зняти хрест, або сховати автомат.
Навіть поверховий аналіз дій РПЦ під час війни свідчить: представники церкви часто опиняються в авангарді наступальних операцій.
Ще під час анексії Криму 2014 року та початку війни на Донбасі працівники так званої російської «церкви» відігравали помітну роль. Зокрема, один із активних діячів організовував масовки, сприяв блокуванню українських частин і закликав військовослужбовців складати зброю та переходити на бік загарбників.
Після анексії Криму цей священник неодноразово відвідував окуповані райони Донеччини й Луганщини — нібито для «духовної підтримки ополчення», фактично ж для підняття бойового духу загарбників і пропагандистської роботи з місцевими мешканцями.
Коли російські сили зміцнилися на південних рубежах, цей самий священнослужитель і його соратники вже з’являлися на адміністративному кордоні між Херсонщиною та Кримом.
Церква на деяких локаціях стала й місцем координації матеріальної допомоги російським військам — про що свідчать скріншоти переписок фігурантів розслідувань.
У 2023 році на одну з таких «організацій» було виділено близько 9,5 мільйонів рублів. Значна частина цих коштів пішла не на допомогу постраждалим цивільним, а на забезпечення потреб священника та підрозділів, з якими він співпрацював: закупівлю ударних дронів, тепловізорів, рацій, антидронових рушниць і навіть терміналів Starlink для забезпечення комунікацій на фронті.
Starlink уже широко використовується на лінії зіткнення, про що говорять численні повідомлення та переписки.
Колаборант зазвичай пересувався вздовж лінії фронту не в рясі: у багатьох випадках священнослужителі ходили в касках і бронежилетах, або взагалі у військовому обмундируванні, без ознак рясного служіння. Іноді ці працівники церкви брали до рук зброю — наприклад, помпові рушниці — тоді як поряд рухалися вже кадрові військові.
Коли священник зазнавав поранень, російська пропагандистська машина одразу оголошувала «атаку по цивільних». Так, коли так званий ієромонах Мелетій рухався з військовими по Курщині та потрапив під удар, російські ЗМІ умисно замовчували, що він був у військовому автомобілі й одягнений у форму. Така поведінка зручна: стріляти по українських позиціях — «богоугодна справа», а у випадку відповідного удару — «вбивають священників».
За роки повномасштабної війни один із протоієреїв неодноразово бував на позиціях окупантів у Херсонській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях. Також він відвідував Курщину й Запорізьку атомну електростанцію, де «підтримував» розквартировані там підрозділи.
Втім, більшість часу цей священнослужитель проводив у переміщеннях по відносно тиловим позиціям, де займався «духовним окормленням військових» та куруванням возведення польових каплиць і культових споруд для особового складу.
Не дивно, що за такі «служіння в умовах війни» йому навіть присвоїли орден, який вручив патріарх. Це ще більше свідчить про те, якою мірою церковні структури інтегровані у воєнну систему та чому їм створюють окремі нагороди.
Навіть регенти — керівники церковних хорів — у таких структурах мають бойові позивні.
Історія священника-стрільця і його побратима — кулеметника-ченця
Хоча протоієрей часто служив у підземних бліндажах, прямо зі штурмовиками він рідко перетинався: як особа, що має зв’язки з генералами та впливовими представниками ФСБ, його рідко відпускали на справжню передову. Наближене оточення цього протоієрея складається переважно з впливових осіб із кремлівської вертикалі, що давало йому певні можливості впливати на кадрові питання — наприклад, ініціювати переведення ченця-кулеметника з одного підрозділу в інший.
Йдеться про Іоанна Корєшкова, відомого під позивним «Корєш», який служив у 28-му полку (частина 12269) у віддаленому селищі Бабаюрт у Дагестані. Під рясою Корєшка ховається звичайна цивільна історія: до підписання контракту з Міноборони Росії він був кліриком у московському храмі Преображення Господнього, а до того працював у телесеріалах та мав активне соціальне життя й кілька дітей.
У 2023 році його мобілізували до участі у бойових діях — спочатку як стрільця в угрупованні «Днепр». Служба у штурмових загонах виявилася не для нього: за допомогою протоієрея й своїх зв’язків він отримав переведення в тил на посаду стрільця резервної роти. Однак це не гарантувало повної безпеки, оскільки при зміні командування його могли знову направити на передову. Тоді Корєш почав шукати шляхи звільнення, згадавши про дітей і хвору на онкологію дружину, яких залишив напризволяще.
Незважаючи на закінчення строку контракту, священника не звільнили — проте за підтримки протоієрея він отримав переведення на посаду «для пастирського окормлення військовослужбовців». Цікаво, що відповідний документ підписав особисто патріарх Кирило, що підкреслює його вплив на кадрові переміщення у військових структурах.
Ще одна показова історія — випадок із ієромонахом Герасимом (у мирі — Денисом Преображенським). Ченця, який давав обітниці послуху й чистоти, перевели під прикриттям на повноцінну військову службу до дніпровської річної флотилії Чорноморського флоту РФ на посаду кулеметника. Він завзято виконував обов’язки, отримував листи подяки від командування, хоча водночас ризикував «обнуленням» через невідповідну поведінку.
Насправді Преображенський брав участь у штурмах українських островів як повноцінний кулеметник, допоки командири довіряли йому зброю. Проте через зловживання алкоголем і небезпеку для товаришів його зброю відібрали, а самого перевели санітаром відділення збору й евакуації. Якби не втручання протоієрея, його могли б відправити на «острови в один кінець» або й зовсім «обнулити». Щоб врятувати його, протоєрей застосував значні зв’язки.
