Щороку 28 жовтня українці відзначають День вигнання нацистських окупантів з України. Вигнання німецьких військ стало важливою віхою воєнної історії, але не повернуло справжньої свободи. Після відступу нацистів радянська влада відновила тоталітарний контроль. Політичні переслідування, репресії та депортації тривали. Тому ця дата нагадує не лише про кінець окупації, а й про ціну війни й долі людей у тоталітарному режимі.
Від початку світової війни до окупації України
Український вимір Другої світової не почався влітку 1941 року. Він стартував 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Західноукраїнські землі тоді входили до Польщі. Львів і інші міста зазнали авіаударів. 17 вересня 1939 року зі сходу увійшла Червона армія — в дусі пакту Ріббентропа—Молотова.
22 червня 1941 року Німеччина оголосила війну СРСР. Вермахт стрімко рухався на схід. До кінця року більшість українських територій опинилася під німецькою окупацією. Бої супроводжувалися великими втратами серед військових і цивільних. Руйнувалися заводи, підприємства евакуйовувалися, радянські війська відступали.
Перші спроби Червоної армії відновити ініціативу на українських землях не дали довгострокового результату. Наступальні операції зимою 1941–1942 років принесли лише локальні успіхи. Весняні контрнаступи завершилися поразками під Харковом і в Криму. Німецькі сили продовжили натиск. Окупаційний режим поширився практично на всю територію України.
Перелом у війні
«У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів», — розповідають в Українському інституті національної памʼяті.
Однією з ключових подій стала битва за Дніпро. Радянські війська намагалися утримати правий берег і розширити плацдарми для подальшого просування. Форсування супроводжувалося величезними втратами. Частину мобілізованих місцевих чоловіків кидали в бій без належної підготовки і спорядження.
У листопаді 1943 року радянські сили звільнили Київ, але бої за інші частини України тривали місяцями. 1944 року відбулися масштабні наступальні операції: Корсунь-Шевченківська, Кримська та Львівсько-Сандомирська. Саме вони поступово відтіснили німецькі й союзні їм сили на захід, наближаючи завершення окупації більшості українських земель.
Військовий наступ не був єдиним чинником. На окупованих територіях діяли партизани, підпільні групи та рухи національного визволення. Серед них були Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Їхні цілі й методи відрізнялися. Взаємодія між різними силами залишилася складною і часом — ворожою.
73 дні оборони Одеси, окупація та підпілля в катакомбах
Від 5 серпня до 16 жовтня 1941 року Одесу тримали в облозі. Місто захищали радянські військові, Чорноморський флот і місцеве населення. В Одеській національній науковій бібліотеці фіксують: близько 55 тисяч одеситів вступили до народного ополчення та винищувальних батальйонів. Вони допомагали обороні.
Протягом 73 днів захисники відбивали атаки німецьких і румунських військ. Чорноморський флот забезпечував морські перевезення, доставляв підкріплення і прикривав місто з моря. На суші тривали запеклі бої. Одесу били артилерією і наносили авіаудари. Мешканці страждали від нестачі продуктів і медикаментів.
«Захисники міста під Одесою завдали великих втрат 4-й румунській армії — було виведено з ладу понад 160 тисяч бійців ворога, близько 200 літаків, до 100 танків», — наголошують у повідомленнях того часу.
У жовтні 1941 року радянське командування евакуювало війська з Одеси, щоб зміцнити оборону Криму. Після організованого відступу місто окупували німецькі та румунські війська. Окупація тривала до квітня 1944 року.
За цей період Одеса стала ареною масових убивств, репресій і примусової праці. Особливо потерпала єврейська громада. Окупація забрала багато життів: понад 200 тисяч одеситів загинули. 55 тисяч дорослих і 22 тисячі дітей вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Опір тривав і в умовах окупації. В Одесі й передмісті діяли підпільні групи та партизани. Катакомби стали однією з баз підпілля. Підпільники збирали розвіддані, поширювали інформацію й влаштовували диверсії. Вони допомагали наблизити день відступу окупантів.
10 квітня 1944 року радянські війська, за підтримки Чорноморського флоту, партизанів і підпільників, увійшли до Одеси. Бої на підступах до міста та відступ німецько-румунських сил мали вирішальне значення. Вранці над будівлею Одеського театру опери та балету підняли червоний прапор. До десятої години місто було повністю зайняте радянськими військами.
Повернення радянської армії не відновило довоєнного життя одеситів. Населення суттєво скоротилося: якщо перепис 1939 року фіксував понад 601 тисячу мешканців, то навесні 1944-го в Одесі залишалося близько 250 тисяч.
Коли насправді завершилося вигнання нацистських військ з України
Офіційно День вигнання відзначають 28 жовтня. Проте ця дата не означає одночасного відходу німецьких військ з усіх ділянок країни. Наприкінці жовтня 1944 року радянські підрозділи дісталися до району Чопа в Закарпатті. Бої там тривали й у листопаді. За даними істориків, остаточне витіснення німецьких сил із Закарпаття відбулося 25–26 листопада.
Після вигнання нацистів бойові дії за участю українців продовжувалися за межами України. У Європі війна завершилася капітуляцією Німеччини 8 травня 1945 року. В Азії конфлікт завершився капітуляцією Японії 2 вересня 1945 року. На заході України ж збройне протистояння між радянською владою й українським підпіллям тривало ще роками.
Українці у Другій світовій
Українці брали участь у війні в різних ролях. Багато воювали в Червоній армії. Хтось служив у партизанських загонах або в підпіллі. Були ті, хто воював у лавах сил союзників, зокрема в Італії та Франції. Українці брали участь і в боях на Далекому Сході.
За підрахунками істориків, близько семи мільйонів мешканців Української РСР служили у збройних силах СРСР. Прямі людські втрати України оцінюють приблизно в вісім мільйонів осіб. Загальні демографічні втрати були ще вищими. Ці цифри враховують загиблих військових та цивільних, депортованих і померлих від голоду й інших воєнних наслідків.
Перемога над нацистською Німеччиною була результатом спільних зусиль союзників. Твердження, ніби одну країну або армію можна вважати єдиним творцем перемоги, не відображає повної картини конфлікту.
Війна закінчилася, але свобода не настала
Вигнання нацистів стало важливою військовою подією. Воно не поклало край стражданням українців. Радянська влада відновила суворий контроль. Переслідування політичних опонентів продовжилися. Вона боролася з національно-визвольним рухом.
На західноукраїнських землях проводили каральні операції, арешти й депортації. Багато родин втратили рідних або були вимушені покинути домівки. У 1946–1947 роках Україна пережила голод, що забрав сотні тисяч життів. За час війни зруйнували або пошкодили близько 700 міст і селищ і приблизно 28 тисяч сіл. Відновлення економіки відбувалося в умовах дефіциту ресурсів, людських втрат і жорсткого політичного контролю.
Створено за матеріалами: 048.ua
