Лелеки щовесни повертаються, а село спорожніло: будні Бочманівки на Одещині

Лелеки щовесни повертаються, а село спорожніло: будні Бочманівки на Одещині

Ключові моменти:

  • Бочманівка зберегла багатонаціональні традиції та унікальну культурну спадщину
  • У селі зберігають свідчення очевидців Голодомору 1932–1933 років
  • Будинок культури й бібліотека залишаються центрами громадського життя
  • Село відоме фестивалями, народними піснями та борщем із любистком

Край, куди щораз повертаються лелеки

Бочманівка — невелике село Подільського району в складі Куяльницької громади, яке зберігає багатий пласт народної ідентичності: місцеві пісні, звичаї та ремесла, що передаються з покоління в покоління.

Журналісти поспілкувалися з місцевими жителями, працівниками культурних закладів та фіксувачами історичних свідчень із сільської бібліотеки, де зберігаються спогади про трагічні події XX століття.

Історія Бочманівки показує, як громада з близько 900 мешканцями продовжує плекати традиції, підтримувати культурні ініціативи та берегти пам’ять про минуле для наступних поколінь.

Детальніше про походження села та його сучасне життя — читайте у матеріалі нижче.

Бочманівка на мапі

Бочманівка на мапі Одещини

Тут не змагаються, а доповнюють одне одного

На в’їзді в село здається, що місцевість рівнинна, але Бочманівка лежить на Подільській височині: її пейзаж формують зелені пагорби й родючі долини, де бере початок річка Кучурган та розкинулося ставкове плесо.

Хрест при в’їзді у село

Хрест при в’їзді у село

У Бочманівці мирно співіснують українці, молдавани, росіяни, болгари, роми, вірмени — кожна родина береже власні звичаї, але вони тісно переплетені між собою. На весіллях лунають і українські, і молдавські пісні, а на ярмарках можна скуштувати страви різних народів. Тут різні культури не конкурують — вони доповнюють одна одну.

Спогади бочманівців про голод збережено

Став у Бочманівці

Став у Бочманівці

Бочманівка, як і багато українських сіл, пережила Голодомор 1932–1933 років із тяжкими втратами та стражданнями. У книзі «Спогади свідків Голодомору» зібрані свідчення очевидців, серед яких — записи про долі конкретних сімей.

Один зі спогадів розповідав, що батько залишив родину, вирушивши на заробітки, і додому вже не повернувся; старший син взяв на себе походи по полях і турботу про сім’ю. Люди виживали, збираючи траву, ягоди, гриби, іноді їли горобців або інший дикий дрібний здобич — усе, щоб не померти з голоду. За заборону на заготівлю дров чи колосків стежили, тож інколи доводилося спалювати сухий гній для опалення.

Лопатюк Валентина Павлівна

Лопатюк Валентина Павлівна

Валентина Лопатюк, якій нині 99 років, пам’ятає дитячі роки голодної доби: діти збирали колоски, але поля охороняли. У пошуках харчу йшлося про будь-які рослини — лободу, виноградне листя, калачики. Знахідкою вважалося навіть лушпиння від картоплі. Ночами проводилися обшуки, відбирали останнє. Вижити допомагали випадки, коли хтось із родини отримував пайок на роботі.

Вшанування Героїв у Бочманівці

Вшанування Героїв у Бочманівці

У сільській бібліотеці збережені свідчення очевидців Голодомору, щоб передати майбутнім поколінням правду про цю трагедію та не допустити її забуття.

Колгосп-мільйонер, який проклав дороги, що служать дотепер

Дитячий майданчик у селі Бочмановка

Дитячий майданчик у селі Бочмановка

Під час колективізації в межах Чубівки, Тимотинівки та Бочманівки створювали колгоспи, які після Другої світової війни об’єдналися в одне господарство. У 1962 році колгосп імені Тараса Шевченка очолив Володимир Овсянецький, який запровадив інновації з тваринництва та інших галузей, запозичені з передових ферм Херсонщини.

За його керівництва господарство розрослося: тут налічувалося понад дві тисячі голів великої рогатої худоби, працювали ковбасний цех і цементний майданчик, прокладалися дороги, що й досі слугують місцевим мешканцям. Тоді колгосп отримав статус «мільйонера» за обсягами виробництва.

Дитячий садок

Дитячий садок

Згодом господарство пройшло реформи й сьогодні працює як товариство «Інсахарпром», яке продовжує брати активну участь у житті села.

Від глиняної хати — до сучасної книгозбірні

Село має сучасну бібліотеку, що розміщена в Будинку культури; її очолює Каріна Пушкіна.

«Нинішня бібліотека — це не просто сховище книг, а повноцінний культурний та освітній простір», — каже керівниця. Нещодавно на базі бібліотеки в рамках Інтелект-форуму «Українська книга на Одещині» пройшов круглий стіл, присвячений розвитку книговидання в регіоні.