У діалогах зі своїм соратником протоієреєм Василієм Гумаровим священник визнавав, що Преображенського б’ють і можуть ліквідувати «за сталою практикою». Інші співрозмовники описували випадки катувань й тиску на родичів опонентів.
Чи змінювалася поведінка ієромонаха після цих подій — невідомо. Після довгих переговорів його все ж було включено до штату бригади, але ця посада радше нагадує службову роль охоронця чи виконавця наказів, а не капелана у традиційному розумінні.
Як священники РПЦ змагаються за мільйони
Уся «благодійна» діяльність у підконтрольних структурах часто тісно переплетена з особистим збагаченням причетних. Це добре видно на прикладі протоієрея, який прагне усунути конкурентів і забрати собі більші обсяги допомоги. Серед таких конкурентів — благодійні структури у Севастополі, що з перших днів війни організували власні «гуманітарні місії» для населення та окупантів.
Гроші, зібрані на гуманітарні цілі, не завжди йшли за призначенням: священника дратувала активність керівниці пресслужби одного з благодійних фондів, яка привертала увагу роздачею гуманітарки та допомогою військовим — це відбирало в нього частину ринку «милосердя». У листуваннях він критикував конкуренцію, звинувачував колег у накручуванні об’ємів виданої допомоги й писав до вищого керівництва з метою посилити співпрацю саме з його структурами.
Причина такої агресивності проста: великі фонди та бізнеси витрачають на роботу благодійних осередків великі суми, і священник бажав би контролювати ці бюджети й присвоювати частину коштів, що підтверджує його листування.
Один із прикладів: платформа підтримки православної благодійності виділила кошти на придбання 3 500 великодніх наборів для дітей з окупованої Херсонщини, а протоієрей замовив лише 3 000 наборів. Наявність 500 дітей без подарунків пояснили розподілом витрат між різними єпархіями. Крім того, набори могли бути придбані з великими знижками, що вказує на можливе розкрадання частини бюджету.
Не дивно, що будь-яка конкуренція у сфері «благодійності» викликає у нього бажання віджати бізнес у колег. У листуваннях з помічниками фігурували плани щодо «віджиму» частки ринку та контролю над потоками допомоги.
Куди йдуть ці кошти? За роки війни протоієрей придбав кілька земельних ділянок, квартири, будинок, змінив старий Mitsubishi Pajero на Land Cruiser Prado (який, як він стверджує, належить церкві, але надався йому у користування старшим начальством). Окрім цього, значні суми витрачалися на ресторани, бані, походи до інших міст і подорожі — частина витрат йшла й на утримання сім’ї, хоча за свідченнями, рідні живуть бідно.
Родина протоієрея: факти й наслідки
Незважаючи на солідні статки й розкішний спосіб життя самого священника, його сім’я живе в бідності. Дружина, втомлена від принижень, у 2022 році поїхала на заробітки до Росії, повернулася приблизно через рік, але вдома її чекали складні умови. Священник практично не брав участі у вихованні дітей і не забезпечував їхні базові потреби — вони ледь виживали й мусили просити кошти на їжу та речі першої необхідності.
Через таку атмосферу діти виросли агресивними й криміналізованими. Одна з історій: 14-річний син примірявся до дрібних крадіжок у місті. Ще один син, старший, у 2023 році був причетний до зґвалтування школярки разом із друзями — у справі фігурували погрози родині потерпілої, бо її батько нібито служив у СВО. Попри визнання сина, офіційних звинувачень йому не висунули.
Інший син уникав строкової служби, перебував у розшуку за ухилення, але священник, використовуючи корупційні зв’язки, вирішив це питання. Були й випадки п’яного керування автомобілем із подальшим втручанням у рішення окупаційного «суду», щоб відновити водійські права.
Хоч сини священника навряд чи підуть вбивати українців зі зброєю в руках, виростаючи в атмосфері пропаганди «русского мира», вони навряд чи зможуть інтегруватися в мирне суспільство: насильство, нетерпимість до України й виховання у ворожому середовищі створюють тривалі наслідки.
Кураторство попів УПЦ МП з територій України
Окрім благодійної та пропагандистської роботи в Криму, протоієрей курував і інших працівників УПЦ МП на підконтрольних та окупованих територіях. Він листувався з низкою церковних працівників, давав вказівки щодо збору фото- та відеодоказів режимних об’єктів, а також інформації про підприємства військово-промислового комплексу.
Редакція “24 каналу” не опублікувала певні скріншоти листування, оскільки вони долучені до кримінальних проваджень і публікація може зашкодити слідству.
Ці факти знову підтверджують позицію, що УПЦ МП виконує функції філії Московського патріархату й системно діє проти української державності. Працівники «головного офісу» цієї релігійної мережі прямо причетні до організації та підтримки насильницьких дій, які призвели до загибелі багатьох українців; це значно відрізняє їхню діяльність від традиційного уявлення про священство та моральні принципи християнства.
У рамках «русского мира» ці носії санів часто отримують мовчазне або відкрите схвалення для толерування насильства, прикриття злочинів і постачання засобів, що сприяють загибелі людей. Вони беруть участь у бойових операціях, забезпечують матеріально-технічну підтримку та формують наративи, що заохочують кровопролиття серед особового складу окупаційної армії. Москва ж водночас намагається приховати реальне обличчя своїх церковних службовців, але зі строків ряс у багатьох випадках чітко видніються автомати.
Діяльність таких церковних структур відчутно відчувалася також і в Одесі та Одеській області — представники РПЦ намагались поширювати вплив і на півдні України, ширячи пропаганду, контролюючи допомогу та налагоджуючи зв’язки з місцевими колабораціоністами.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
