куди зникли ставки та що роблять рибалки

Норма – п’ять кіло, і карасі не враховуються

Дмитро Кіосе, голова Бессарабського товариства рибалок:

– Ми заснували товариство у 2006 році. Наразі в нас 150 членів. Основне завдання – рибальство та зариблення Бессарабського ставка. За двадцять років ми випустили в ставок більше двох тонн риби і внесли 70 тонн підкормки. Також створили умови для риболовлі.

Нашою основною метою є збереження ставка. Членські внески, мінімально 300 гривень на рік, використовуються для купівлі малька, лікування риби та підгодівлі. Розводимо товстолоба, білого амура, коропа та карася.

У нерестовий період ловля заборонена, а під час війни рибалити можна лише у світловий час. За ловлю ми не беремо гроші, але пропонуємо зробити внесок – 50 гривень з вудки. У нас суворо заборонено використовувати електровудки, резинки і донки, а риба, яка виловлюється, повинна важити не менше одного кілограма.

Згідно з новими правилами рибалки повинні мати засоби для вимірювання ваги та довжини риби. Дозволена норма улова на одну особу становить п’ять кілограмів, карасі не враховуються. Також рибалка може забрати трофей – якщо виловить велику рибину вагою більше трьох кілограмів. День рибалки – улюблене свято. Раніше ми проводили заходи, а зараз просто зберемося, порибалимо, наваримо юшки та поспілкуємося.

Чому не можна рибалити всім?

Станіслав Тишко, орендар ставка, село Миколаївка, Бородінська громада:

– Я взяв ставок в оренду на двадцять років. Він був занедбаний, майже висох, тому я зробив три свердловини для поповнення води, викопав канали, укріпив дамбу та зарибив його. Раніше, коли орендна плата становила тридцять тисяч гривень на рік, я пускав усіх охочих. Однак оренду підвищили до п’ятисот тисяч – це значні витрати. Тому зараз рибалок не пускаю, а самі ловимо рибу для продажу в рибній крамниці на ринку. Чесно кажучи, не знаю, чи зможу заробити таку суму.

Орендарі ставків залежні від погоди, як фермери. Якщо йде дощ – ставок повний, а немає – доводиться качати воду зі свердловин. Наразі ставок наповнений тільки на п’ятдесят відсотків. Тож ми намагаємося зберегти його, що потребує великої праці та коштів. Якщо буде достатньо дощів, для всіх відкриємо рибалку.

На День рибалки вирішили провести турнір – запрошуємо охочих, зваримо юшку. Я сам великий прихильник риболовлі. Мій найбільший улов – сом вагою шістдесят кілограмів, якого піймав у дельті Дунаю. Морив його дві години, і він непогано порозважав!

«Нічийні» ставки висихають

Андрій Міхов, заступник голови Буджацького товариства рибалок:

– Товариство ми заснували на початку великої війни. Зараз у нас 150 рибалок, і немає членських внесків. Коли є необхідність, ми збираємося разом, підраховуємо та скидаємося грошима. Останніми роками укріпили дамбу, встановили бесідки, обладнали зони для відпочинку та риболовлі, провели електрику та встановили вагончик для чергування на водоймі. З якостей риби, що випускаємо, – товстолоб, короп, білий амур, карась. Місцеві можуть безкоштовно рибалити на одну вудку; якщо ж більше, потрібно доплатити 50 гривень.

Впевнений, такі товариства необхідні для збереження водойм. За останні п’ять років у громаді висохло шість ставків, а залишилося лише три – два Миколаївські і наш. Це наслідок посухи, і ці ставки раніше були «нічийними» – ось і результат.

Також ми залучаємо школярів до збереження навколишнього середовища та навчаємо правилам поведінки на водоймі.

Охочих порибалити в прикордонній смузі – небагато

Леонід Чербаджі, орендар ставка, село Вільне, Тарутинська громада:

– Я орендую ставок вже двадцять два роки. Природні джерела рятують його від пересихання. Ми встановили греблю для збереження води. Раніше її тоннами забирали сільгосппідприємства та люди для поливу, тому нам довелося це заборонити. Це колись було популярне місце для відпочинку. Під час війни ставок потрапив до прикордонної зони, тому рибалки перестали його відвідувати. Проте з сином Олексієм ми зариблюємо ставок, тут зараз є плотва, окунь, щука, короп, товстолоб, карась і раки. Раніше у Тарутинському районі було двадцять дев’ять ставків, але більшість висохли або перетворилися на калюжі.

Як живеться на березі ставка?

Іван Топчу з села Миколаївка не тільки дбає про ставок, а й проживає тут. Ставок розташований на території його фермерського господарства. Спочатку Іван займався зарибленням, а через певний час настільки захопився, що в 1996 році побудував тут дім, де живе з дружиною Надією.

– Приїжджі дивуються, як ми живемо в лісі. Нам подобається. Вранці, прокидаючись і бачачи цю красу – дзеркало води, качок в очереті, лебедів – відчуваєш неймовірне єднання з природою. Я побудував греблю, зариблюю ставок, займаюся підкормкою.

Зараз рибалити не дозволяю, бо запустив малька, нехай підросте. Люди приїжджають просто відпочити. Є альтанки, містки, гамаки, волейбольний майданчик. Я придбав катамаран, для дітей – батут, гойдалки. Також ми завезли пісок, встановили літній душ і туалет. Є й живий куточок з козами, кролями і нутріями. Для пікніків є мангали, тандир і літня кухня. Маємо навіть невелику осетрову ферму. Хто приїхав до нас хоча б раз, обов’язково повертається. І рибалку організуємо, але згодом.

Рибалки про рибальство

Юрій Бакарогло, село Новодолинське:

– Рибалити я почав ще з дитинства. Ми жили в Кантемірі (тепер Підгірне, Новодолинський старостат) поруч з чудовим ставком. Якось дорогою до школи я побачив, як риба плаває, і спіймав руками коропа на шість кілограмів. До школи я так і не дійшов – поніс улов додому. На жаль, п’ять років тому цей ставок висох.

Сергій Голубішко, селище Буджак:

– Я став рибалкою років у сорок. Багато хто вважає, що для цього не потрібен розум. Проте це не так – ви повинні навчитися, розбиратися в снастях та приманках. Найбільший улов – короп вагою сім з половиною кілограмів, якого я спіймав на Миколаївському ставку. Ох, який він був важкий, я навіть впав у воду, та не випустив його.

Юрій Шульгін, село Богданівка:

– Ми рибалимо разом із дружиною; вона ще з батьком рибалили. Раніше поряд із селом протікала річка Чага, і ми часто їздили на рибалки. Наш рекорд – білий амур на шість кілограмів. Але річка пересохла, тому тепер іноді їздимо на сусідні ставки. Буває, жінки неохоче відпускають чоловіків на риболовлю, але моя Марія завжди поруч.

Петро Цушко, село Надрічне:

– У дитинстві ми багато часу проводили на Надрічненському ставку, але чотири роки тому він висох. Мій восьмирічний син також любить рибалити, але тепер треба їздити кудись для цього. У Бородінській громаді щороку до Дня рибалки проводять турніри зі спортивної риболовлі, і ми з Глібом два роки підряд ставали переможцями. У цьому році знову поїдемо, син вже готується.

Іван Дімітров, селище Буджак:

– Минулого року син Юліан змусив мене приєднатися до товариства рибалок. Спочатку я сумнівався, але потім зрозумів, що вони роблять важливу справу – підтримують ставок, зариблюють його. Якщо б не товариство, вже й карасів не залишилося б, а нещодавно Юлік витягнув білого амура вагою два з половиною кіло. Я обожнюю рибалку, але по-справжньому захопився нею завдяки синові – його не відірвеш від цієї справи. Та це чудова можливість поспілкуватися.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не завжди відображають офіційну позицію партнерів.