Ключові моменти:
- Коханівка виникла у 1665 році як козацько-селянське поселення на землях Ханської України.
- У селі збереглися кам’яні козацькі хрести та пам’ятка садово-паркового мистецтва — Кохановський ландшафтний парк.
- У XX столітті храм було зруйновано, а на старому кладовищі знайдено скарб зі срібними талерами.
- Коханівка — рідне село художника Ростислава Палецького та місце пам’яті кількох загиблих захисників України.
Матеріал підготовлений на підставі місцевих історичних джерел, архівних даних, розповідей краєзнавців та коментарів представників громади. У тексті використано датовані відомості про заснування села, його адміністративну належність, ключові події XVII–XXI століть та підтверджені біографічні дані визначних уродженців.
Автор статті спирався на свідчення місцевих мешканців, зокрема священника і дослідників, а також на інформацію з Ананьївського історико‑художнього музею. Історичні факти зіставлено з документальними джерелами та датами, що підвищує надійність викладеного.
Прадавнє село вільних козаків, талановитих митців і відважних захисників — Коханівка
У мальовничій долині річки Журавка розташувалося село з мелодійною назвою — Коханівка.
Це центр старостату Ананьївської громади Подільського району, до якого належать села Боярка, Новоселівка, Благодатне, Бондарі, Калини та Пасицели. Село лежить за приблизно 12 кілометрів від Ананьєва і налічує понад п’ятсот жителів.
Ким були перші поселенці Коханівки, які таємниці зберігає місце і якими людьми воно може пишатися — читайте далі.
Від кріпацтва — до волі
Буго‑Дністровське межиріччя завжди приваблювало волелюбних українських селян, які тікали з Правобережжя від кріпацтва в пошуках вільніших земель Ханської України. Згодом на ці терени почали переселятися й козаки.
У XVII столітті в османсько‑українському степовому пограниччі між Бугом і Дністром існували кілька поселень, населення яких складали українські землероби. Ханська Україна, хоч і перебувала під протекторатом Кримського ханства, фактично зберігала козацький устрій: місцевим порядкам часто керували українські військові провідники. Православні громади належали до Браїльської митрополії Константинопольського патріархату, а від населення стягувалися податки на користь султанської скарбниці.
Саме в цей період, поблизу чумацьких шляхів, виникло козацько‑селянське хліборобське поселення. Назва Коханівка походить від прізвища пана — генерал‑майора Павла Білухи‑Кохановського. Полтавський дворянин козацько‑польського походження під час російсько‑турецьких дій був ад’ютантом графа Румянцева і за заслуги отримав у користування великі земельні наділи з підданими‑поселенцями.
Пані й пани: Кохановські, Криворотови, Шестакови
Про Павла Білуху‑Кохановського відомо, що він мешкав у Полтаві, брав участь у війнах, зокрема під Ватерлоо, був освіченою людиною з власною бібліотекою, писав спогади про події 1812 року й підтримував стосунки з Іваном Котляревським, який пропонував допомогу у складанні мемуарів.
Його син Петро працював у Комісії з поліпшення умов життя селян і брав участь у підготовці матеріалів до земельних і селянських реформ.
З 1860 року землі й село належали статському раднику Олексію Криворотову, а з 1896 року — дружині колезького секретаря, дворянці Ользі Шестаковій. Саме вона збудувала в Коханівці панський маєток, залишки якого й досі вражають масштабом, та започаткувала парк з алеями, що переходили в природний лісовий масив.
Сьогодні ця територія відома як місцева пам’ятка садово‑паркового мистецтва — «Кохановський ландшафтний парк». Заповідна ділянка вирізняється віковими дубами, невеликим озером і рідкісними трав’янистими видами.
Скарб у старій могилі та «Вій» у церкві
Українське коріння Коханівки підтверджує старе кладовище з кам’яними козацькими хрестами. Раніше їх нараховували близько сотні, але в 1930‑ті роки некрополь разом із сільським храмом зазнали наруги.
Перші хати мали глинобитну конструкцію з очеретяним покриттям. На початку XIX століття звели кам’яну церкву, яка служила громаді понад століття.
За радянської влади церкву закрили: дзвони зняли, церковне майно частково знищили або розграбували, а приміщення переобладнали під клуб, де відбулися перші на Одещині так звані «комсомольські весілля».
Будівлю потім демонтували після містичної події: одного вечора під час танців, коли грала гармошка, у вівтарі почулися жахливі звуки, що нагадували опис з повісті Гоголя про «Вія». Люди, налякані тим гуркотом, розбіглися, а комісія остаточно зруйнувала храм.
Нині на місці зруйнованої церкви стоїть капличка УПЦ.
З частини церковного каміння збудували двоповерхову школу в Троїцькому, а для зміцнення фундаменту з кладовища виймали кам’яні козацькі хрести. Поблизу місця колишнього некрополя селяни влаштували глинище. Під час однієї з робіт лопати натрапили на давнє поховання: коли труна розсипалася, з неї висипалися срібні талери середньовічної Польщі. Виявлений скарб привласнили власті, а добування глини заборонили.
