Ключові моменти:
- Ветеран Григорій Бардовський брав участь у боях на кількох напрямках і двічі зазнав поранень
- Після курсів лікування він зіткнувся з тривалими процедурами оформлення інвалідності в Одесі
- Через бюрократичні перепони приблизно місяць змушений був пересуватися по кабінетах на милицях
- На його думку, держава не в повній мірі використовує бойовий досвід ветеранів для підготовки новобранців
Питання забезпечення ветеранів допомогою й адаптацією після повернення з фронту залишається одним із ключових викликів для країни. За офіційними програмами та напрямками роботи Міністерства у справах ветеранів, захисники мають отримувати всебічну підтримку — від медичної реабілітації до допомоги з працевлаштуванням і соціальною адаптацією.
Водночас практичні історії людей, які пройшли через війну, свідчать, що реальна система супроводу часто ускладнюється бюрократичними бар’єрами. Журналістка Світлана Комісаренко поспілкувалася з ветераном Григорієм Бардовським — він брав участь у боях під Сєвєродонецьком і на Херсонщині, пройшов лікування після тяжких поранень та пройшов процедуру оформлення інвалідності в Одесі. Його розповідь дає змогу побачити, як насправді працює допомога захисникам не на папері, а в реальному житті.
Від фермера до військового
До повномасштабного вторгнення Григорій Бардовський жив мирним життям і працював на землі — був фермером. Він планував, які культури вирощувати, як правильно організувати сівозміну, вчасно збирати врожай і продавати продукцію. Саме таке життя він уявляв собі надалі.
Втім війна докорінно змінила його плани. Після мобілізації в Київській області спочатку служив на Херсонському напрямку. Потім повернувся додому на коротку перерву — очікував, поки підростуть діти. Коли син і донька досягли приблизно п’ятирічного віку, Григорій підписав контракт і став водієм у підрозділі на Донеччині.
Водій на Донецькому напрямку
За час служби він доріс до звання старшини роти, воював у Луганській, Херсонській, Донецькій та Харківській областях. Під час оборони Сєвєродонецька отримав перше поранення, друге — на Херсонщині.
— Як старшина роти, я розподіляв людей на позиціях і слідкував за обстановкою, — згадує Григорій. — Одного разу не могли забрати пораненого побратима — ніхто не наважувався зайти. Зрештою ми з трьома хлопцями пішли на підконтрольну ворогу територію і винесли його до точки евакуації. Побратима забрали, а я отримав важке поранення в ногу.
Григорій з бойовим побратимом
Читайте також: «Я не жертва, я – морпіх»: як психологиня пережила полон і повернулася, щоб рятувати побратимів
Лікування та бюрократія: місяць на милицях
Після поранення Григорій проходив лікування: місяць у Києві, а далі близько року — у Львові. Сам став свідком роботи апарата Ілізарова — металевої конструкції на гвинтах, яка фіксується в кістці і поступово відновлює її довжину.
Лікування у львівському закладі залишило в нього виключно позитивні враження. Набагато складніше виявилося дістатися до оформлення інвалідності в Одесі.
— Близько місяця я їздив по кабінетах однієї з поліклінік Одеси, — розповідає Григорій. — По колу: з одного кабінету в інший. Коли ти на милицях, такі переміщення — не прогулянка. Чому немає налагодженої послідовності дій для ветеранів? На ці питання ні я, ні багато інших людей відповіді не знаємо. Остаточне рішення про присвоєння другої групи інвалідності ухвалили в міській клінічній лікарні №11 досить швидко, але перед цим був цілий місяць виснажливих походів.
Чудодійний апарат Ілізарова
Позиція Григорія лишається типовою для багатьох ветеранів: люди нарікають на тривалі процедури та надміру складну бюрократію під час оформлення інвалідності. Нова система, яка мала б спростити ці процеси, часто виявляється залежною від конкретних лікарів і їхніх рішень. Це значно затягує строки оцінки стану здоров’я та отримання групи інвалідності.
Плани на майбутнє: знову в армію
На запитання про майбутнє Григорій відповідає однозначно: при першій можливості повернеться до військової служби. Якщо це буде неможливо, доведеться шукати роботу у цивільному житті. Але тут виникають інші виклики:
— Чомусь колишніх військових часто не залучають ефективно, не беруть до роботи як інструкторів для навчання мобілізованих, — каже ветеран. — Багато хто з нас змушений працювати охоронцем або кур’єром. Хіба це повною мірою використовує накопичений бойовий досвід? Мені здається, ветерани мали б передавати свій унікальний досвід, готуючи тих, хто ще йде на фронт. На жаль, система залучення людей з реальним бойовим досвідом для підготовки армії досі не сформована. У країні, що воює, це питання мало б бути вирішене вже давно.
Нагадаємо, що ветеранка перевірила «безкоштовну» стоматологію в Одесі — чи довелося платити за лікування зубів?
Раніше повідомляли, що військовим не доплачують бойові — чому гроші «зависають» і що робити.
Читайте також: «Навіщо я тут, коли все головне — там»: одесит про фронт, поранення і повернення додому
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
