Чому Спецтрибунал проти російської агресії все ще не запрацював, чому деякі країни виступають проти ігнорування імунітету російської “трійки”, чи отримає Путін ордер від МКС за воєнні злочини, – в інтервю РБК-Україна розповів виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів і експерт з міжнародного права Марк Елліс.
Спецтрибунал проти російської агресії все ще не працює, хоча з початку роботи над ним скоро мине вже три роки. Більше того, українські і західні експерти кажуть про те, що в 2025 році він не запуститься, хоча певні зрушення все ж варто очікувати. Виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів і експерт з міжнародного права Марк Елліс у свій час працював радником під час роботи Трибуналів з питань колишньої Югославії і Руанди і є ініціатором створення додатку eyeWitness. Тепер він регулярно відвідує Україну і допомагає розслідувати воєнні злочини Росії.
Чому деякі країни проти того, щоб засуджувати Росію і конкретно Володимира Путіна, чому російський диктатор все ще не отримав ордер на арешт від МКС за воєнні злочини, що очікує Монголію за те, що вона не заарештувала Путіна і які небезпечні тенденції проглядаються у відношенні країн до міжнародного права, – Марк Елліс розповів в інтерв’ю РБК-Україна.
– Моє перше питання стосується Спецтрибуналу проти російської агресії. Дехто вважає, що трибунал не почне свою роботу в 2025 році. Чому так довго організовується суд проти агресора, який так відкрито вторгся?
– Є дві основні причини, чому цей процес займає час. По-перше, важливо підкреслити значну підтримку, яка вже є на місці. Наприклад, створення робочої групи та підтримка Ради Європи є важливими кроками вперед. Однак створення Спеціального трибуналу для переслідування такої особи, як Володимир Путін, за злочин агресії — це надзвичайно складне завдання для міжнародної спільноти. Хоч я і рішуче підтримую ці зусилля, важливо зазначити, що існують серйозні труднощі.
По-друге, це безпрецедентна ситуація. Це буде перший випадок, коли трибунал зосередиться на країні з ядерною зброєю та такої величини й впливу, як Росія. Політична воля є критичним фактором, а позиція Росії створює труднощі в цьому контексті. Хоч я і твердо вірю, що злочин агресії — це міжнародний злочин, який потребує покарання, не всі країни однаково мотивовані діяти.
Наприклад, деякі країни Глобального Півдня можуть розглядати війну Росії проти України як європейське питання, а не глобальне. Вони також можуть бачити в цьому лицемірство, ставлячи питання, чому Росія є єдиною, кого виділяють, якщо, на їхню думку, є лідери інших країн, включаючи США, які здійснили подібні дії. Крім того, ці країни переслідують і свої економічні цілі, що ще більше ускладнює політичну ситуацію.
Додатково, існують правові складнощі, які значно впливають на створення трибуналу. Одне з головних питань — це імунітет глави держави. Чи повинен спеціальний трибунал визнавати цей імунітет, чи ігнорувати його? Особисто я вважаю, що імунітет глави держави не повинен визнаватися. Однак у середині навіть тої ж G7 є розбіжності в цьому питанні. Деякі побоюються, що ігнорування імунітету глави держави може створити прецедент, який пізніше може торкнутися й їхніх власних лідерів. Це одне з найспірніших правових питань, з якими стикається трибунал.
– Це було моє друге питання.
– Так, питання безкарності справді є дуже суперечливим. Якщо спеціальний трибунал визнає імунітет глави держави, то такі фігури, як Володимир Путін та інші особи з його оточення, залишатимуться недоторканими, поки перебувають на посаді (однак вони втратять цей захист після того, як залишать свої посади). З іншого боку, наполягати на трибуналі, який не визнає такого імунітету, може призвести до опору з боку деяких країн. Наприклад, Сполучені Штати та кілька інших ключових країн можуть відмовитися брати участь у створенні трибуналу.
Знову ж таки, створення міжнародного трибуналу, який подолає проблему імунітету глави держави, є значним викликом. Це можливо, особливо за умови сильної підтримки з боку Ради Європи та участі інших країн. Однак особисто я вважаю, що трибунал, який визнає імунітет глави держави, може підірвати свою основну мету. Ми знаємо, хто найбільше відповідальний за цей злочин агресії – це Володимир Путін, якого потрібно притягнути до відповідальності.
– Я не розумію частину про прецеденти. В світовій історії вже були прецеденти. Не з ядерними країнами, але все ж. Наприклад, був створений спеціальний трибунал для засудження дій лідерів колишньої Югославії. Також був трибунал для Руанди після геноциду тутсі. Що стосується Росії, я розумію її вплив на інші країні, але лідери цієї країни є військовими злочинцями.
– Ви правильно вказуєте на ці паралелі. Лідери, такі як Слободан Мілошевич, Радован Караджич, Чарльз Тейлор та Омар аль-Башир, стикалися або стикатимуться з правосуддям. Однак Рада Безпеки ООН створювала трибунали для Югославії та Руанди відповідно до своїх повноважень за статтею VII свого Статуту.
Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, який розглядав справу Чарльза Тейлора, був створений за проханням Ради Безпеки до Генерального секретаря ООН, щоб укласти угоду з Сьєрра-Леоне. Спеціальний суд для злочину агресії щодо Росії не може покладатися на Раду Безпеки, тому що Росія є постійним членом і накладе вето на будь-які такі ініціативи. Тому ми повинні створити нову модель.
– Але це абсурдно. Я маю на увазі, членство Росії в Раді безпеки, враховуючи її вторгення в іншу державу.
– Згоден. Однак Статут ООН передбачає наявність п’яти постійних членів Ради Безпеки, і кожен з них має право вето. Альтернативною моделлю може бути резолюція Генеральної Асамблеї ООН, яка підтримує створення трибуналу. Так сталося при створенні спеціального трибуналу для воєнних злочинів у Камбоджі (ECCC) через резолюцію Генеральної Асамблеї. Це був гібридний трибунал, але він також отримав міжнародне визнання та авторитет.
Проте наразі в Асамблеї, схоже, немає політичної волі зробити те ж саме для України. Суть в тому, що трибунали мають сприйматися як міжнародні. Це важливо, оскільки міжнародні трибунали, такі як Міжнародний кримінальний суд (МКС), не визнають імунітету глави держави. Без такого статусу міжнародне право вимагає від держав дотримуватися імунітету глави держави. Це означає, що Україна не могла б переслідувати чинного главу держави самостійно. Ці правові та політичні суперечності створюють значні труднощі для запропонованого трибуналу, який має спрямуватися на російських лідерів. Однак остаточний фактор — це політична воля. Міжнародна спільнота повинна продовжувати вимагати відповідальності та правосуддя.
– Для нас це надзвичайно важливе питання — побачити Путіна в тюрмі. Або хоча б притягнути його до суду.
– Важливо розрізняти правові дії проти таких осіб, як Путін, і процес його затримання. Ордер на арешт Путіна, виданий МКС, є значним кроком у міжнародному праві. Це подає сильний сигнал про важливість відповідальності, зосереджуючи увагу на праві, а не на статусі особи. Це варто святкувати.
Однак затримання Путіна — це зовсім інша справа, яка залежить від політичної волі. Путін не з’явиться в Гаазі в короткостроковій або навіть середньостроковій перспективі. Але історія показує, що лідери, які здаються недосяжними, зрештою стикаються з правосуддям. Мілошевич, Караджич, Чарльз Тейлор, Саддам Хусейн і навіть Ейхман (Адольф Ейхман – нацистський діяч, відомий як “архітектор Голокосту”) були врешті-решт притягнуті до відповідальності.
Злочини, подібні до тих, що скоїв Путін, не мають строку давності. Іноді правосуддя вимагає часу, що може бути розчаровуючим, але наполегливість — це ключове. Країни повинні продовжувати підкреслювати важливість міжнародного правосуддя. Це забезпечує те, щоб такі злочини не залишалися без покарання.
– Насправді, моє третє питання стосувалося ордерів на арешт. Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової. Ці ордери стосуються незаконної депортації дітей. Але був інший випадок, коли ордер на арешт був виданий проти Нетаньяху за військові злочини. Чому такий же ордер не видали на арешт Путіна?
– Я вважаю, що є дві основні причини цього. По-перше, звинувачення в незаконній депортації дітей є особливо потужним. Жах від того, що тисячу дітей забирають і намагаються “русифікувати”, резонує на глобальному рівні. Навіть ті, хто може не погоджуватися з висуненням звинувачення Путіну за злочин агресії, вважають цей злочин неприпустимим. Це сильно відгукується навіть в Глобальному Півдні.
По-друге, Путін та Львова-Бєлова не намагалися приховати свої дії. Москва відкрито визнала депортацію українських дітей як державну політику. Прокурору МКС не довелося глибоко копати для того, щоб побудувати цю справу, бо вона була вже очевидною. Ця ясність зробила це очевидним першим кроком.
Також є історичний аспект. Дії Путіна відображають політику нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Наприклад, Гіммлер пропагував викрадення дітей, щоб “германізувати” їх. Ця історична паралель додає ваги рішенню переслідувати це звинувачення першочергово. Однак я впевнений, що це не останнє звинувачення проти Путіна. Є надзвичайно вагомі докази того, що Путін скоїв інші злочини, як безпосередньо, так і через концепцію командної відповідальності.
– Дійсно важко зрозуміти мотиви, коли ми переживаємо такі трагедії, як удар по дитячій лікарні в Києві. Прокурор МКС Карім Хан відвідав місце трагедії та поспілкувався з лікарями, одна з яких була на інвалідному візку. Він побачив все на власні очі, навіть уламки російської ракети. Після цього він запросив ордери на арешт проти Нетаньяху, але не проти Путіна.