«На старому кладовищі лишилося лише з десяток козацьких хрестів. Мій земляк, історик і тюрколог Олександр Середа, чиї дід і бабуся поховані у Коханівці, зазначав, що більшість хрестів — справді давні», — розповів місцевий фермер та священник Сергій Поліщук.
Як «куркуль» Євдоким врятував селян від голоду
Священник Сергій Поліщук також поділився сімейною історією про те, як у роки Голодомору 1933 року було врятовано мешканців Петрівського хутірця. Його дід по матері, Євдоким Ткаченко з Черкащини, що переселився в околиці Коханівки ще у 1910 році, після «раскулачення» залишився без господарства: комісари приїхали, забрали майно, худобу й збіжжя, а хату запечатали.
Проте Євдоким встиг засіяти великий шмат землі житом. Коли врожай достиг, він таємно зібрав жито й порівну розділив снопи серед односельців — так врятував багатьох від голодної смерті.
Під час голоду 1946–1947 років людей виручив старий кагат з картоплею, закладений румунськими окупантами в 1943‑му: струхлявілу бульбу змішували з щиром і пекли коржі — саме це допомогло вижити багатьом сім’ям.
Митці — брати Палецькі
В Коханівці в козацько‑селянській родині народився один із основоположників південного стилю декоративно‑прикладного розпису — Ростислав Палецький (1932–1978).
Ростислав прищепив любов до малярства своєму молодшому брату Юрію та багатьом мешканцям Троїцького. На жаль, у 1978 році Ростислава вбили співробітники КДБ через звинувачення в націоналізмі. Після смерті брата Юрій відійшов від малювання, переїхав до сусідньої Новоіванівки і більше не брав до рук пензля. Нещодавно йому виповнилося 85 років, та він досі не відновив творчої діяльності.
Герої російсько‑української війни з Коханівки
Коханівка також дала країні відважних захисників.
Один із них — боєць АТО Вадим Матросов, позивний «Боцман» (1989–2016).
Вадим служив старшим розвідником у 46‑му окремому батальйоні спецпризначення «Донбас‑Україна». Він віддавав перевагу ризиковим рейдам у тил ворога, неодноразово піднімав український прапор безпосередньо перед позиціями проросійських загонів у «сірій зоні». Одного разу він самотужки підпалив ворожий бліндаж, використовуючи чергування вогню з АГС, кулемета й автомата. Іноді «Боцман» навіть застосовував нестандартні засоби у бою.
8 вересня 2016 року Вадим загинув поблизу Мар’їнки.
Інший воїн — Анатолій Гурзу (1992–2022), який загинув у ході повномасштабної війни.
Анатолій був старшим водієм у 88‑му окремому десантно‑штурмовому батальйоні 35‑ї окремої бригади морської піхоти імені контр‑адмірала Михайла Остроградського. Він загинув 19 жовтня під населеним пунктом Давидів Брід у Херсонській області.
Нещодавно в Коханівському старостаті відкрили меморіальний стенд з портретом загиблого захисника Олександра Буза (1999–2025).
Хлопець, який до повернення в рідне село мешкав в Придністров’ї, спочатку добровільно вступив у територіальну оборону разом із батьком Сергієм. Потім воював снайпером у складі відомої бригади «Азов». Останній бій він прийняв 13 липня 2025 року на Донеччині поблизу села Щербинівка Бахмутського району.
Дати і цифри
За понад два століття назви поселення змінювалися — Білугова, Шестаківка, Криворотово — але зрештою прижилася й закріпилася назва Коханівка.
- 1665 — рік заснування поселення.
- 1791 — роком фіксується назва Коханівка.
- Перша документальна згадка про храм відноситься до 1778 року.
- До 1917 року в селі працювало волосне управління; у 265 дворах мешкало близько двох тисяч осіб.
- У селі діяла церква Святого Апостола Якова, при якій працювала церковно‑парафіяльна школа на 48 учнів.
- Функціонували метеорологічна станція, крамниця та земська поштова станція.
- Повітове місто Ананьїв знаходилося за 13 верст, а залізнична станція Мардарівка — за 25 верст.
- Площа «Кохановського ландшафтного парку» — 260 гектарів.
- Заповідник охороняється з 1973 року.
Цитата
Письменник Олекса Шеренговий: «Виставки унікальних робіт Палецького бачили в Генуї і Йокогамі, у Варні й Празі. Його розписи викликали захоплення в академічних і літературних музеях — у музеї Академії мистецтв, у музеях Тараса Шевченка та Лесі Українки; у Каневі, Полтаві, Вінниці. Його відзначали нагородами й дипломами, але він хотів лишатися перш за все художником. Вільним художником».
Раніше ми розповідали про кургани, чумацькі шляхи та долі людей із села Бобрик Великий.
Читайте також:
- Кам’яні хрести Шершенців на Одещині: звідки вони й що говорять про Рахманський Великдень
- Манзир – Лісне: село на межі двох світів, засноване графинею Стурдзе
- Скульптор перетворює Миколаївську громаду Одещини на привабливий туристичний напрямок
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
