Що ж означає назва села?
Про село у Вікіпедії написано скудно. Зате вихідці з Пасицел В. Оніщенко і Є. Оніщенко написали про свою батьківщину цілу книгу «Дещо про Пасицели. І не тільки…».
Автори зазначають, що існує кілька версій назви села. Одна з них каже про переселення сюди неблагонадійних людей за царської влади. Проте назва села виникла задовго до приходу в ці краї царської влади.
Друга версія розповідає, що першими поселенцями були Пас і Целих. Але формуляри Свято-Миколаївської церкви 1850-1900 років села свідчать, що такі прізвища не зустрічалися на території області.
Третій варіант – це оповідка про те, нібито хтось пас овець і, пригнавши їх додому, повідомляв: «Пас і цели», тобто, що жодну не вкрали вовки. Вовків тут завжди було багато. Але чому «цели», а не «цілі»?
За четвертою версією на рубежі XVII-XVIII століть жителями навколишніх молдавських сіл було засновано монастир. Його розмістили на найвищій точці області. Звідти монахам було видно біленькі хати, що розсипалися по схилах, немов білі квіти. Розсип чогось дрібного на давній молдавській мові звучав як «песцели». Найвірогідніше, звідси й пішла назва Пасицел.
Чому околиця зветься П’ятихаткою?
За офіційними даними, село засноване у 1724 році на османських землях селянами із Північного Поділля та Молдови.
Кожен куток села має свою назву. Так, околиця зветься П’ятихатка. На цій місцині після війни давали ділянки для забудови. І тут досить швидко виросли п’ять перших будинків.
Інший куток – Турбаївка, як кажуть старожили, має назву від повстанців села Турбаї, які втекли від гноблення панів Базилевців, а деякі з них оселилися у Пасицелах.
Куций Яр, з якого добре видно ліси Цурканку та Монастирський, обидва ставки у верхів’ї Тилігулу, Могилу та Молдованські верби. Місцевість ця поросла акацією, кущами терену та глоду. Це влаштовувало перших поселенців, бо вони зверху бачили все, а їх помітити було непросто. Тому вважається, що саме з Куцого Яру почалося заселення.
Чотири школи працювали у дві зміни
– Через дорогу від Миколаївської церкви стояла кам’яна будівля «під залізом». До революції тут була волосна управа, пізніше, до 1965 року, центральна школа. Чому «центральна»? Бо, крім неї, були ще три споруди: трохи вище церкви – церковно-приходська школа, біля кам’яного мосту та там, де тепер старостат. Одна зі шкіл була з метеорологічним майданчиком та макетами земного рельєфу. У всіх чотирьох школах заняття проводились у дві зміни, бо до війни і після неї дітей у селі було багато, – розповідає Оксана Сорока, головний спеціаліст старостинського округу.
З 2009 року на базі середньої школи, зведеної наприкінці 1960-х, працює один освітній заклад. У 2022-му школа змінила статус, ставши ліцеєм з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією.
У цій школі із 1993 по 2005 рік директором був відмінник освіти України Петро Сорока. Першим директором був Тимофій Тарнавський. Всього тут було п’ять директорів. З 2005 року заклад очолює Валентина Мазур.
– У школі працює їдальня, є два кухарі – для школярів і дошкільнят. Дошкільне відділення працює сезонно – з 1 вересня по 31 травня. Кошти на харчування виділяються з міського бюджету, – розповідає директорка школи Валентина Мазур.
Краєзнавча світлиця
Гордістю ліцею є краєзнавча світлиця, в якій нараховується понад тисячу експонатів. Всі вони зібрані на теренах села. Серед них рушники, наволочки і серветки, сорочки і фіранки. Є тут старовинний глиняний посуд, близько двох десятків прасок, що заправляються деревним вугіллям, прядка, діжі, ікони, дерев’яне ліжко, подільська скриня і багато іншого.
У краєзнавчій світлиці проводяться уроки краєзнавства, її відвідують гості та жителі села.
Відомі люди села
На подвір’ї школи є пам’ятник Степану Олійнику, а у школі – його світлиця. Гуморист народився в цьому селі. На його честь названа центральна вулиця. Щовесни тут проходить фестиваль «Степанова весна», в якому беруть участь родичі та прихильники таланту сатирика з усіх куточків України. І тут, як ніде, вміють жартувати, розказувати байки.
