Повномасштабне вторгнення підхопило Віктора, військовослужбовця 18-го окремого батальйону Національної гвардії, у Маріуполі. Його підрозділ приїхав до міста ще наприкінці 2021 року, і спокійна служба швидко змінилася на тривожні дні війни.
На світанку 24 лютого 2022 року старшина розбудив воїнів: ще кілька хвилин — і неподалік вже пролунав перший вибух.
«Спочатку не всі були впевнені, що це початок повномасштабного вторгнення. Але коли вибухи почали лунати по місту, стало зрозуміло: війна розпочалася», — згадує Віктор.
Протягом першого тижня бійці утримували блокпости на підступах до Маріуполя. 2 березня ворог розпочав наступ із танками та піхотою. Після кількагодинного бою підрозділ змушений був відступити до міста та об’єднатися з бійцями полку «Азов».
Подальша боротьба для Віктора проходила в невеликій групі з шести людей. Його побратим, азовець із позивним «Кеп», завжди був поруч у всіх боях. Вони очищали будівлі, відбивали у ворога зброю і навіть захоплювали трофейні танки.
«Літаки скидали бомби, артилерія не замовкала, а вулиці були вщент зруйновані. Але ми зберігали витримку, бо знали, за що боремося», — зауважує боєць.
Найважчі бої проходили в районі “Штука”. На початку квітня під час штурму підрозділ змушений був відступити, і саме тоді загинув «Кеп» — товариш, з яким «Ізмаїл» пережив найгостріші дні оборони.
«Його приклад мужності залишиться зі мною назавжди. Ми не просто билися за позиції — ми боролися за людей і за свободу нашої країни», — розповідає Віктор.
Перед Днем захисників та захисниць українці вшановують тих, хто став на захист Батьківщини. Історія Віктора — всього лише один з тисяч прикладів, як військові ціною свого життя боронили Маріуполь і Україну.
