Міжнародний день матері відзначають у багатьох країнах світу. Наприклад, у США, Австралії, Канаді, Мексиці, Індії. Як і в Україні, День матері припадає на другу неділю травня: цього року — 12 числа. Тож у нас буде час підготуватися до цього дня і висловити мамі свою любов і вдячність.«Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!»
«Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!»
Авторами «Пісні про матір» є український поет Борис Олійник та композитор Ігор Поклад, які багато років працювали у творчій співдружності. Їхня спільна творчість розпочалася ще в студентські роки, після того, як перша композиція «Пісня не заблукає» набула популярності та зазвучала зі сцени.
У той час композитор Ігор Поклад навчався на історико-теоретичному факультеті Київського музичного училища і виконував обов’язки концертмейстера. Після першого великого успіху він став працювати в пісенному жанрі, а закінчивши училище, вступив на композиторський факультет Київської консерваторії. Ще під час навчання Ігор Поклад створив вокально-інструментальний ансамбль «Мрія». Цей музичний колектив практично одразу набув популярності на всій території країни.
Свої перші вірші Борис Олійник написав ще в школі, а 1948 року в районній газеті було опубліковано його перший вірш. Коли майбутньому поету було 14 років, відбувся його перший публічний виступ. На шкільному новорічному вечорі було оголошено поетичний конкурс, на якому Олійник читав свої вірші. Весь зал слухав його, затамувавши подих, а викладачі одноголосно присудили юному поетові першу премію. Пізніше, коли Борис Олійник став відомим поетом, його ім’ям назвали школу в рідному селі Зачепилівка Полтавської області. Олійник довго не погоджувався на це, бо вважав, що нічого особливого не зробив, щоб заслужити таку честь.
Текст пісні «Пісня про матір»
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко… де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?… Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
Лишайтесь щасливі, – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