– Додаткові звинувачення неминучі. МКС вже видав ордери на арешт старших російських військових керівників, що показує, що прокурор будує справи методично. Я впевнений, що додаткові звинувачення проти Путіна незабаром з’являться.
– На вашу думку, яку відповідальність мала б нести Монголія за відмову заарештувати Путіна під час його візиту?
– Монголія є державою-учасницею Римського статуту, що зобов’язує її арештовувати будь-яку особу, яку звинувачено МКС. Однак Монголія дозволила Путіну відвідати країну, посилаючись на імунітет глави держави. МКС відкинув цей аргумент, але Монголія все одно продовжила свою політику, ймовірно, через залежність від російської енергетики. Але це не є виправданням. Якщо дозволяти такі винятки, кожна держава-учасниця може вчинити так само. Однак дії Монголії привернули значну негативну увагу, зокрема з боку Міжнародної асоціації юристів, що, сподіваюсь, стане стримувальним фактором для інших країн.
– А чи може Монголія вийти з Римського статуту?
– Ні, держави-учасники не можуть бути примусово виключені. Якщо Монголія неодноразово порушуватиме свої зобов’язання, Асамблея держав-учасників має обмежені можливості. Вони не можуть накладати економічні санкції. На даний момент дипломатична ізоляція може бути найефективнішим способом надіслати сильне повідомлення.
– Деякі країни вже заявили, що можуть зустрічатися з Нетаньяху. Як ви ставитесь до цієї тенденції? Чи вважаєте, що МКС і загалом вся система міжнародного права через це може втратити свою авторитетність?
– Якщо держави-учасники вирішать ігнорувати свої зобов’язання щодо арешту осіб, яких звинувачено МКС, це послабить авторитет суду. Раніше були випадки відмови держав, наприклад, у Південній Африці, але щодо Путіна дії Монголії здаються поодиноким випадком. Подивимось, як будуть реагувати інші країни, особливо під політичним тиском. Наприклад, Сполучені Штати, які не є державою-учасницею, збираються накласти санкції на МКС, що може підірвати авторитет суду. Ситуація залишається нестабільною, і наступні кілька років будуть критичними для визначення позиції та ефективності МКС.
– Ви вже говорили, що Путін поки не потрапить у в’язницю. Чи бачите ви інші інструменти для його покарання?
– Ордер на арешт МКС уже має серйозні наслідки. Путін є в’язнем у своїй власній країні. За винятком кількох “позаштатних” країн, подорожі Путіна обмежені. Країни також збирають докази його злочинів згідно з принципом універсальної юрисдикції. Економічні санкції проти Росії мають додатковий тиск. Хоча процес може бути повільним, він ефективний. Дії Путіна ізолювали Росію, і це матиме довготривалі наслідки.
– Боюсь, що він помре, перш ніж цей процес завершиться.
– Якщо він помре, історія запам’ятає його як звинуваченого у воєнних злочинах. Путін бачить себе великим лідером, але його спадщина буде спадщиною диктатора і воєнного злочинця. Внутрішня політика в Росії також зміниться з часом. Хоча нині ситуація сприяє Путіну, історія показує, що це не буде тривати вічно. Позиція Росії на міжнародній арені вже значно ослабла.
– Так, історія показала нам схожі приклади раніше. Наприклад, Сталін. Коли росіяни його обожнювали, а потім стали переслідувати його “фанатів”.
– Саме так. Ось так і розгортається історія.
– Що стосується нашої війни, чи бачите ви ознаки геноциду в російській агресії, в їхніх діях?
– Це спірне питання, але я вважаю, що є докази геноциду. Геноцид вимагає конкретного наміру знищити, повністю або частково, національну, етнічну, релігійну чи расову групу. Дії Росії — зокрема масові депортації та русифікація українських дітей — демонструють цей намір і є геноцидними актами. Путін та інші посадовці відкрито заявляли, що не визнають Україну як державу, а українців — як народ, що ще більше підтримує цей аргумент.
Хоча довести геноцид складно через вимогу конкретного наміру, я вірю, що докази є. Національність України визнана міжнародно. А етнічність, включаючи мову, культуру, традиції, кваліфікують її як захищену етнічну групу згідно з Конвенцією про геноцид. МКС, ймовірно, працює над тим, щоб забезпечити сильні аргументи на користь цього. Я думаю, що, врешті-решт суд може порушити ці питання і звинувачення.
– Можливо, деякі експерти або МКС не бачать ознак геноциду через побоювання щодо створення прецеденту?
– Це можливо. В ідеалі рішення повинні прийматися на основі юридичних аргументів, а не політичних міркувань, але це не завжди так. Звинувачення в геноциді вимагають беззаперечних доказів, які займають час для збору. Однак я вірю, що з часом юридичний процес повністю відобразить масштаб дій Росії.
.
