Учитель із Байбузівки Сергій Михайлищук добровільно пішов на війну, командував ротою на Донеччині і отримав тяжкі поранення. Після лікування та реабілітації він повернувся додому, але наслідки контузії і травм завадили йому повернутися до повноцінної роботи з дітьми. Родина вже понад два роки домагається виплат за поранення, на які чекають безрезультатно.
Ключові моменти:
- Учитель із Байбузівки добровільно пішов на фронт і очолив роту.
- У квітні 2024 року він відмовився вести бійців на ризиковий штурм.
- На штурмі, що провели без нього, з 15 бійців вижили лише троє.
- Після тяжких поранень Михайлищук повернувся додому, але досі не отримав усіх належних виплат.
З фізрука у капітани
2014 року Сергій, учитель фізичного та військового виховання, пройшов відповідний вишкіл і отримав звання капітана запасу. На другий день повномасштабного вторгнення він разом із добровольцями прийшов до військкомату.
Він увійшов до складу тероборони та будував блокпости й укріплення на території громади. Через рік призначили ротним у новоствореному стрілецькому добровольчому батальйоні «Чорноморська Січ», що формувався в Одесі.
Як педагог, він навчав бійців базовим навичкам військової підготовки. У Широкому Лані під Миколаєвом батальйон відпрацьовував координацію бойових дій із підрозділами 21-ї ОМБр.
Відмовився виконати наказ
З середини червня 2023 року бійці «Чорноморської Січі» воювали на Луганщині та Донеччині. Рота Михайлищука базувалася в районі села Терни Донецької області. Оборона там велася в умовах постійних важких боїв.
Щоб не наражати людей на марну втрату, капітан Сергій відмовився виконати наказ штурмувати переважаючі позиції ворога біля селища Зарічне, що поряд із Лиманом і Кремінною. Командування понизило його в званні до старшого лейтенанта та призначило командиром стрілецького взводу.
Новопризначений ротний віддав наказ і направив особовий склад на штурм. Це сталося 24 квітня 2024 року.
З 15 бійців вижили троє
Ворожі дрони миттєво накрили тих, хто пішов на штурм. З 15 бійців взводу вижили лише троє, решта були поранені або загинули.
Дружина Сергія, Людмила, дізналася про події від побратимів. Нині та територія тимчасово окупована. Рідним вдалося повернути останки лише чотирьох солдат, інших вважають зниклими безвісти.
«Сергія з іншими пораненими евакуювали в Лиман, а потім переправили в Харків», — розповіла Людмила. Вона і брат Сергія Віктор виїхали забирати його, але місто сильно бомбили. Чоловіка без документів відправили у Львів.
Командування батальйону видало Людмилі посвідчення УБД Сергія і довідку про обставини поранення для проходження медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).
Лікування, реабілітація та бюрократичні митарства
У львівській лікарні Сергієві зробили кілька термінових операцій. Дружина приїхала доглядати чоловіка під час лікування.
Після реабілітації в Ужгороді восени 2024 року він нарешті повернувся додому. За ним збереглося робоче місце в школі, але навчальний заклад реорганізували в початкову школу. Сергію дали перший клас, адже окрім диплому Миколаївського вишу, він має освіту вчителя початкових класів з Балтського педучилища.
Та контузія спричинила часткову втрату слуху, а поранення підточили фізичний і психологічний стан. Сергій більше не може повноцінно працювати з дітьми, тому він поступився місцем дружині.
Після проходження МСЕК йому присвоїли третю групу інвалідності. Пенсію почали виплачувати лише цьогоріч. Виплат за поранення він досі не одержав.
Захиснику регулярно потрібно лікування й реабілітація. Сімейний бюджет не витримує всіх витрат, тому останні два роки родина добивається одноразової грошової допомоги за ушкодження здоров’я та збільшення пенсії.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
