Район сформувався у 30-ті роки XIX століття на звичних хуторських площах, де мешкали молдавани, українці, поляки та арнаути. Сюди почали переселятися малозабезпечені єврейські сім’ї з Молдови та Західної України, адже вартість житла була відносно низькою. Планування вулиць Молдаванки враховувало потреби біндюжників — вантажників, які доставляли вантажі в порт за допомогою великих двохосних возів.
Для біндюжників зводили довгі вузькі двори довжиною до 150 метрів: з одного боку — житлові приміщення, з іншого — господарські будівлі для коней, возів та кормів. В одному дворі переважно проживало декілька родин біндюжників, які часто об’єднувалися за національністю для спільної роботи, але в повсякденному житті жили в гармонії.
Цей район славився своїми унікальними традиціями. Щороку біля Кришталевої синагоги відбувалися кулачні бої між біндюжниками-євреями та їхніми неєврейськими опонентами — без правил, до першої крові, а після поєдинків суперники разом святкували в місцевих кабаках. Саме після одного з таких бійок Єврейська лікарня на вулиці М’ясоїдівській почала приймати пацієнтів різних національностей.
Випробування XX століття
До Другої світової війни більшість жителів Молдаванки становили євреї. Після визволення Одеси 10 квітня 1944 року в районі проживало 245 тисяч осіб, але на початку наступного року залишилося лише 95 тисяч — інші загинули під час Холокосту або опинилися на фронті. За 30 років Одеса виросла до мільйона жителів завдяки масовій міграції.
Після війни Молдаванку заселили працівники фабрик і заводів. 18 грудня 1960 року тут стався справжній бунт. Все почалося з конфлікту п’яного солдата з продавцем на прізвисько Юрко-рибак. Коли міліція взялася за затримання військових, натовп допоміг їм уникнути арешту, побив міліціонерів і перекинув службову вантажівку.
Бунт швидко розростався: громили магазини, перукарні, бібліотеки, спалили пожежні автомобілі. Ніч з 18 на 19 грудня була за бунтівниками. Зранку влада оточила район військовими. Маршал Бабаджанян вирішив надіслати солдатів для придушення заворушень, але дав чіткий наказ — не використовувати вогнепальну зброю. Завдяки цьому вдалося уникнути жертв, за що місцеві завжди були йому вдячні.
Життя та характер району
Справжня суть Молдаванки виявляється в розповідях її жителів. Одна з найяскравіших історій — про родину Вови та Тані. Вова працював м’ясником на Привозі, а Таня — старшою продавчинею в хлібній крамниці. Їхній німецький вівчарка Ральф став своєрідною знаменитістю району.
Коли Вова затримувався на базарі, Таня відправляла Ральфа шукати його. Пес безпомилково знаходив господаря в заплутаних проходах Привозу і тягнув його додому. Якщо Вова не міг утримати рівновагу, він спирався на базарну тачку, а Ральф підштовхував його ззаду, вказуючи напрямок. На перехресті з жвавим рухом собака зупиняв господаря і чекав зеленого світла світлофора.
Ця сцена щоразу збирала величезну кількість глядачів. Трамваї та тролейбуси учтиво пропускали цю незвичну пару. Спроби допомогти Вові Ральф відхиляв грізним оскалом — мовляв, ми самі впораємося.
Сьогодні склад населення Молдаванки знову змінюється через активне житлове будівництво. Якою буде Молдаванка в майбутньому, точно ніхто не знає. Але, безумовно, тут залишаться добрі сусіди, які сподіваються на власні сили і дивляться у майбутнє з оптимізмом. Адже так було, так є і так залишиться — мабуть, тут щось особливе в повітрі.
