У шкільному атестаті Діни Стоянової, яка народилася в Ізмаїлі, найнижчий бал стояв у графі «Образотворче мистецтво». Вчителька тоді казала, що малювання — не її. Та сьогодні 37‑річна мисткиня створює велетенські мурали в Європі, розписує багатоповерхівки та перетворює сірі фасади українських міст на кольорові куточки радості.
Це інтерв’ю для видання «Telegraf» не про те, як дівчина з Ізмаїла позбулася сумнівів і здобула успіх. Його тема — чому художники повинні гідно заробляти: це не лише дар, а також багаторічна праця й досвід. І як один розпис на фасаді може змусити людей уперше за півроку підняти очі з телефону, усміхнутися і помітити місце навколо.
«Мені казали, що я не вмію малювати»
Діна Стоянова — уродженка Ізмаїла. Після критики вчительки її самооцінка похитнулася, тому до художньої школи вона пішла пізніше за однолітків. Проте там з’явилася викладачка, яка змінила її ставлення до мистецтва. Саме завдяки їй Діна продовжила малювати, вступила до університету, а кілька років тому оформила ФОП і почала працювати як художниця офіційно.
Зараз вона розписує фасади та інтер’єри, створює картини й ілюстрації. Її роботи можна побачити у десяти містах України та Європи. Серед проєктів — фасад десятиповерхового будинку в Одесі, розпис стіни торгового центру «Острів», оформлення першого інклюзивного пляжу в Одесі, майже 150‑метровий мурал у Відні та інші роботи, що оживляють простори Одеської області й поза її межами.
«Замовлення різноманітні. Здебільшого це розписи для закладів — інтер’єри та фасади. Мета часто проста: привернути увагу. Наприклад, я колись розписала сіру стіну торговельного центру яскравими квітами, листям і птахами. Люди фотографуються на цьому фоні й діляться в соціальних мережах — так місце стає впізнаваним», — розповідає Діна.
Мурал як реклама, яку не перемикають і не ігнорують
Одного разу Діна працювала над фасадом пекарні, що стояла на вузькій вулиці й працювала вже пів року — але перехожі не помічали її. Поки художниця малювала, люди зупинялися, дивилися та питали: «Тут пекарня? Ви тільки відкрилися?» Це приклад ненав’язливої реклами, яка не тільки інформує, а й прикрашає простір, додає йому характеру й приваблює людей, вважає мисткиня.
«Я навчилася відмовляти, якщо не погоджуються на мою ціну» — чому митці мають добре заробляти
Існує поширена думка, що митці та письменники мало заробляють. Діна наголошує: у будь‑якій професії можна мати гідний дохід, і творчі люди не мають бути винятком. Колись вона була невпевненою, допускала помилки, але здобула потрібний досвід. Зараз вона вміє відмовляти, якщо замовник не погоджується на її ставку.
«Художники можуть і повинні заробляти добре. Творчість — це не тільки талант, це щоденна праця і накопичений досвід. Помилки вчили мене реагувати на різні ситуації й не боятися. Рідко хто народжується з готовою стійкістю й вірою в себе — це потрібно культивувати. Важливо не загубити власний голос, розповідати свою історію, а не підлаштовуватися під моду», — каже Діна.
Натхнення — не примха, воно приходить, коли ти захоплений справою і знаєш, що твоя праця оцінюється. У творчому бізнесі ключові дисципліна, системність і відповідальність — тоді з’являються замовлення, великі проєкти і відповідний гонорар.
Як вкладати в мурали ідеї, які помічають ті, хто придивиться
Чи можна в мурали закладати соціальні або політичні меседжі? Діна впевнена: так, і часто це навіть цікавіше, коли в роботі є прихований сенс. Він не завжди читається з першого погляду, але для уважного глядача послання відкривається.
У 2024 році Діна працювала на першому інклюзивному пляжі в Одесі: намалювала дівчину з блакитним волоссям у жовтій стилізованій вишиванці — символі України. У її волоссі силует птаха як знак свободи, а також зображені будинки й ліс, що символізують великий дім‑країну. Сенс не завжди одразу помітний, треба придивитися — але він там є.
На фасаді ТЦ «Острів» її завдання було створити оазис у міському шумі: фантастичні квіти, яскраві папуги й птахи, щоб люди йшли повз і посміхалися. Під час роботи підходили перехожі, дякували й ділилися емоціями — саме такі моменти для мисткині важливі.
«Це має значення, особливо зараз: людям потрібні миті радості і натхнення. Якщо хоч на кілька хвилин хтось усміхнеться і відчує полегшення — це вже великий результат», — каже Діна.
Наймасштабнішим проєктом для неї став розпис фасаду десятиповерхівки в Одесі: Діна працювала разом із командою художників уперше на такій висоті й у такому масштабі.
У Румунії вона створила кілька розписів у різних містах, а навесні їздила до Відня, де малювала майже 150‑метровий мурал прямо на вулиці.
Клієнт просив строгий графічний розпис у чорно‑білій гамі. Діна створила архітектурні мотиви, образ дівчини, квіти та ластівок. Квіти взяла польові, місцеві — як символи цієї землі, а ластівки означали добре життя і свободу.
Наприкінці серпня Діна працювала над муралом для дитячого садка в Одесі, що розташований неподалік порту й постраждав під час війни — були вибиті вікна. Ремонт підписали японські партнери, які профінансували відновлення, а художниця оформила фасад: дві дівчинки — українка й японка — під сакурою, поруч частинка українського лугу. Це образ єдності народів, що підтримують одне одного в біді. Діна також додала паперових журавликів і лелек: у Японії журавель — символ миру й надії, а в нас лелека символізує дім.
Чому Діна обирає життєствердне мистецтво
Як розповідати про Україну так, щоб це було почуте, але не сприймалося агресивно? Діна вважає: потрібно говорити про культуру та власну історію щиро і ненав’язливо — тоді це буде цікаво й зрозуміло іншим.
Вона радить вплітати в сучасний образ елементи етніки, осучаснювати традиції й додавати автентичні мотиви до мистецьких робіт — проте робити це делікатно, без наполегливості.
Діна прагне створювати життєствердні образи, які викликають усмішку й залишають промінь надії. Там, де є світло й творчість, з’являється радість — а з нею і надія.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
