1–3 травня Львів відзначав своє 770‑річчя. До цієї події хочу розповісти про цікавий заклад, що має певні звʼязки й з Одесою. Мова про спільну для Півдня й Заходу любов — до вишуканої архітектури та смачної кухні. Мій гастрооглядач Олексій Овчинніков нещодавно побував у Львові й ділиться враженнями про ресторан у львівському Будинку вчених.
Де шукати одеський слід у Львові
Якби десять років тому я писав про одеську кухню у Львові, то згадував би невеликий ресторан «Одеса» або «Львівська Одеса», який працював до липня 2022 року. Сьогодні одеську кухню у Львові частково представляє ресторатор Алекс Купер зі своїм закладом «Шалом» (аналогічний проєкт в Одесі проіснував недовго). Є також кафе китайської кухні «Чін-Чін», родом із нашого міста, але це вже інша історія.
Вивчаючи архітектурні памʼятки Львова, я зʼясував, що в місті є три будівлі, споруджені австрійським архітектурним дуетом Фельнер і Гельмер — ті самі майстри, що створили знаменитий оперний театр. Одна з цих споруд — Будинок вчених, колишнє Казино на вулиці Листопадового чину. Цікаво, що й частину одеського Будинку вчених, де колись розміщувалася картинна галерея, також зводили ці ж архітектори.
Раніше вже розповідали про історію нашого Будинку вчених і показували палац після російської атаки.
Спершу я планував оглянути пишні інтерʼєри Будинку вчених і місце, де колись працював ресторан. Проте того дня там проходила конференція, тож туристів просили повернутися наступного дня. Тому я опинився в підвальному приміщенні, де зараз розташований ресторан «Фельнер і Гельмер». Саме таке місце потрібне одеситу, якому хочеться трохи рідного настрою та гарної кухні.
Щоб потрапити до закладу, треба зайти у внутрішній двір і обрати: парадна зала, літній дворик або підвальне приміщення з історією кухні й винного льоху. Я спускався мармуровими сходами й опинився в передпокої з добротним паркетом, кімнатними рослинами, глибокими кріслами, великими дзеркалами й портретами архітекторів. Тут можна зачекати на вільний столик чи зустріти гостей перед банкетом. Далі — велика зала, а за нею — невелика інтимна кімната для VIP‑параметрів, де зручно сховатися від сторонніх поглядів.
У залах настільки урочисто й красиво, що трохи ніяково зʼявлятися в джинсах. Проте мене не вигнали, навпаки — принесли меню, яке виглядало дуже охайно, і я почав його вивчати.
Що пропонує меню?
Основа меню — віденська класика з елементами української та світової кухонь. Віденська кулінарна традиція має свої візитівки, які зберігають популярність багато років: віденський гуляш, супи з кнедликами та млинці, але особливу увагу тут приділяють десертам: штруделі, торт «Захер», солодкий омлет тощо.
Цитати з меню (ціни на травень 2026 року)
- Паштет із гранатовим желе — 225 грн.
- Закуска з ніжного філе оселедця — 250 грн.
- Вареники з капустою та картоплею — 220 грн.
- Окрошка з сезонними овочами і зеленню — 150 грн.
- Салат з язика — 370 грн.
- Крученик з філе індика та шпинату — 370 грн.
- Медальйони свині з соусом «Демігляс» — 370 грн.
- Медівник — 150 грн.
- Кава американо — 55 грн.
А як смакує?
Для знайомства з кухнею закладу я обрав червоний борщ, автентичний віденський шніцель і на десерт — віденський яблучний штрудель.
Поки готували страви, оглядав інтерʼєр: на стінах — картини й фотографії, репринти старих листівок і літографій з зображеннями будівель бюро Фельнера і Гельмера. Серед них помітні й зображення оперного театру — неможливо не визнати його однією з найкрасивіших споруд.
Борщ подали швидко: три тарілки — для борщу, для сала з грінками і окрема для ложки. Подача була вишуканою, а на смак — типовий галицький червоний борщ з копченими нотками та грушею на качиному бульйоні. У супі плавали ніжні шматочки мʼяса. Сало подали з гірчичною грінкою і гострим перцем для поціновувачів. До борщу — соусник зі сметаною.
Шніцель. Перша письмова згадка про шніцель датується 1884 роком, і саме на цю страву я чекав особливо. Хоч я не бував у Відні, готувався теоретично: справжній віденський шніцель має бути з телятини, завтовшки близько 4 мм і настільки великим, щоб краї звисали з тарілки. Тут ці вимоги дотримано: мʼясо було правильно обсмажене, ніжне і дуже смачне.
Яблучний штрудель — класика віденської солодкої традиції. Існує легенда, ніби за тонкістю тіста для штруделя колись перевіряли майстерність майбутньої дружини: чим тонше тісто, тим більше шансів. Сьогодні це хіба що курйоз, а ось смакові якості залишаються важливими. Штрудель тут подають з морозивом, поливкою, схожою на крем‑брюле, та полуницею, присипаною трохи «золотом» — усе це справді нагадує театральну розкіш, притаманну будівлям Фельнера і Гельмера.
Рахунок за такий вишуканий обід становив 890 гривень.
Загальне враження
Загалом складається враження, що Фельнер і Гельмер були б задоволені атмосферою й подачею. Особисто мені хотілося б більше позицій класичної віденської кухні в меню. Обслуговування, естетика подачі та смакові якості страв не викликали зауважень. Єдиний мінус — чути інколи галас і словесні суперечки з кухні, що доносилися до зали. Потім заклад заповнили учасники конференції, і я швидко допив десерт та залишив приміщення. Якщо наступного разу дозволить погода, обовʼязково посиджу у зеленому дворику.
Цікавий факт про французький круасан
Чи знали ви, що французький круасан насправді має австрійське коріння?
Історія каже, що в 1683 році віденські пекарі почали випікати булочку у формі півмісяця — символ перемоги над Османською імперією. У 1770‑х булочка потрапила до Франції разом з австрійською інфлюенсеркою Марією Антуанеттою, яка зробила їх модними в Парижі. У 1837 році Август Цанг почав випікати круасани з листкового тіста, а слово «круасан» з французької перекладається як «півмісяць». Існують інші версії походження, але всі вони підтверджують тісний звʼязок випічки з австрійською традицією.
Читайте також:
- Ресторація Отона в Одесі: що подають сьогодні в ресторані, якому більше 200 років
- Скандал чи нове життя будівлі? Чесний погляд на МакДональдз біля Дюка
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
