Ключові моменти:

• Біля Орлівки на «Кам’яній горі» виявили поховання раннього залізного та римського часу.
• В одному з поховань знайшли рештки з відсутніми кістками правої ноги.
• У кіммерійській могилі виявили парадну кінську збрую — справжня сенсація.
• «Кам’яна гора» тисячоліттями виконувала стратегічну та сакральну роль.

Південь Одещини. На «Кам’яній горі» під Орлівкою земля зберігає сліди багатьох епох. Поруч трапляються поховання, що належать людям, яких розділяє майже тисяча років. Тут зустрічаються уламки античних амфор, скіфські наконечники та рідкісна кераміка.

Цього сезону археологи розкопали нову ділянку некрополя Картал і натрапили на кілька несподіваних поховань. Керівник експедиції Ігор Бруяко розповів про могилу без частини ноги, парадну кінську збрую та інші знахідки.

Дві епохи в одному місці

Довгий час ділянка під виноградником була недоступна. Цього року господар дозволив зробити розкоп площею 16×4 метри. Ми розраховували знайти продовження могильника раннього залізного віку і так і сталося, — пояснив керівник експедиції.

Тут виявили два характерні поховання: людей ховали на правому боці, головою на південь. Подібних поховань тут вже знайдено близько 530 штук. Вони відповідають звичаям раннього залізного віку.

Керівник експедиції, науковий співробітник Південноукраїнського педуніверситету імені Ушинського Ігор Бруяко

Поруч із цими могилами натрапили на римське поховання. Ми цього не очікували, бо основний могильник римлян знаходиться за кількасот метрів, — каже Бруяко.

Римські небіжчики лежали випростаними, у позі, яка нагадує сучасний спосіб погребіння. Орієнтація голови — на північ або північний захід.

Між двома типами поховань проходить величезний часовий проміжок. Ранній залізний вік — VIII століття до н.е., римський час — II–III століття нашої ери. Таке сусідство — випадковість. Коли римляни будували тут фортецю, вони не знали про попередні поховання.

Помічники археологів за роботою

У римській могилі знайшли супровідний інвентар — червонолаковий посуд. Посуд добре зберігся. Його клали в могилу як парадну кераміку. У посудині, ймовірно, було щось для поминального ритуалу. Визначити це може відповідний аналіз.

Вкрали ногу, щоб покійник не повернувся?

Особливе поховання вирізняється позою: руки схрещені на грудях, нагадує православний обряд. Але в небіжчика відсутні стегнова і одна гомілкова кістка правої ноги.

Залишки римлянина без частини ноги, знайдені археологами

Якщо б людина втратила ногу за життя, її не було б частково, а повністю. Тут стопа лишилася на місці. Це вказує на те, що кістки було вилучено з могили вже після поховання. Немає ознак втручання «чорних археологів» — розкопка дуже акуратна.

Можна припустити, що хтось посмертно забрав дві кістки. Можливо, такою процедурою позбавляли статусу покійного чи «знешкоджували» його. Подібна могила вже траплялася раніше — у сармата з невеликим скарбом монет.

Сенсація — парадна збруя і високий статус

Справжню сенсацію принесло кіммерійське поховання раннього залізного віку. Тут виявили нагрудну прикрасу коня та металеві деталі збруї. Ремені давно розклалися, а метал зберігся.

Знайдена у похованні збруя

Могильник Картал досліджують вже 22 роки, але таке відкриття — уперше. Це свідчить про особливий статус покійного. Під час розчищення експедиція помітила довгий металевий предмет. Поки не відомо, що це конкретно.

З того, що фіксуємо, поки можемо пояснити лише частину знахідок. Археологи часто вживають слова «ймовірно» або «судячи з усього», бо для остаточних висновків потрібні додаткові аналізи.

Таємниці та сила «Кам’яної гори»

Ігор Вікторович працював на багатьох розкопках, зокрема в Білгороді-Дністровському і Роксоланах. Він зазначає: саме тут, на околицях Кам’яної гори, нашарування артефактів найгустіші.

Можна говорити про такі встановлені факти. Люди жили тут протягом дуже довгого часу, починаючи з енеоліту — VI–V тисячоліття до н.е. Можливо, ще раніше. Це місце було «насиджене» поколіннями мешканців.

Тут проходила переправа через Дунай. Вона поєднувала обидва береги і стимулювала постійний рух людей.

Ті, хто контролював переправи, отримували економічний і військово-політичний вплив. Можна провести паралель із сучасною Туреччиною і контролем Босфору.

Римляни тут збудували фортецю. На старих курганах ставили вартових, які контролювали простір і при загрозі подавали сигнал.

Другий фактор — сама гора, що височіє поміж степів. Вона у всі епохи мала сакральне значення для місцевих спільнот.

Кілька років тому експедиція відкрила цікавий комплекс. Ймовірно, це було жертовне місце: кам’яна платформа і кам’яне кільце — кромлех. Там також знайшли парадну римську кераміку і скарб пізнього латену.

«Прохідний двір» з уламками епох

Цьогорічні розкопки принесли уламки різних культур. Знайшли фрагменти амфор, що датуються часами Александра Македонського. Були й уламки трипільської кераміки — червона глина з чорними лініями.

Виявили фрагмент великої глиняної чаші культури Басарабі. Вона характерна для раннього залізного віку, VIII–VII століть до н.е. Таку кераміку фіксували в Румунії й Болгарії. На території України її до цього знаходили лише біля Орлівки.

Залишки кераміки культури Басарабі

З цінних знахідок — скіфські наконечники стріл і вісімкоподібні бляшки, що слугували елементами одягу раннього залізного віку. Серед пізніших артефактів знайшли срібну турецьку монету, датовану 1730–1754 роками. Цей регіон справді слугував коридором для різних народів.

Наконечники скіфських стріл

Архаїчна мова, важка праця та шикарна засмага

У розкопках завжди допомагають місцеві жителі. Вони добре знають землю і навчилися помічати культурні шари.

Валерій Ампава приєднався до експедиції ще восьмим класом. Каже, що робота важка, і засмага до темно-коричневого кольору гарантована.

Помічник археологів Валерій Ампава

Чверть століття на розкопках працює Дмитро Попов. Для пенсіонера це можливість заробити. Оплата помічників дозволяє їм підзаробити.

Через тривалу участь у експедиціях місцеві вже освоїли ази археологічної роботи. Вони вміють помічати культурні шари, визначати господарські ями і окреслювати їх контури. Копачі радіють знахідкам не менше за вчених.

Помічник археологів Дмитро Попов

Село Орлівка, турецькою «Картал» — «орел», існувало ще наприкінці XVI століття. Спочатку тут жили молдавани. Їхня мова відрізняється від мов навколишніх сіл.

На початку нульових роки експедиція працювала з науковцями з Кишиневу. Вони зазначали: місцева мова має архаїчні риси. Вважають, що село заснували переселенці з південного заходу Румунії.

Переправа для всіх часів та народів

Орлівка на мапі України

У наші дні біля села діє паромний комплекс «Орлівка — Ісакча» з міжнародним пунктом пропуску. Він сполучає Україну з Румунією.

Переправу відкрили в серпні 2020 року. Вона скорочує шлях від Одеси до причорноморських регіонів Румунії, Болгарії, Туреччини і частково Греції на приблизно 200 кілометрів.

Паромний комплекс в Орлівці

Безкоштовні дрова — завжди за селом

Усі, хто проїжджає повз Орлівку, звертають увагу на рукотворний ліс. Місцеві самі висадили верби вздовж протоки Зарзи. Протока з’єднує місцеві озера з Дунаєм.

За селом – рукотворний ліс в Орлівці

Верби садили живцями прямо в вологі береги. Сонце і вода зробили свою справу: пагони швидко виросли у буйні дерева. Взимку селяни спилюють гілки на дрова, залишаючи стовбури. Навесні верби швидко відновлюють крону.

Так місцеві забезпечують себе дровами і мають улюблені місця для пікніків.

Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua