«Наймолодшому – вісімдесят дев’ять. Іншим – за дев’яносто»
Є «деяке» поєднання з прем’єрою Театру ляльок «Брехня», яка відбулась зовсім нещодавно: вони обидві – для дорослих та в обох виставах ви не побачите ляльок…
«Forever young»… Майже дві години глядач разом з героями вистави перебуває в пансіонаті для ветеранів сцени. Наймолодшому з них – вісімдесят дев’ять. Іншим – за дев’яносто. А ще є молода медсестра пані Світлана (Світлана Рядченко), яка й опікується «контингентом». Світлана мріє про сцену, «контингент» – про те, аби вона скоріше надала їм можливість побути без неї хоча б деякий час.
Ми проведемо з героями час перед сном: вечірні пігулки, вечірня молитва, вечірня гімнастика… Букети хвороб… Що ще є в їхньому житті?.. Здається, нічого більше!..
О, не поспішайте! Наші герої – актори, колишні (та чи бувають вони колишніми?) зірки. Їм майже всім за дев’яносто? То й що? Жоден з них все ще не покинув Театр, тому й все, що відбувається – це їхня вічна гра. Чи, як зазначають в Театрі ляльок, «знайдений рецепт вічної молодості». Вони ж навіть залишили для себе дещо з давнього-давнього реквізиту!
Так-так, вони ледь заходять до кімнати, де проходять ці вечірні посиденьки й де медсестра намагається навести лад у всьому. Та «навести лад» для наших героїв – це щось зовсім інше, інколи таке епатажне, що захоплює дух!
Не буває колишніх акторів, навіть якщо тобі за дев’яносто! Так сталося у цьому пансіонаті, так вирішив «контингент», якій навіть намагається збирати підписи для проведення мітингу проти старості.
Катетери-протези-перуки?.. Ну то й що? Ми й з цим зіграємо і велике кохання, і з’ясування відносин, навіть бійку, якщо треба. Ми будемо зізнаватися в ніжних почуттях та розмовляти мовою Шекспіра! Навіть якщо для «Ромео і Джульєтти» вже немає, як виявляється, акторів (один з них зберігається на фортепіано у вигляді урни з прахом)…
Кожного вечора – нова вистава
Але ж «Forever young» – це мюзикл. Світові хіти (у тому числі й українські) не забуті нашими героями! У кожного – свій, «рідний», по-справжньому зірковий! І лунають, лунають оці до болю знайомі живі пісні та мелодії. І стають на очах зірки в таких поважних роках молодими, навіть юними. Наче прийняли вони еліксир тої вічної молодості замість пігулок, що роздає їм медсестра.
У виставі немає «класичного» сюжету. Тут кожна сцена – комедійна композиція, кожний жест (часто такий, що зашкалює) – філігранна робота, бо за ним – наче ціла життєва історія. Бо життя триває, а з ним – творчість. Для них оцей відомий вислів про життя, що є театром, а люди акторами – не просто одна з найвідоміших цитат…
Вони, здається, кожного вечора грають нову виставу, навіть якщо репліки, може, звучать далеко не вперше. І гра ця на очах у глядача набирає обертів, перетворюючись на неабияке видовище: старий реквізит оживає, старі актори, здається, не зважають вже ні хвороби, ні на перуку, що спадає з голови, ні, звісно, медсестру, яка все ще намагається хоч якось «впоратись» з оцими вічно молодими старенькими артистами…
Ну а особиста історія… Так, і вона є, у кожного – своя. Та навіть коли вони занурюються у спогади, то й це – наче вихід на сцену. Не дуже вдається передати особисте словами – знов і знов заспіваємо. Такий от мітинг проти старості… І кожний зрозуміє.
А якщо не зрозуміє? Тоді подається такий жест (репліка, «штучка», вигадка), що ви знов будете реготати.
Сміх в залі лунав постійно. А я весь час ледь стримувала сльози…
Знайомимося з виконавцями та постановниками
Тепер – саме час розказати про тих, хто разом з режисером-постановником подарував глядачам цю незвичну театральну подію:
- заслужений артист України Валерій Стрілець;
- Олександра Смірнова-Кошелева;
- заслужений артист України Станіслав Михайленко;
- заслужений артист України Іван Цуркан;
- Марина Замчевська;
- Любов Солдатова;
- Євгенія Єсьман;
- Євгенія Воюцька.
- Художниця-постановниця – Маргарита Місюкова.
- Хореографка, асистентка режисера – Марина Замчевська.
- Музична керівниця, хормейстерка – Світлана Рядченко.
Фото авторки
