Ключові моменти:
-
Письменники з Одеси пішли добровольцями на фронт і творять прозу, засновану на власному бойовому досвіді;
-
Деякі книги створювалися безпосередньо під час служби, інші були опубліковані вже після загибелі авторів;
-
Автори ставлять за мету зафіксувати правду про війну мовою тих, хто її переживає.
Свідчення з передової: чому ці тексти важливі
Повномасштабне вторгнення кардинально вплинуло не лише на повсякдення країни, а й на розвиток української літератури. Серед тих, хто взяв до рук зброю, — митці, письменники та інтелектуали. Одеса — одне з міст, де сьогодні автори служать у Збройних силах та одночасно формують корпус сучасної воєнної прози.
Матеріал побудовано на вивченні опублікованих книг, воєнних щоденників, відкритих інтерв’ю і біографічних даних авторів. Тут наведено факти про їхню службу, відомості про нагороди, літературні відзнаки та тиражі видань. Усі прямих цитат залишено без змін.
Ці тексти не про війну загалом, а про особисті переживання людей, які перебувають на лінії фронту.
Валерій Пузік: війна в словах тих, хто її бачить зблизька
Валерій Пузік — помітна постать у сучасній українській воєнній прозі, художник і режисер за фахом.
У 2015 році він добровільно приєднався до бойових дій на Донбасі в складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Досвід тих подій став основою так званої «трилогії АТО»: «Монолит», «Шахта», «Я видел его живым, мертвым и снова живым».
На початку повномасштабного вторгнення 2022 року він знову добровільно повернувся до лав захисників.
— Настроение, с которым шел на фронт и в 2015-м, и в 2022 годах, не изменилось, — делится писатель, — Ты идешь в один конец, отпускаешь все, что было. Мотивация не отличалась. Я шел в армию за свою Одессу — за свой дом, свою улицу, свой пляж «Собачка», за Французский бульвар, за университет, где учился. За Одессу, в которую хочется вернуться, — «праздник, который всегда с тобой».
Війна також змінила спосіб письма. На передовій складно працювати над великим романом — не вистачає ні часу, ні умов. Тому короткі замітки, кілька абзаців щодня стали основним способом фіксації пережитого.
Серед речей, які для нього мають особливе значення, — пластиковий солдатик від сина, шишка з парку Перемоги та мушля з пляжу «Собачка». Не менш важливим оберегом письменник вважає блокнот із ідеями.
Читайте також: Звідки взялися найвідоміші слова та фрази війни?
Після 2022 року Валерій створив книги «С любовью — папа», «Охотники за счастьем», «Кем мы были». «С любовью — папа» — це діалог із сином, який залишився в тилу. У 2023 році ця книга опинилася у списку найкращих прозових видань року за версією PEN-клубу.
— Эти тексты больше тяготеют к иллюстрированию того, что за письмами, — говорит писатель, — Ты же не можешь сыну рассказывать об ужасах. Внутренняя цензура всегда присутствует: что можно писать, а что нельзя. Единственный критерий отбора — дать надежду, выразить свою любовь, тоску в разлуке и меньше говорить о неопределенном будущем.
Збірка «Охотники за счастьем» була номінована на премію «Книга року BBC-2024». Пузік переконаний, що література нині виконує роль пам’яті.
— Функция литературы сейчас, по моему субъективному мнению, — это фиксация и память. Тексты должны говорить правду о войне словами людей, проживающих жизнь на войне, — убежден Валерий Пузик, — История должна рассказываться военным. Но нужна ли большинству украинцев правда о войне?
Олександр Закерничний: книга, опублікована після смерті автора
Олександр Закерничний пішов добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Служив у Миколаївській, Донецькій і Харківській областях, брав участь у боях під Авдіївкою. Після поранення повертався до строю.
У серпні 2023 року він загинув під артилерійським обстрілом на Ізюмському напрямку.
За освітою інженер-теплофізик, Олександр перетнув багато професійних доріг: писав картини, ковав ножі, виготовляв вино, ходив під вітрилом, пірнав із аквалангом. У 2019 році видав збірку гумористичних оповідань «Сыночка».
На фронті він майже щодня робив короткі нотатки про воєнне життя — за це отримав позивний «Писатель».
Його воєнний щоденник розпочинається в лютому 2022 року і обривається в день загибелі. Останній запис з’явився вранці 4 серпня — того ж дня Олександр загинув.
Читайте також: Вони захищають небо над Одесою: історія жінок-військових із ППО (фоторепортаж)
Спочатку фрагменти публікувалися на його сторінці у Facebook, згодом — у телеграм-каналі «Записки добровольца». Після перемоги він планував видати книгу. Видавці, друзі та рідні зробили це посмертно.
У його текстах — фронтові побутові сцени, іронія, тепле ставлення до побратимів, але також неприкрашена правда про втрати, прорахунки й людські життя, які іноді здаються витраченими надто легко.
Перший тираж — близько 300 примірників — розійшовся майже одразу. За рік вийшло ще близько тисячі екземплярів. Видання отримало національну відзнаку в номінації «Рубежи подвигов и бессмертия» та знайшло визнання серед читачів.
Читайте також: Одеситка створює дивовижні книжки та дарує дітям радість
Олексій Пайкін: нотатки поміж боями
Олексій Пайкін служить у складі 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова. У 2014 році його мобілізували, він брав участь у боях за Саур-Могилу, Ізварине та за Донецький аеропорт. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
— В 2014-м меня мобилизовали, и я стал старшим офицером батареи гаубичного дивизиона 79-й бригады. Саур-могила, Изварино, Донецкий аэропорт — столкновения с врагом были тяжелыми, — вспоминает Алексей. — Через год демобилизовался, вернулся к гражданской жизни и обычной работе. Хотя нет, не вернулся. Поймал себя на мысли, что память вычеркивает людей, события и эмоции.
Його дебютна збірка називається «Неудобные зарисовки гибридной войны». Згодом вийшли «Шлях додому» та спільні тексти в альманахах «Миттєвості війни», «Дороги війни».
— Вы знаете, война — это такой катализатор, который заставляет тебя делать какие-то вещи быстрее, чем в гражданской, «медленной» жизни. То, что я видел и чувствовал в течение первого года полномасштабки, окончательно убедили меня — на русском я больше не буду писать, не могу. Я даже говорить и читать на этом языке перестал.
Нині він продовжує робити замітки й багато читає, але поки не планує повертатися до воєнної тематики у своїй літературній роботі. Пайкін мріє після війни створити новий україномовний роман, коли з’явиться внутрішнє розуміння пережитого.
Автори: Вероніка ПОЛІЩУК, Ольга МАГАЗИНСЬКА
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
