Бійця розвідбату 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу звільнили 6 травня під час обміну полоненими в форматі «1000 на 1000». Протягом 40 днів юнак проходив реабілітацію у Вінниці. Спочатку медичні спеціалісти здійснили операцію на його очах, оскільки до полону, у червні 2023 року, Руслан зазнав поранення і важкої контузії під Бахмутом, та не отримав необхідної допомоги протягом двох років.
Дідусь Руслана повідомив, що хлопець добровільно пішов служити. Необхідне навчання новобранець пройшов у Чорноморську, і невдовзі пан Микола переконав свого онука підписати контракт із ЗСУ.
Телефонний зв’язок із Русланом раптово зник під час його служби на Донбасі, і дідусь робив усе можливе, щоб його знайти. Лише згодом відповідні служби підтвердили, що солдат Кіщук потрапив у полон. Після цього його рідні продовжували чекати на повернення Руслана, не втрачали надії і щиро молилися за нього.
Лише минулого року, у липні, до будинку Миколи Кучерини з хорошими новинами завітав сусід Іван Бурлака разом з батьком. Іван, який повернувся з полону, повідомив, що перебував у тюрмі разом із Русланом і з ним все гаразд. Полонений пережив чимало тортур у перші місяці, але згодом, коли земляк із Солтанівки трохи одужав, він надав Івану допомогу, допомагаючи адаптуватися до нової ситуації.
– Роки невідомості вже позаду, – зазначає Микола Кучерина. – Ми з дружиною неймовірно щасливі, що нарешті дочекалися нашого онука, а донька – свого сина. Руслана передали на Чернігівщині, і першим його зустрічав рідний батько Анатолій з родиною. Після цього, вже на Вінниччині, онук успішно пройшов повну реабілітацію. Нині він займається офіційними справами і бажає звільнитися з військової служби, щоб вступити до військового училища. Мріє стати офіцером, щоб продовжити захист своєї Батьківщини.
Фахівець із супроводу ветеранів Олена Дроздовська зазначила, що ще один житель громади – Іван Буну – також перебуває в полоні.
– Ми сподіваємося, що наш захисник обов’язково повернеться додому, як і Руслан. Я мала можливість обійняти його. Ми багато говорили про пережите та плани на майбутнє. Він скромний, небагатослівний, але щасливий, адже нарешті вдома, – поділилася враженнями пані Олена.