Катерина Мельнік, директорка Будинку культури

Катерина Мельнік, директорка Будинку культури

Будинок культури, яким керує Катерина Мельнік, є головним осередком культури Куяльницької громади. Сьогодні важко повірити, що колись культурне життя села починалося в глиняній хаті: тут вже тоді діяв хор і ансамбль, пізніше з’явилися театр мініатюр та гумористичні сценки, які довго згадували місцеві мешканці.

Будинок культури у Бочманівці

Будинок культури у Бочманівці

Нещодавній ремонт Будинку культури здійснено в рамках програми розвитку північної частини Одещини, що дозволило оновити простір для концертів, гуртків та суспільних заходів.

Фестивалі, відомі по всій Україні

У 2020-х роках Бочманівка перетворилася на помітний культурний центр: тут проводили виїзні заходи Всеукраїнського форуму «Українська книга на Одещині» та гастрономічний фестиваль «Вишня-Fest».

Фестиваль «Вишня-Fest»

Фестиваль «Вишня-Fest»

Бочманівка стала однією з локацій форуму «Українська книга на Одещині»

Бочманівка у 2026 році стала однією з локацій Всеукраїнського форуму «Українська книга на Одещині»

Аматорські театральні та фольклорні колективи беруть участь в обрядових дійствах, а дитячі та молодіжні гуртки декоративно-прикладного мистецтва, вокальні колективи («Домісольки», «Елегія», «Легіт»), театральний гурток, клуб «Ігросвіт» та читці художнього слова збагачують місцеву культуру.

Вони постійно беруть участь у святкуваннях громади, фестивалях, конкурсах, просвітницьких і благодійних концертах на підтримку ЗСУ.

Читайте також: У селі на Одещині письменники збирали черги за автографами — як Бочманівка стала центром книжкового свята

Борщ із любистком, що підкорив гостей із США

У Бочманівці з великою турботою зберігають історію: ініціатива Катерини Мельнік — відеопроєкт «Село моє» — розповідає про традиції, колорит, туристичні місця та культурно-історичну спадщину села.

Криниця у селі Бочманівка

Криниця у селі Бочманівка

На місцевих святах традиційно накривають великі столи. Делегація з Берлінгтона (США), наприклад, була вражена смаком бочманівського борщу з любистком, який презентували на фестивалі «Пан Борщ» у сусідньому селі.

«Побувавши одного разу в нашому краї, ви захочете сюди повернутися», — каже пані Катерина. Вона переконана, що люди, які вимушено роз’їхалися через війну, зрештою повернуться до Бочманівки, так само як щовесни повертаються лелеки.

Таланти Бочманівки

Таланти Бочманівки

Історична довідка

  • Село засноване на початку XIX століття. Після звільнення Північного Причорномор’я від Османської імперії землі відходили до Російської імперії й надавалися поміщикам.
  • Територія потрапила до управління Поділля, куди належали сучасні Житомирська, Хмельницька та Вінницька області.
  • Першими поселенцями були українці, румуни та переважно поляки, через що місцевих іноді називали польщаками.
  • На місці сучасної Бочманівки у 1830-х роках виникли Єлисаветівка (пізніше — Чубівка), Тимотинівка, а згодом і Бочманівка.
  • Сьогодні ці три села утворюють Бочманівський старостинський округ Куяльницької громади.
  • Перша метрична згадка про село датується 1882 роком, але офіційною датою іноді називають 1852 рік.
  • Першу хату-читальню відкрив у 1918 році Юхим Притуляк; у ній налічувалося близько 25 книг. До Другої світової війни бібліотека зросла до 1100 книг і мала 150 читачів.
  • Під час Другої світової війни бібліотеку було знищено.
  • У 1946 році мешканці села на чолі з Миколою Паліонком почали створювати нову книгозбірню.
  • Нині в селі проживає близько 900 людей.

Їхні нащадки й досі живуть у селі

  • Серед родин-засновниць, чиї нащадки дотепер мешкають у селі: Чабани, Стелі, Цуркани, Кабаки, Борівські, Хмарські, Якубовські, Банташі, Тимуші, Карауші.
  • Перші крамниці належали єврейським підприємцям Фудвану та Морозовському, які привозили товари з Балти та Одеси.

Щодо походження назви села існує кілька версій: одна пов’язує назву з прізвищем управителя Бочман, інша — з народною фразою «Бач, як манить земля».

Раніше ми розповідали про закриття шкіл і дитсадків у інших селах Одещини та про те, як вони сьогодні виживають.

Читайте також:

  • Озеро з лебедями, порожні хати і три учні у школі: чим живе село на Одещині
  • Тисячі овець, 70 тонн вина і дідусів скарб: чим вражає старе село на Одещині

Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua