Маріуполь: від «руської весни» до кривавої бійні — історія звільнення міста

Проект «Новоросія»

Маріуполь — великий промисловий центр і порт на Азовському морі — відігравав важливу стратегічну роль у реалізації проекту «Новоросія» — захоплення півдня України силами путінського режиму. Звідси Росія отримала б пряме морське сполучення з анексованим Кримом.

Тому практично одночасно з анексією Криму тут розгорнулися події «русской весны». Спочатку проросійські акції проходили у рамках мирних протестів.

— Всі дивилися телевізор — що відбувалося в Києві, на Майдані, — згадує маріуполець IT-фахівець Артем Тихонов. — У нас перші мітинги, виходи сепаратистів до міськради почалися, коли втік Янукович. У квітні, коли у Донецьку було проголошено ДНР, сепаратисти активізувалися.

Як створювався «Азов»

— Бойовики ДНР захопили міськраду, — розповідає журналіст Іван Станіславський, вимушений тікати з Маріуполя в березні 2022 року. — Будівля була забарикадована, завалена шинами. Прихильники ДНР вивішували там якісь ікони, прапори. А міська влада чи то в прострації була, чи то вичікувала, як події розгорнуться.

14 квітня, щоб повернути контроль над містами на сході, Україна оголосила про початок Антитерористичної операції.

— Ключовим моментом у розвитку подій стала спроба бойовиків захопити маріупольську військову частину. Але військові, які там були, не здалися. І це, на мою думку, стало поворотною точкою в подальшій долі Маріуполя, — вважає Іван. — Пізніше ця частина стала базою формування батальйону «Азов». Їх тоді називали «чорними чоловічками» — у відповідь на «зелених чоловічків» путіна.

Між зрадою та перемогою

Проте проросійські сили продовжували крок за кроком захоплювати Маріуполь. На початку травня прапори «ДНР» з’явилися на будинках СБУ, міліції, прокуратури, районних адміністрацій. На вулицях міста тривало протистояння між бойовиками та українськими військовими, бійцями-добровольцями, правоохоронцями.

— Дуже багато було подій. Кілька разів міськраду звільняли. Але ніхто не розумів, що там відбувається. Зранку український прапор висить, а потім знову хтось денерівців туди запускає, — ділиться Іван. — Але присутність українських військових уже відчувалася. Найпотужнішою подією став штурм міського управління внутрішніх справ 9 травня. Внаслідок бою будівля згоріла вщент. Після цього акценти змістилися у бік українських сил. Потім згоріла будівля міськради. І денерівцям запропонували перенести свій штаб на Грецьку вулицю. Вони погодились. Це начебто звільнило центр міста від бардака. Адже біля міськради все було забарикадовано, палили шини, стріляли, транспорт нормально не міг ходити.

Місцева влада в цей час намагалася «сидіти на двох стільцях». Мер закликав обійтися без кровопролиття.

Як Маріуполь звільняли

Щоб не вести бої в житлових кварталах, 10 травня керівництво АТО вирішило вивести з Маріуполя бійців Нацгвардії. Місто опинилося в полоні у бойовиків. Під контролем України залишився Маріупольський аеродром. Там були розміщені сили Нацгвардії, ЗСУ та добровольців з батальйону «Азов». Також українські військові контролювали блокпости на в’їздах до міста.

Почалося звільнення близько п’ятої ранку 13 червня. Спочатку позиції терористів обстріляли із зенітних установок. Потім штурмові групи взяли під контроль їхню штаб-квартиру. Було ліквідовано ключові опорні точки бойовиків, знищено їх техніку та відновлено контроль над усіма захопленими у місті установами. Уся операція тривала близько шести годин. З мирних жителів ніхто не постраждав.

У січні 2015 року голова «ДНР» Олександр Захарченко публічно оголосив про початок наступу на Маріуполь. Того ж дня артилерійські обстріли зазнали позиції українських військових та житловий мікрорайон «Східний». Тоді загинули та було поранено понад сотню мирних жителів.

А в лютому 2016 року силам АТО вдалося відсунути фронт від Маріуполя на 30-40 кілометрів на схід. Відновлено контроль над селом Широкине — одним із стратегічних пунктів на шляху можливого наступу на місто.

— РСЗВ денерівців до Маріуполя вже не діставала, — зазначає Іван. — Хоча стрілянина, як і раніше, була чутна постійно.

Краще місто Донбасу

Після звільнення Маріуполь інтенсивно розвивався і вважався культурною столицею Донецької області. У місто йшли масштабні інвестиції від Європейського банку реконструкції та розвитку, різноманітних міжнародних фондів та місій.

— Зроблено для міста було дуже багато, — розповідає Артем. — Парки, фонтан відкрили крижану ковзанку, басейн олімпійського рівня. Майже всі вулиці, міжміські дороги активно закочувалися в асфальт. Замість «Богданів» завезли комфортабельні автобуси, з’явилися тролейбуси на автономному ходу. Йшла масштабна реконструкція набережної. Станцію водоочищення збиралися будувати. Місто ставало все кращим. Тепер, звичайно, треба все відновлювати…

«Можливість військової загрози перебільшена»

У 2022-му «російський світ» знову прийшов до Маріуполя: з масованим обстрілом, бомбардуванням, гуманітарною катастрофою. Путінський режим визначив місто однією з ключових цілей повномасштабної війни.

— У лютому особливої паніки не спостерігалося, — згадує Іван. — На відміну від інших міст в Україні, Маріуполь ніколи не забував, що війна не припиняється. Регіональна та центральна влада транслювала людям, щоб вони зберігали спокій – можливість військової загрози перебільшена.

Виживання під обстрілами

— У лютому розбили підстанцію. Сиділи без зв’язку, без світла, — згадує Артем. — Понад кілометр треба було пройти, щоб «зловити» інтернет, дізнатися про новини. Сиділи під обстрілами: там будівля горить, там прилетіла у вікно… У мій будинок три попадання, просіли стояки. Сусідній — «пішов хвилею», між шостим і сьомим поверхами впала стеля. Так тривало близько двох тижнів. По місту били точково — ніби хтось здавав позиції — по гуманітарці, автобусам, комунікаціям, складам. На початку березня повністю відключився газ, опалення. А на вулиці -10°. Не було води. Коли скінчилися запаси, почали зливати воду зі стояків. Наш сусід ходив за водою на якийсь струмок і одного разу натрапив там на три розтяжки. Якісь магазини лишилися десь на околицях. Там божевільні черги. А вийшовши з дому, ризикуєш потрапити під автоматну чергу.

— 15 березня почалася перша хаотична масова евакуація. І їхати, і залишатись у місті було смертельно небезпечно. То була така смертельна лотерея, — ділиться Іван. — Їхали й не знали, де ми виїдемо з окупованої території. Проїжджали блокпости і щоразу думали: «Може, нарешті, останній?». Для всіх стало шоком, що російські війська за 30-40 кілометрів від Запоріжжя.

* * * * *

Сьогодні найкрасивіше місто Донбасу «визволителі» перетворили на руїни. Половина його мешканців виїхала. Кількість загиблих важко підрахувати. А День визволення Маріуполя звучить по-новому. Ми віримо, що рашисти заплатять за кожну п’ядь знищеного міста, за кожного вбитого мешканця та кожного захисника, який до останнього його обороняв. І ми матимемо ще одну дату звільнення міста-героя.

Читайте також:

---

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів