Навесні 1946 року в Одеській області знищили село Фрумушика-Нова заради створення військового полігону. Через шість десятиліть нащадки колишніх мешканців розпочали відродження цього місця. Ініціатор проєкту — Олександр Паларієв. Його батько народився у Фрумушиці в 1933 році й змушений був покинути рідну домівку з родиною. Сьогодні Фрумушика-Нова поєднує етнографічний музей просто неба, господарство, виноробство та виробництво молочних продуктів з овечого молока. Нижче — деталі про створення туристичного комплексу і що там можна побачити.
Багатонаціональне село посеред Бессарабії
Перші письмові згадки про поселення датують 1813 роком. Назва «Фрумушика» походить від молдавського слова, що означає «красуня» або «гарненька». Село завжди було мультикультурним. Тут жили представники різних національностей:
- українці;
- молдавани;
- болгари;
- гагаузи;
- німці;
- євреї;
- а також інші спільноти.
На початку XIX століття до Бессарабії прибували німецькі колоністи. Багато з них походили з територій Варшавського герцогства. Їх переселення пояснювали економічними труднощами після наполеонівських воєн. Також впливали релігійні обмеження для частини протестантських громад. Стара Фрумушика була повноцінним селом. Перед ліквідацією тут нараховували близько 567 дворів. У селі діяли школи, лікарня, церква, крамниці й бібліотека. Місцеві господарства вирощували культури, розводили худобу й займались виноробством.
Рік, коли село зникло з карти
Навесні 1946 року радянська влада оголосила цю територію військовим полігоном для бронетанкових навчань. Мешканців примусово переселили до навколишніх сіл. Разом із Фрумушикою зникли ще чотири населені пункти:
- Кантемір;
- Гофнунгсталь;
- Зурум;
- Рошія.
Колишні жителі втратили не лише житло. Вони залишили господарства й місця родинної пам’яті. Територію перетворили на військовий майданчик.
«Коли людей примусово почали виселяти, вони не могли зрозуміти, чим провинилися. Думали, що їх відправляють на заслання. Натомість жителів села вивезли у сусідні райони. А в самій Фрумушиці всі будинки, церкву та цвинтар зрівняли із землею і зробили полігон», – розповідає Олександр Паларієв.
Пам’ять про село зберігалася в родинних історіях, фотографіях і архівах. На полігоні лишилися сліди військової діяльності — земляні укріплення і металеві конструкції. Після припинення використання полігону з’явилась можливість переосмислити ці землі. З’явилася і можливість повернути їм господарське й культурне значення.
Відродження Фрумушики-Нової
Після остаточного закриття полігону в 2002 році землі стали доступні для іншого використання. Рішення Олександра Паларієва створити тут господарство спиралося не лише на бізнес-ідею. Воно витікало з історії його сім’ї. Батько підприємця, Андрій Діомидович Паларієв, народився у Фрумушиці в 1933 році. Після примусових висилок сім’я опинилася в іншому селі, та спогади про рідне місце збереглися.
Роботи стартували влітку 2006 року. Олександр орендував частину земель колишнього полігону. Він облаштував господарство, висадив дерева і завів каракулевих овець. Згодом до проєкту долучилися сини — Володимир і Михайло. Відновлення йшло поступово. Спочатку збудували ферму й господарські приміщення. Потім почали відтворювати традиційну забудову. Головне завдання — не просто поставити нові будинки, а відтворити побут мешканців Бессарабії до руйнувань.
Вісім садиб і традиції різних народів
Однією з центральних локацій став етнографічний музей «Бессарабське село Фрумушика-Нова». Тут відтворили вісім садиб з подвір’ями й господарськими прибудовами. Вони демонструють побут краю наприкінці XIX — на початку XX століття. Садиби знайомлять з культурою українців, молдаван, болгар, гагаузів, німців, євреїв та інших народів Бессарабії.
Під час відтворення використовували старі фотографії, описи архітектури й предмети побуту. Частину речей передали мешканці навколишніх сіл. У будинках стоять меблі, хатнє начиння, текстиль і знаряддя праці. Ці експонати допомагають уявити щоденне життя попередніх поколінь. Кожне подвір’я оформлене відповідно до культурної традиції.
Окремо зібрали експонати сільськогосподарського минулого. На території зберігають старі механізми і інструменти. Серед них — плуги, пристрої для обробки землі та обладнання для виготовлення будівельних матеріалів. Частину речей врятували місцеві мешканці, які знаходили їх на горищах і в коморах.
Чабан Фрумушики-Нової
Найпомітніша споруда комплексу — велетенська статуя чабана. Вона стала символом відродженого села. Монумент відкрили у 2016 році. Його висота — 16 метрів 43 сантиметри без постаменту, і близько 18 метрів з постаментом. Загальна вага споруди сягає приблизно 1080 тонн.
Для скульптури використали 152 кубічні метри лабрадориту, міцної гірської породи, різновиду граніту. Автор роботи — скульптор Іван Короленко з Вінницької області. Робота над монументом тривала близько року.
Монумент потрапив до Книги рекордів Гіннеса та Національного реєстру рекордів України. Його визнали найвищою у світі статуєю пастуха. Образ прямо пов’язаний із профілем господарства Фрумушики-Нової, де вівчарство стало одним з головних напрямків діяльності.
«Символом Фрумушики-Нової нещодавно стало гігантське гранітне зображення чабана у повному етнічному вбранні – бурці, папасі та з герлигою в руці», – йдеться у записах Національного реєстру рекордів України за 2016 рік.
Ще одна культурна локація — парк скульптур «Історія Бессарабських земель». У камені тут відтворені образи, пов’язані з міфологією, символами й уявленнями різних епох. На території також зібрали колекцію пам’ятників і погрудь радянських діячів. Ці експонати привезли з різних регіонів України. Їх забирали з покинутих підприємств і громадських просторів. Колекція налічує близько 120 скульптур. В її представленні наголошують: це документ епохи, а не прославляння радянських лідерів.
Господарство, яке продовжує традиції
Вівчарство — один із ключових напрямків Фрумушики-Нової. Тут розводять каракулевих овець, пов’язаних з давніми тваринницькими традиціями Буджаку. За історичними відомостями, їх почали завозити до бессарабських степів наприкінці XIX століття. До повномасштабного вторгнення росії господарство позиціонували як одну з найбільших вівчарських ферм у Європі.
Другим напрямком сімейного бізнесу стало виноробство. У родині Паларієвих традиція домашнього вина існувала задовго до створення туристичного центру. Згодом її перетворили на виробництво з власними виноградниками. Тут є дегустаційний зал і впізнаване оформлення пляшок.
Нині виноградник вирощує дев’ять сортів винограду. Площа виноградних насаджень — близько 11 гектарів. Володимир Паларієв відповідає за виробництво вина. Михайло займається його реалізацією. Родина сама розробляє етикетки, використовуючи зображення місцевих пам’яток. Посилання на 1813 рік на етикетках пов’язане з архівними матеріалами, які досліджували Паларієві.
Що пропонують туристам
Фрумушика-Нова розвивається як центр сільського, зеленого й етнографічного туризму. Окрім музеїв і ферми, тут облаштували:
- місця для сімейного відпочинку;
- ресторан бессарабської кухні «Корчма»;
- винний підвал;
- гостьові будинки.
На території є водойма, міні-зоосад і вольєри з різними тваринами. Гості можуть побачити фазанов, павичів, лам, кроликів і диких кабанів. Також тут є поні та віслюки. Для відпочинку облаштовані відкриті басейни, дров’яна баня та чан. Пропонують майданчики для активних розваг. Є можливості для риболовлі й стрільби по спеціальних мішенях. Окрема особливість — «бджолиний санаторій», де проводять сеанси апітерапії.
Для проживання працюють гостьові будинки й невеликі готельні кімнати. Для подій і зустрічей передбачені зали та простори. На території стоїть невелика православна каплиця на честь святих Андрія Первозваного і Миколая Чудотворця. Неподалік встановлені поклонні хрести. Вони пам’ятають знищені села і людей, що колись жили тут.
Як дістатися до Фрумушики-Нової з Одеси
Найзручніший спосіб дістатися комплексу — автомобілем. Прямого регулярного транспорту до центру немає. Маршрут з Одеси зазвичай пролягає через Бессарабське (колишній Тарутино), а далі — до Старосілля. Останній відрізок проходить степовою місцевістю. Громадським транспортом можна доїхати до Бессарабського або Старосілля. Далі шлях потрібно організувати окремо. Від Старосілля до комплексу залишаються приблизно п’ять-шість кілометрів.
Створено за матеріалами: 048.ua