Народилися тут і майбутні доктор медичних наук, заслужений лікар України Віктор Косован, герої Радянського союзу Павло Чумак та Василь Сорока, естрадний співак, заслужений артист України Олег Осадчий, фахівець у галузі нафтогазової промисловості професор Федір Козак.
З вдячністю згадують тут голову колгоспу Івана Оніщенка, який вправно господарював, будуючи магазини, відгодівельну базу, палац культури. А насипана з жерстви дорога з центру села до станції Балта найбільше порадувала селян – вже не треба було місити болото, а можна було пройтися в модних черевиках.
Церкви – спадщина Одещини
Церкву Святителя Миколая Чудотворця видно з усіх кінців села. Місцеві називають її Білою церквою. Її будівництво було розпочато у 1885 році на кошти протоієрея Ісаака. У 1889 році храм був розписаний. Стіни, купол, арки та інші деталі розписані у Венеційському стилі, що дуже нагадує розпис Володимирського собору у Києві.
Миколаївська церква не припиняла працювати.
Трохи далі на пагорбі, понад ставом, височіє храм, освячений на честь Казанської Божої Матері. Його будівництво у 1886 році розпочав у Малих Пасицелах той самий протоієрей Ісаак. Цей храм збудували у стилі цегляного модерну. Завершено будівництво у 1904 році. А у 1937-му та 1961-му храм закривали та влаштовували сховище. На рубежі другого і третього тисячоліть повернули вірянам і реставрували.
Обидва храми внесено до переліку архітектурної спадщини Одещини.
Також є капличка, до якої приїжджають благочинні з Києва на Серафима Саровського. Щороку тут збираються люди, щоб набрати цілющої води, влаштовують обіди. Неподалік – цвинтар, де поховані монахи.
Сад «Пам’ять» і алея Слави
У селі росте сад «Пам’ять». Це був перший на всю Україну живий пам’ятник воїнам, загиблим у роки Другої світової війни. Його висаджено під керівництвом бригадира садово-виноградарської бригади, колишнього фронтовика Євдокима Оніщенка.
– Сад «Пам’ять» завжди доглянутий, – розповідає бібліотекарка Ірина Плішко. – За цим слідкують школярі.
На алеї Слави викарбувано імена полеглих у роки Другої світової війни під час визволення села від фашистів. Поруч встановлено фотографії героїв-односельців, які полягли у нинішній війні.
На одному зі схилів яру в селі випускники 1980-го року викопали напис: «Миру – Мир». Всі ці роки його дбайливо доглядають школярі.
А ще тут всім селом допомагають воїнам відстоювати свободу і незалежність України: плетуть сітки, готують, збирають кошти на потреби армії.
Рецепт приготування козацької юшки
На всі сільські оказії варити юшку чи кашу, смажити картоплю чи картопляники тут довіряють відомій сільській умілиці Євдокії Татарчук.
Вона поділилася рецептом приготування козацької юшки з читачами «Одеського життя».
Інгредієнти на 10-відерний казан:
- Риба – 8-9 кг
- Відро картоплі
- Морква – 1 кг
- Часник – 0,5 кг
- Свинина – 3 кг
- Один гарний півень
- Зелені – два великі пучки (бажано петрушку)
- Перець, сіль, приправи – за смаком.
Приготування:
Варимо свиняче та куряче м’ясо. Коли наварився бульйон, кидаємо картоплю, моркву. Через деякий час кидаємо рибу (різану кусками). Коли риба зварилася, виймаємо її і оббираємо м’ясо, кидаємо його в казан, додаємо часник, зелень, перець, приправу до юшки.
Риба – обов’язково товстолоб, бо він жирний і юшка буде смачна.
Наприкінці XIX століття села Малі Пасицели та Пасицели об’єднувала Пасицельська волость, де проживало 4 тисячі 500 осіб. У 1967 році села об’єднали в одне село Пасицели. У 1959 році у Пасицелах проживали 5004 особи. А в 1977 році – вже 3020, у 2001-му – 1369. Сьогодні тут проживає 537 чоловік.
Читайте також:
