Куяльницький лиман на Одещині має близько 28 кілометрів завдовжки. Він відомий надзвичайно солоною ропою, сірководневими муловими грязями та захопливими заходами сонця.
Від морської затоки до солоного лиману
Куяльницький лиман виник на місці колишньої морської затоки. З часом гирло Великого Куяльника відокремилось від Чорного моря. Між лиманом і морем утворився Пересип, що перекрив зв’язок. Вода почала випаровуватися, а солоність стрімко зросла. На дні накопичувалися шари мінералізованого мулу.
За однією з версій, назва «Куяльник» походить від тюркського слова, яке означає «густий». Інша версія пов’язує назву зі слов’янським словом для човнової пристані. Через цю місцевість давно проходили торговельні шляхи. Один із маршрутів пов’язував внутрішні райони з Причорноморʼям. Дослідники припускають, що давня пристань була на шляху Рось — Південний Буг — Кодима — Куяльник до Чорного моря.
У середньовіччі тут діяла генуезька факторія Джінестра. Після природного відділення лиману почалося накопичення солі. Про багатство водойми писав Гійом Левассер де Боплан у «Описі України». Він зазначав, що в лимані водилася велика риба. Чумаки вивозили куяльницьку сіль на великі відстані.
Як у 1833 році Куяльник став курортом
У 1833 році доктор Ераст Андрієвський переконав графа Воронцова створити на Куяльнику грязелікарню. Тоді князь Іван Жевахов передав місту понад шість десятин землі для купалень. «Сам Андрієвський казав про курорт: «In sale salus!» — «У солі — здоров’я!»», — згадує одеський історик Дмитро Жданов.
12 червня генерал-губернатор Михайло Воронцов доручив почати організацію закладу. Архітектор Кошелєв розпочав будівництво купалень 14 червня. Уже 29 серпня 1833 року він повідомив про завершення робіт. Перший заклад був простим. Облаштували приміщення для теплих грязьових і піщаних ванн. Також поставили намет для холодних купань. Лікування вів Ераст Андрієвський. Він систематично спостерігав пацієнтів і фіксував, при яких недугах процедури діють найкраще.
Фото: Дмитро Жданов
Фото: Дмитро Жданов
Популярність Куяльника зростала швидко. Уже в другій половині XIX століття сюди їхали не лише одесити. Пацієнти приїжджали з інших регіонів і з-за кордону. На початку XX століття курорт отримав розвинену інфраструктуру. Там були санаторії, дачі, ресторани, поштова станція, телеграф, бібліотеки й концертні майданчики.
Особливе місце посіла будівля грязелікарні 1892 року. Її спроєктував архітектор Микола Толвінський. Над інженерними рішеннями працював винахідник Йосип Тимченко. Комплекс створили за павільйонною системою. Окремі лікувальні приміщення зʼєднували галереї навколо саду. Чотири вежі з мінаретами надали будівлі мавританський вигляд.
Тимченко збудував машинну будівлю для комунікацій. Вона забезпечувала подачу та підігрів лікувальних матеріалів. Завдяки цьому комплекс працював значно ефективніше за перші дерев’яні купальні. На початку XX століття курорт був надзвичайно популярним. У 1904 році близько 40 тисяч людей пройшли лікування за сезон.
Що робить Куяльник особливим
Головне багатство лиману — не лише вода. Це природний комплекс ропи, грязей і мінеральних вод. Через інтенсивне випаровування вода концентрує солі. Так утворюється ропа — насичений сольовий розчин.
За результатами гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних та медико-біологічних обстежень виявили пелоїди. На дні лиману формуються сірководневі мулові грязі. Ці відклади мають лікувальний характер і використовувалися в санаторно-курортній практиці.
«Куяльницький лиман належить до групи закритих лиманів північно-західного Причорномор’я і є унікальним водним об’єктом загальнодержавного значення, віднесеним до категорії лікувальних», – йдеться у статті.
Геологія території також привертає увагу. Через район лиману проходить глибинний літосферний розлом. Дослідники вважають, що він впливає на природні процеси в цій місцевості.
Які властивості традиційно пов’язують із куяльницькими грязями
Пелоїди Куяльника застосовували у санаторно-курортному лікуванні при різних захворюваннях. Зокрема, їх використовували при:
- захворюваннях опорно-рухового апарату;
- окремих захворюваннях периферичної нервової системи;
- деяких гінекологічних захворюваннях;
- реабілітаційних процедурах у межах санаторно-курортного лікування;
- зовнішніх бальнеологічних процедурах із використанням грязей та ропи.
Куяльник відомий також мінеральною водою хлоридно-натрієвого складу. Її розглядають як ресурс у лікуванні захворювань органів травлення. Водночас важливо відрізняти традиційні практики від сучасної доказової медицини.
9 жовтня 2023 року Міністерство охорони здоров’я України опублікувало матеріал, який наполягав на розмежуванні пелотерапії та активної реабілітації. У відомстві пояснили, що сучасна реабілітація базується на роботі пацієнта з мультидисциплінарною командою. Вона передбачає поступове відновлення функцій організму. Натомість грязелікування вважають пасивним методом. Його ефективність для реабілітації має недостатню доказову базу.
У МОЗ підкреслюють:
- наукових доказів того, що грязі лікують або забезпечують реабілітацію, недостатньо;
- сучасна активна реабілітація має значно міцніше доказове підґрунтя.
Для медичної реабілітації варто орієнтуватися на рекомендації лікарів і методи з підтвердженою ефективністю.
Куяльник почав пересихати
Сьогодні головна загроза лиману — брак води. Куяльник живиться підземними водами, опадами та стоком Великого Куяльника й інших невеликих річок. У посушливі роки цього не вистачає. Випаровування з водойми може досягати близько 42 млн кубометрів на рік.
Природний цикл лиману передбачає підйоми й падіння рівня води. Під час сильних посушень дно неодноразово оголювалося. На поверхні утворювалися соляні кірки.
Сучасний стан ускладнює й діяльність людини. Екологи виділяють низку проблем:
- обміління Великого Куяльника;
- незаконний видобуток піску;
- створення штучних дамб і ставків;
- зменшення природного стоку води до лиману;
- промисловий видобуток грязей;
- загальне скорочення водних ресурсів регіону.
Проблема обміління досить давня. В різні періоди розглядали варіанти поповнення лиману морською водою. Куяльник зʼєднували з Чорним морем у 1907 та 1925 роках. У 2014 році в Одесі запустили трубопровід для подачі морської води до лиману. На початку 2022 року Куяльницький лиман отримав статус національного природного парку.
Створено за матеріалами: 048.ua
