Ключові моменти:
- Майстриня з Рені створює ексклюзивні молдавські вишиванки — кожна в одному єдиному примірнику
- Вона пояснює сакральне значення орнаментів
- Мистецтво виготовлення сорочки з вишивкою «алтіца» занесене до списку нематеріальної культурної спадщини людства
- Майстриня прагне відродити ткацьке ремесло на півдні Одещини та передавати старовинні техніки молоді
У Рені журналістка зустрілася з майстринею Євгенією Барган і бачила на власні очі старовинні молдавські сорочки, орнаменти та родинні речі, які в їхній сім’ї зберігаються понад століття.
Євгенія не лише шиє авторські сорочки, а й досліджує сакральне значення символіки, традиційні крої та техніки вишивки, що передавалися з покоління в покоління у молдавських родинах Південної Бессарабії.
Ця тема має й міжнародне значення: у 2022 році ЮНЕСКО внесло мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою «алтіца» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
За зиму — три килими й не тільки
Євгенія народилася в центральній Молдові, у селі Баймаклея Каушанського району, де рукоділля завжди займало помітне місце в сімейному житті жінок.
— Мені було десять років, коли я навчилася вишивати гладдю, а згодом опанувала і хрестик, — ділиться майстриня.
— Старші сестри мене вчили, — продовжує вона. — Разом із ними я допомагала мамі ткати вовняні килими, які були в кожному домі: на темному тлі розквітали червоні троянди. Вже в грудні ми готували шпульки з очерету — заготовки для ткацтва, на які намотували нитки різних кольорів. З такими підготовленими бобінами робота йшла швидше. За зиму мама виткала три килими розміром два на три метри, а також десятки метрів полотна для одягу. Навесні ткацький верстат заносили у двір — сезон рукоділля завершувався, починалися польові роботи. У кімнаті-майстерні робилося генеральне прибирання.
У молдавських оселях вишивали багато: рушниками з янголами та голубами обрамляли ікони, жінки пов’язували вишиті хустки. Було чимало скатертин, простирадл, рушників.
Коли Євгенія разом із чоловіком і донькою переїхала в Рені, вона очолила місцевий молдавський відділ в обласному центрі національних культур. Саме за її ініціативи в місті вперше провели День молдавської культури, який потім став традиційним.
Того ж часу шанувальниці молдавської пісні створили ансамбль «Церенкуца», який існує вже понад 20 років і отримав статус народного. Перші комплекти народних костюмів шилися вдома у Євгенії Савівни.
Вишивала під перегони на «Феррарі»
Інколи обставини кардинально змінюють хід життя. Коли донька вступила до університету й навчання потрібно було оплачувати, а ще робити ремонт у купленому будинку, у сім’ї вирішили: Євгенія поїде на заробітки до Італії.
Як це не парадоксально, саме там у неї з’явився час для творчості.
— Я доглядала літню італійку, яка до пізньої ночі дивилася перегони на «Феррарі», — розповідає майстриня. — Поки вона не засне, я не могла лягти. Тож я взялася за рукоділля: спершу вишивала бісером картини та ікони, а потім загорілася мрією створити для доньки національний весільний костюм. Почала вивчати автентичний крій блуз, сорочок, плахт та орнаменти.
Чому на плечах вишиванок наречених нема візерунків?
— Традиційно сорочка шилася з чотирьох прямокутників. Якщо їх розкласти, утворюється хрест — це має сакральне значення, — пояснює майстриня. — Зверніть увагу: у молдавській жіночій блузі відсутня вишивка на плечах. Верхній візерунок рукава називається алтіца. Він символізує довговічність життя і повинен бути цілісним. Якщо під час народного парного танцю хлопець тримає дівчину за плече, то вишивку там можна пошкодити — тому її й немає. Важливішою є нижня частина рукава — ручок, де візерунки можуть бути прямими або похиленими. Вважається: чим довший рукав, тим довше житиме людина, яка носить цю сорочку.
Яка квітка приносить удачу?
У молдавській вишивці, як і в інших народних традиціях, закладені глибокі символічні значення.
— Вишита конюшина з чотирма пелюстками — на щастя, — каже Євгенія. — У природі конюшина здебільшого трипелюсткова, але інколи зустрічаються чотирипелюсткові квітки. У дитинстві ми шукали таку «щасливу» квіточку — вона була символом удачі.
Звивиста лінія, що з’єднує квіти, символізує життєвий шлях, який ніколи не буває прямим — на ньому трапляються різні повороти долі.
У вишивці зустрічається багато елементів — хрест, сонце, коза, виделка та інші. Кожен із цих символів має своє глибоке смислове навантаження.
Навіщо у вишивці використовують медичні бинти?
Євгенія не користується готовими схемами — вона створює авторські візерунки.
— Блузки, які я вишила, — унікальні, по одному екземпляру в усьому світі, — каже майстриня. — Люди можуть дивитися на мої роботи і вважати їх завершеними. Але для мене вони живі: я завжди можу додати нові елементи, прикрасити їх сріблястими чи золотистими нитками — як художники, що усе життя доводять свої картини до інших варіантів.
Особлива гордість Євгенії — блуза з виноградними мотивами, де соковиті грона огортає різьблене смарагдове листя. Ця робота символізує тривалість роду й життя.
У Євгенії є відмінне ноу-хау в техніці: вона вишиває хрестиком на ситці, де немає чітких орієнтирів, як на канві. Для орієнтації використовує звичайні медичні бинти: по нитках бинта видно вертикальні та горизонтальні напрямки. Після завершення візерунка ці допоміжні нитки акуратно видаляють.
За кордон — у національному вбранні
— Ми повинні з гордістю носити вишиванки, — переконана пані Євгенія. — Коли я працювала в Італії, у свята ходила до церкви в молдавській вишиванці і відчувала велику гордість за своє коріння та традиції. Мене тішить, що донька Ганна цінує культурну спадщину — вона закінчила Кишинівську академію мистецтв за спеціальністю культурологія. Аня носить костюми, які я вишила для неї, із задоволенням. Мої костюми можна побачити на фольклорних святах; в них також знімали приготування молдавських страв для телебачення. Коли їду за кордон у складі культурної делегації, одягаю національний костюм — ми повинні просувати свою культуру світом.
Нехай оживуть ткацькі верстати!
Євгенія мріє відтворити старі вишивки, які колись творили бабусі та прабабусі довгими зимовими вечорами.
— У моїй сім’ї збереглося чимало унікальних робіт — оздоби для оселі, одяг, килими, яким понад сто років, — розповідає майстриня. — Хочу відкрити в Рені окрему музейну кімнату, щоб люди могли на власні очі побачити традиції. Також мрію створити гурток шанувальників народної вишивки для обміну досвідом і, найголовніше, для навчання молоді.
У творчих планах — скласти візерунок із різних елементів, характерних для південної Бессарабії. Це непросто, адже на півдні Одещини мешкають представники різних національностей, у кожної — свої вишивальні традиції.
Крім того, Євгенія прагне відродити ткацьку справу.
— Ткацькі верстати можна побачити в багатьох етнографічних музеях, але зазвичай вони стоять нерухомо, бо майстерність забута. Я вмію працювати на верстаті і з радістю навчила б усіх охочих цьому ремеслу.
Подивіться в очі і прислухайтеся до порад
Коли Євгенія приймає план дій — він здійснюється.
Цікаво, що природа наче винагородила саму майстриню: її очі змінюють відтінок — бувають зеленими, сірими, блакитними — залежно від внутрішнього стану. Коли вона вишиває і почувається щасливою, очі стають яскраво-блакитними — ніби небо в сонячний день.
У 2022 році Міжурядовим комітетом з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО було прийнято рішення про внесення елемента «Мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою на плечах (алтіца) – елемент культурної ідентичності в Румунії та Республіці Молдова» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Раніше розповідали, як на півдні Одещини ставляться до національного вбрання — вишиванки.
Читайте також: Чому молодь знову носить вишиванки: справа не лише у традиціях
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
