Працював, аби допомогти матері
Коли Володі було 3 роки, глава родини трагічно загинув, тож сином опікувалася мати. Вагому участь у житті та вихованні Володимира брали тітка Світлана, хрещена мати, а також дідусь та бабуся Туревичі. Дідусь Всеволод замінив йому батька.
Допитливий хлопчина навчався добре, а у старших класах зацікавився історією та філософією. Спокійний, врівноважений, із почуттям гумору, Володя був улюбленцем вчителів та друзів.
— Вова ріс спокійним, слухняним хлопчиком, любив тварин, займався спортом, — згадує його мати Олена. — Через хворе серце я маю третю групу інвалідності, і син завжди піклувався про мене, допомагав по господарству та доглядав за молодшою сестричкою Наталкою.
Закінчивши школу, юнак брався за будь-яку роботу у селі, аби допомогти родині. Працював переважно на будівництві, підробляв ремонтами.
Двадцятирічним майнув до Одеси, щоб знайти постійну роботу, та влаштувався до майстерні з ремонту автомобілів. Крок за кроком освоїв нове ремесло, ставши першокласним автомаляром.
Окрім роботи, займався самоосвітою, багато читав, почав вивчати англійську мову та зацікавився японською.
Коли 2017-го його мати перенесла складну операцію на серці, люблячий син був поряд і зробив усе можливе, аби матуся одужала.
Володя був наче з іншої планети
Свою суджену Володимир знайшов через соцмережі. Знайомство з чарівною Яною переросло у велике кохання.
— Іноді здавалося, що він з іншої планети. Світлий, добрий, чуйний був до мене, мов рідна душа. Я захоплювалася ним і сильно покохала, — поділилась дівчина. — Багато чого ми відкладали до закінчення війни і перемоги, весілля теж вирішили справити пізніше, він завжди казав мені: «Встигнемо», але не сталося.
25 травня 2023 року Володимир Данильчук був призваний на військову службу.
— Коли почалася війна, син мене заспокоював, казав, що все буде добре, але якщо доведеться, піде служити. Коли дізналася, що він потрапив до десантно-штурмових військ та відряджений на Донецький напрямок, моє серце було неспокійне, — поділилася спогадами мати.
Проходячи військово-лікарняну комісію, призовник навіть не поскаржився на вади зі здоров’ям (мав третій ступінь сколіозу) та не скористався підставою, що мати має інвалідність третьої групи.
Бойовий вишкіл Володимир, який не служив у ЗСУ, спершу опановував на Житомирщині, а невдовзі відбув до Великої Британії. Впродовж місяця курсант Данильчук навчався військової справи за стандартами Королівських Збройних сил Великої Британії.
Потім потрапив до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка нищила окупантів на одній із найгарячіших точок фронту під Мар’їнкою.
Врятував товаришів, а сам загинув
Десантник з позивним «Дубок» мужньо воював у зоні бойових дій, а в телефонних розмовах намагався підтримувати рідних.
27 вересня 2023-го противник завдав нищівних ударів по десятку населених пунктів, зокрема Красногорівці, Олександропілю, Мар’їнці, Новомихайлівці, Катеринівці та Побєді.
Біля Побєди разом з побратимами утримував позиції воїн з Одещини. Під розривами снарядів Володимир Данильчук врятував життя п’ятьох поранених товаришів, але сам загинув від осколкового поранення в голову.
29-річний воїн, у якого, здавалося, ще все попереду: життя, кохання, сім’я — повернувся додому «на щиті». Останній спочинок захисник України знайшов на рідній землі.
— Досі пам’ятаю пророчий сон. Десь за місяць до загибелі сина побачила його у труні. Молилася та відганяла від себе погані думки, але, на жаль, сон був віщий,— скрушно повідала Олена Всеволодівна. — Мені не віриться, що мого єдиного синочка вже немає, що він не переступить поріг домівки і не скаже: «Здрастуй, мамо, я приїхав», що я ніколи не обійму його, не побачу його очі та надзвичайно гарну усмішку, не почую рідний голос. Дуже важко, коли батьки хоронять своїх дітей. Це такий сильний біль, мій синочку… мій Герой. Вірю, що він тепер захищатиме мене з небес.
